Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то ось посилання на них:
Тиждень бійця на фронті. Репортаж від першої особи
– І ще одне, дуже важлива інформація: зайці чхають.
– Що?
– Зайці чхають. Я серйозно. Це мені тереошники розповіли. Якось стояли вони на спостережному пункті вночі, і тут чують «апчхи!» Дивляться в теплак – нічого. І знову «апчхи!»Зробили вилазку – нічого. А потім зрозуміли – то зайці.
Стоїмо з Ісусом на СП (спостережний пункт – Ред.). Сьогодні ми чергуємо. Іронія долі, Перун та Ісус в одному окопі воюють проти орків. Хоча, насправді, нічого дивного – сили добра воюють проти абсолютного зла. При чому це зло на відстані менше кілометра, ми стоїмо на передовій позиції. Між нами тільки поле і посадка.
Щось зашаруділо попереду. І це не чхання. ДРГ? Ісус дістає тепловізор і йде перевіряти. Я знімаю запобіжник, про всяк випадок. Темрява майже суцільна, без приладів нічого не видно. Шарудіння продовжується.
Повертається усміхнений Ісус.
– Щур відганяв мишей. Велетенський пацюк! Я його вистежив!
Миші першими приходять до солдатських окопів. За ними йдуть щурі. На наших позиціях миші завелися вже давно. Їх привабили наші продукти, склад з якими зробили прямо біля їхніх нірок. Доставка за адресою.
В моїй норі миші жили за поліетиленовою плівкою, якою були вкриті стіни. Щовечора мав нагоду спостерігати шоу «За склом», як мишача мама щось розповідала своїм дітям, очевидно, останні новини.
– Якось у мене на дачі завелися миші. Я купив живоловку, миша в неї залазила і не могла вилізти назад. Потім я їх вивозив і відпускав. – Ісус вирішив розповісти про свій гуманний спосіб боротьби із гризунами, – А одного разу мене не було кілька тижнів. Заходжу в кімнату, а там страшенний сморід. Не пощастило, коротше, одній миші.
Стає прохолодно. Добре, що я взяв спальник, ним можна вкутатись. Збоку чути стрілянину – йде бій за чергове село. Але наша задача – стежити лише за цією дорогою. Щоб згаяти час і не заснути – граємо в «трилітрову банку». Це коли по черзі називають предмети на одну літеру, які можна помістити в трилітрову банку. Туди ж відправляється і миша.
Коти нашим мишам не страшні, бо вони не ходять так далеко в поле, намагаючись жити поближче до людських осель.
.jpg)
Собаки ж сюди доходять, але на мишей теж не звертають уваги. Їх підгодовують на кожній позиції, от вони і блукають від однієї до іншої. У нас теж такі були. Спершу ходило двоє, потім лише одна. Що сталося з другою – краще не думати. В селах, після втечі господарів осель від війни, їжі для них немає. І це ще добре, коли господарі додумуються їх хоча б відпустити. Деякі собачки помирають від голоду і спраги, залишаючись прив’язаними. Деяких відв’язували наші бійці, коли заходили в село. Перше, що вони хотіли – пити.
Нещодавно на наші позиції завітали корови. Стадо здичавілих корів живе своїм життям, саме шукає собі пасовища, саме шукає місця для ночівлі. Інколи, як і ми, потрапляють під ворожі міномети.
З роздумів мене вириває вихід і свист ворожої міни. Пригинаємося в окопі. Приліт стався по сусідній позиції. Нещодавно звідти було чути стрілянину з кулемета. Ще пару приходів і обстріл завершено. Більше ніхто не турбує. Залишилося відбути ще півночі.
