Дмитро Сінченко — автор Тижня, який писав для нас матеріали про політику в Кропивницькому й області під час місцевих виборів 2020-го. Також він політичний та громадський активіст і блогер. Після початку великого вторгнення 24 лютого Сінченко приєднався до Української добровольчої армії. Його матеріали описують побут військових на фронті.
Гучна тріскотня мотора, холод від мерзлого заліза й тепло від плеча побратима. Темна ніч. Їдемо на бойові. Наше завдання — зайняти посадку в околицях Бахмута й окопатися. Поворот, поворот, знову поворот. Ми їдемо вже хвилин зо 20. Хилить на сон. Зупинилися. Приїхали? Ні. Чогось чекаємо. Хлопці позлізали з броні. Піду відлию.
Хтось увімкнув ліхтарик. «Негайно вимкни! Тут тобі не діскатєка! Усі по місцях, поїхали!»
Ще 15 хвилин — і ми на місці. Світло не можна вмикати. Берці грузнуть у в’язкому болоті. Розбираємо наплічники й зброю. Розвантажившись, мотолига швидко вшивається. Нас зустрічають двоє розвідників, які мають провести на позиції.
— У таку темряву ми не дійдемо: іти далеко, місцевість складна, дорогою хтось може загубитися. Там збоку є хатинка — перечекаємо, доки не почне сіріти, і підемо, — розпорядився командир Сокіл.
— Яка ще хатинка? Там немає ніяких приміщень, — здивувався розвідник. — Де ви її бачили?
— Бляха, хто з нас розвідник? Це ви мали б мені її показати. Я зранку, щойно отримав наказ, обійшов усю територію і все оглянув. Ходімо! Тримайте дистанцію, ідіть слід у слід, не вмикайте ліхтарів, окрім червоного світла, не створюйте галасу.
Командир Сокіл користується великим авторитетом як серед бійців, так і серед командування бригади. Полковник, заступник командувача УДА Дмитра Яроша, він міг би без проблем працювати в Генштабі, але обрав для себе роль польового командира. Він ретельно планує кожну операцію, особисто заводить людей на позиції та бере безпосередню участь у боях.
Командир Сокіл
Усі мовчки колоною пішли за командиром. Спочатку перший, потім другий взвод. Захар перечепився, вивалявся в болоті, гучно вилаявся.
— Замовкни негайно! — одночасно сказали кілька голосів.
Захар далі обурюється, але вже значно тихіше. Я сходжу з колії, що лишилися після МТЛБ, і провалююся по коліно в багнюку. Починаю розуміти Захара, але мовчу.
Ідемо вгору. Непроглядна пітьма, чути тільки монотонне чвакання берців і дихання бійців.
— Бляхя, опять я впав, сука! Та шо ж таке! Блядський Донбас! — Захар знову не втримався.
— Можна я його пристрелю? — тихо і з надією промовив один із бійців поруч зі мною.
От і хатинка — цегляна халупа, схожа на якусь насосну станцію. Туди тихо заходить уся бойова група. Командир заводить мене в маленьку кімнату з буржуйкою та нарами, наказує розпалити пічку.
— А це не демаскує нас, друже Сокіл?
— Ні, ми в улоговині, зараз туман, не хвилюйся. Головне — щоб назовні ніхто не виходив і не створював зайвих рухів.
Згодом у кімнату заходять друг Лев, командир першого взводу, друг Вікінг, старший бойовий медик, доброволець Болгар і троє браунінгістів, доданих до нашої роти. Стає тісно й тепло. Браунінгісти втомлені, щойно з позицій, приїхали в розташування свого підрозділу, щоб помитись, виспатись і відпочити. Їх одразу відправили до нас. Причому браунінг їм дали чужий, не чищений та іржавий. Його перед виходом зняли з пікапа комбата Грізного. Очевидно, комбату він був потрібен лише для понту. Поки розтопили пічку, кулеметники так і поснули сидячи. Навіть броніків не познімали, просто відключились. До виходу залишається ще дві-три години. Треба використати їх із користю. Друг Лев заліз на нари й гучно захропів. Здається, хропіння звучить гучніше, ніж лайка Захара.
— О, слишиш, настаящій лєв. Как ричіт! О, а ета он, навєрна, паймал какуюта зєбру, — Болгар весело коментував звуки, підкидаючи дрова в буржуйку.
Та сама хатина вдень
Друг Сокіл теж ліг, щоб трохи поспати. Я залишився підтримувати вогонь і берегти сон командира. Дрова відсиріли. Перш ніж кинути гілку в топку, її ще треба просушити, поклавши на гарячу поверхню пічки. Дивлюся на вогонь, думаю про війну, про дім, про життя. Підкидаю нову суху дровиняку. Кладу на її місце сиру. І так аж до сходу сонця. Спрацював будильник. Лев швидко зібрався, підняв свій взвод, і всі пішли на позиції. Сокіл пішов з кулеметниками шукати зручне місце для браунінга. Нас із Вікінгом залишив на охороні приміщення, яке він вирішив зробити КСП.
Я заліз на верхню полицю, розстелив каримат і спальник. Тепер чергуватиме Вікінг.
Прокинувся я від бажання сходити до вітру. Обличчям гуляв протяг. У кімнаті було прохолодно. Вікінг заснув на своєму посту, вогонь давно вже згас. Я глянув позаду себе й помітив, звідки дув вітер. У стіні була велика щілина.
Друг Вікінг біля тієї самої буржуйки
Крізь неї пробивалося денне світло. Ба більше, частина стіни біля стелі була зроблена зі шматків звичайної фанери. Підтримувати температуру в кімнаті можна було тільки постійним вогнем у буржуйці. А дрова вже закінчились, і нових друг Вікінг не приніс. Я виліз зі спальника, одягнувся, пішов на вулицю. Згадую, що мені снилося. Уві сні мене призначили старшиною, тобто сержантом з матеріального забезпечення роти.
Табличка біля хатини. Напис: «Зменшення ризику катастроф та вразливості населення у Східній Україні». Тут реалізували інфраструктурний проєкт коштом західних донорів
Справивши свої потреби, я почав збирати дрова. Організування побуту особового складу теж входить в обов’язки старшини. Якщо вже призначили, треба відповідати обійманій посаді. Хоча призначили лише вві сні.
Цей матеріал — продовження репортажів із фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередніх, то їх можна вибрати ТУТ.