- А ось тут була «Медична книга»! – казали вони на площі Толстого.
- А ось тут «Сяйво»! Вони мали споконвічний привілей торгувати авторськими примірниками письменників! Навіть за комуністів, які були в принципі проти спекулянтів! – і письменники з меморіальних дощок, що цілим вуликом колись жили в цьому ж будинку, з осудом дивилися на вибиті тітушками при захопленні й затулені фанерою вітрини й заблокований самоскидом з піском тротуар перед книгарнею.
- А ось тут «Знання», а там «Дружба» з польськими детективами, а ось «Мистецтво» з мистецтвом, а там «Ноти» з нотами й «Поезія» з поезією. А в Пасажі – «Зміна»
І так аж до «Наукової думки» на Європейській площі, яку начебто не закрили, але в яку інтелігенція потрапити теж вже років десять не могла, бо книгарня була вихідна в суботу-неділю, а в будні працювала до шести, якраз коли інтелігенція протирала штані по офісах, і навіть в обідню перерву в книгарні була перерва. Така вірність комуністичним принципам організації торгівлі пробивала на скупу сльозу.
Все це були переважно муніципальні книгарні, які давали, чи частіше не давали приватизувати трудовим колективам, на ласий шматок звісно ж поклали око усі телесики молодих команд професіоналів, що пройшли через київську мерію, починаючи з часів Пєрєстройки, й шансів вціліти у них не було, що не мало майже ніякого значення, бо в 90-ті українці майже не друкували й не читали українських книжок. Хіба що «Польові дослідження з українського сексу». Книжкове життя, цілком в дусі тих часів, перемістилося на ринок «Петрівку» з її контрабандними російськими накладами, й українського в ньому залишалося два кіоски з Олесем Бердником і підручники.
Читайте також: Розкіш байдужості
Український книжковий ринок розпочався в нульові вже з чистого аркуша, майже без книгарень, тому й сприймав закриття останніх могікан радянських часів на Хрещатику особливо болісно, хай там і 80% площ відводилося все під ту ж російську контрабанду. Ті 20% книжок українських видавництв, що залишалися в меншій залі, за словами книготорговців деяких книгарень давали 70% виручки.
Найдовше чинили опір телесикам «Сяйво» й «Знання». Під «Сяйвом» навіть після його захоплення рейдерами весь час збиралися хай і травоїдні, але вже злі, митці з якимись плакатами й лозунгами, лякали забарикадованих всередині тітушків, що підглядали в шпарину, але на штурм не йшли. Тривало це більше року, й закінчилося тим, що книгарню повернули місту, зробили її знову муніципальною.
А в «Знаннях» кілька раз влаштовували такий двіж з прикутими кайданками до шафок для портфелів дредистими, голопузими й пірсінгованими активістками, поетичними читаннями з апаратурою «Останньої барикади» на бусику, з натовпом під книгарнею і натовпом в книгарні, що несподівано співчував державному виконавцеві, який мав вручити дирекції папір про виселення. Тільки він до дверей, а з-за стелажів як вискочить покійний Юрко Покальчук з мікрофоном:
– Не наступайте на любов, не наступайте! Якщо не можете, переступайте!
І судовий виконавець лякався й робив вигляд, що зайшов купити книжку Джеремі Стронґа, а не те, що ви подумали. Й повертався, похмурий до своєї мерії.
Читайте також: Проти всіх законів фізики
Якраз після такої акції під «Знанням» десь під «Київською перепічкою» на Богдана Хмельницького, мене перестрів хлопець-промоутер в яскравій кепці і впарив мені флаєр з трьохвідсотковою скидкою в якісь книгарні, про яку я доти нічого не чув і без мапи на звороті не знайшов би в задвірках Оперного театру. Взагалі, те що якась книгарня роздає флаєри і дає картки зі скидками було настільки неочікуваним для інтелігентських плачів, що я одразу туди й пошкандибав. «Книгарня Є» прочитав я на вивісці над підвальчиком. Не Ё. І не книжная лавка. Це надихало. В цій книгарні, на її презентаціях, автограф-сесіях, круглих столах і навіть рок-концертах всередині того підвальчика, пройшли мої наступні десять років.
