Дмитро Сінченко – автор Тижня, який писав для нас матеріали про місцеву політику у Кропивницькому та області під час місцевих виборів у 2020-му. Також він політичний та громадський активіст і блогер. Після початку великого вторгнення 24 лютого Сінченко приєднався до Української Добровольчої Армії. Його матеріали описують побут військових на фронті.
– Нє стрєляй! Сваі! – До нашого спостережного пункту наближаються двоє військових.
– На землю! Зброю геть! Повільно повзіть сюди!
Зайди наближались з боку ворожих позицій. Звідки там можуть взятися наші?
– Да чьо ви в самам дєлє? Ґаварю же, сваі! Ми нє можем к вам палзті, нам нужна тут всьо размініравать!
Навіщо розміновувати територію з боку ворога? Ми ж її не просто так замінували.
– Не треба нам нічого розміновувати. Повзіть сюди, а там розберемося, які ви «свої»!
Виконувати нашу команду приблуди не поспішали. Один з них дістав рацію:
– Ґрін, Ґрін, мєня нє прізналі. Вийді на іх старших!
Далі він знову звернувся до нас:
– Сєйчас наши старшиє мєжду сабой разбєрутся! Нє стрєляй, друг!
– Повторюю, зброю геть! Повільно повзіть сюди! Інакше відкриваю вогонь!
Вони продовжували морозитись, стояти і говорити якусь маячню по рації. Їх видавав акцент. Дві кулеметні черги обірвали діалог, навіки закарбувавши здивування на їхніх обличчях.
– Ґрін… мєня нє прізналі!… – востаннє встиг доповісти по рації бойовик перед тим, як сконав.
Це звичайна тактика ваґнерівців – прикинутись нашими і захопити позиції. Поки одна група відволікає увагу, друга заходить з флангів, закидує в укріплення гранати і захоплює їх. Якщо це була перша група, то десь поруч має бути й друга.
Чути «виходи» – це працює ворожий АГС. Біля наших спостережних пунктів вибухають гранати ВОГ-25. Ворог намагається подавити вогнем наших бійців. Поки йде обстріл, до позицій може наблизитись ворожа група. Наші помічають рух на соняшниковому полі. Друг Сова стріляє з підствольного гранатомета.
Він пропускає перших: з ними розберуться кулеметники. Вражає середину групи атакуючих і відсікає задніх. Ворог відступає, залишаючи своїх загиблих на полі бою. Скоро вечір, і наші запаси зброї та набоїв поповняться «російським лендлізом».
Сині замерзлі обличчя ваґнерівців так і лежатимуть з розплющеними очима, роздивляючись небо.
Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то їх можна обрати ТУТ