І дійсно, на відміну від всіх перерахованих мною книжкових магазинів, тільки в книгарні «Є» вистачило авантюризму розставити на полицях тільки українські книжки, скільки їх на той час надрукували. Без плачів і пояснень пошепки, що для виторгу потрібна Дашкова, а не Карпа, а так би вони канєшно. Просто взяли і зробили те канєшно без жодних умов. Гравці ринку давали їм півроку до банкрутства з таким асортиментом без Акуніна й Сорокіна.
Нікого з тих гравців на ринку вже нема, а «Є» нещодавно відкрила 12-у книгарню в Києві. Особливо символічним було її відкриття на Хрещатику просто в сусідньому номері зі «Знанням», яке телесикам не вдалося виселити, але вдалося закрити на «ремонт», який триває з 2012 року, щоб всі кияни забули, що саме було в цьому склепі.
А кілька днів тому мені треба було знайти одну книжку, видану доволі давно, у видавництві вона вже закінчилася, залишалося лише питати в книгарнях, може десь завалялася, і я несподівано зрозумів, що великий камбек книжок у центр вже відбувся. Книгарні може й витіснили з самого Хрещатика, але вони повернулися просто на паралельні та перпендикулярні вулиці, вони комерційні, і їх вже більше, ніж було за комуністів. (А нахабна «Буква» прописалася просто на Майдані Незалежності, 1 ) Я почав з «Є» на Площі Толстого, що помстилася за «Медичну книгу», й знайшов потрібне вже у п’ятій книгарні, дійшовши при цьому тільки до вулиці Прорізної.
Читайте також: Побачити світ
В трьох з п’яти книгарень вже варили каву. В усіх внаслідок певних подій після 2014 року домінували книжки українських видавництв. Одна з них була книгарнею львівського видавництва, яке починалося на С й закінчувалося на В, кава була найсмачніша саме в них. І крісла-мішки, в які хочеться впасти й читати книжки весь день з кавою. Та можна навіть свої перечитувати, така кава.
В гіпстерській книгарень ці, яка каву й вайфай ставить явно вище торгівлі книжками, якась мадам 10 хвилин вирішувала, а підкажіть-но дівчата, що ж мені, такій начитаній, ще почитати після Оксани Робскі, а дівчина консультантка кожного разу знаходила на полицях українську книжку-відповідь на всі її забаганки, навіть хотілось грубо, як рекламіст рекламісту, сказати: «Вмієш, мала, тримати клієнта за помідори», – якби це був саме клієнт, а не киянка в горжетці й на каблах.
В знову муніципальному «Сяйві» геть не людно й авторських примірників від письменників вони вже не беруть. За що письменники боролись? І кудись нарешті зник книжковий автомат, який міг би друкувати книжки на очах покупця, але все було якось не до цього, замовте, дизайнер приїде в четвер і надрукує. Цікаво, чи надрукували вони хоч одну книжку за 7 років за такого підходу. Муніципальне, мабуть, і може бути тільки таким сонним і надійним.
Скориставшись нагодою потрапити, нарешті, в «Наукову думку», інтелігент радянського розливу знову бачить прилавки (!), які відділяють покупців від стелажів з книжками, касу й папірці, які передають касирці суворі продавці , (так і чуються крики через всю залу «Свєта, Маяковського більше нє вибівай!). Суворі продавці на прохання подають книжку з шафи через прилавок й стоять, сопуть над душею, щоб покупець не вичитав з неї зайвого, не сплативши на касі, і покупець пригадує все. Саме такими колись були усі ті радянські книгарні на Хрещатику. Може й не марно їх. Що згорить, те не зотліє. Какую страну. Невер мор. Невер егейн.