Будні бійця на фронті. Парі

Статті
16 Вересня 2022, 17:02

Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то ось посилання на них:

 

Читайте також: Тиждень бійця на фронті. Репортаж від першої особи

Читайте також: Нова ротація

 

– Б'юсь аб заклад – наступний піде малий. Під будь-якім привадам. Нє знаю, виразка там відкриється, апєндіцит, пломба випаде, бабуся захворіє, та будь-що! Он нє дабуде да кінця ратації. Хлопєц нє створений для фронту. Он навіть автамат нє умєєт чістіть! Ставлю 300 гривень! Ваші ставки, панове. – Дінґо щиро намагається говорити українською, хоч інколи це виходить кумедно. Однак його наполегливість викликає повагу. Він не хотів говорити мовою окупантів.

Ми сидимо втрьох біля наших бліндажів. Ґрут відмовився від парі, а я вирішив прийняти виклик.  Зорро з Ніком саме були на чергуванні на спостережному пункті. Вчора госпіталізували Чілі, і Дінґо це сприйняв як втечу. Він цього не говорив, проте враження склалося саме таке.

Зорро – молодий російськомовний хлопець з окупованого Херсону, прийшов до нас із наміром його звільнити. В армії не служив, ще не закінчив навчання, але був на вишкільних таборах місцевої патріотичної організації.

– А чому Зорро? Бо ти шпагою вмієш фехтувати? – Ґрут вирішив задовільнити свою цікавість, коли побратими повернулися.

– Нєт, прі чьом тут шпаґа?

– Так Зорро – це ж герой фільму, він ходив у масці і зі шпагою.

– Ета пєрсанаж аніме!

Різниця поколінь. У кожного тепер свій Зорро.

– Аніме? У тєбя пазивной із аніме??? Пєрун, гатуйся, скора я виграю, – підморгує, заливаючись від сміху, Дінґо.

Зорро прийшов збуджений і  сповнений вражень. На СП їх обстрілював танк. Бойове хрещення відбулося та хлопець не тікає, затявся. Це гарний знак, тож я мовчки чекаю завершення ротації. Сміється той, хто сміється останній.

Сидимо в бліндажах. Сьогодні, за даними розвідки, ворог має атакувати. Рація розрядилась. Інтернет зник. Я не можу зв'язатися з командуванням, щоб отримати детальні накази. Доведеться діяти на власний розсуд.

Обстріли почалися, як завжди, із сусідньої посадки.  Серія потужних вибухів порушує наш спокій. Почалося. Частина наших вирушили на підкріплення передових позицій, ми залишились прикривати фланги.

Це дійсно було страшно. Міни лягали дуже щільно, кожен наступний приліт був все ближче і ближче до наших бліндажів.

– Треба тікати звідси! Нас тут зах…рять! – гукає Ґрут.

– Сидіть і не висовуйтесь! В укриттях шансів вижити більше! – кричу їм.

– Нам треба на сасєднюю пазіцию, узнать, што нам дєлать! – вигукує Зорро.

– Виходимо в перерві між прильотами! – вигукує Ґрут, ніби не чуючи мене і в перерві вони обоє дійсно вискакують із бліндажів. Блін, доведеться вилазити.

Дорога вже всіяна ямами від розривів снарядів. Ось куди прилітало. У бліндажі було безпечніше. Швидко долаємо відстань  до сусідньої позиції, отримуємо команду, яку я й очікував отримати, займаємо свої вогневі точки. А де ж Зорро? Згодом розберемося.

Вітер, злива, грім. Чекаємо. Хвилини тягнуться як вічність. Попереду стріляють з кулемета, чути постріли з танків, бетеерів, розриви мін, стрілкотня з автоматів. Раптом все затихає. Трохи чекаємо і повертаємось назад. Схоже, ми вже не потрібні.

Згодом з'ясувалося, що ситуація була складнішою, ніж здавалось. Ми потрапили в оперативне оточення. Нас врятував кулеметник з першої позиції, на жаль – ціною свого життя. Я його не знав, проте відчуваю безмежну вдячність. Помстимося.

Зорро знайшовся у зливній бетонній трубі. Він читав молитви.

– Пєрун, відправ мене звідси. Хочу до мами. Я нє хачу умірать.

– Що сталося? Тебе контузило? Чи просто перелякався?

– Я нє бил гатов к такому. І да, мєня кантузіла! У мєня в ухах свістіт! Визивай евакуацию, друже камандір!

Коли людина паралізована страхом – це гірше, ніж контузія. Такий солдат небоєздатний. Він доброволець, тож тримати його ніхто не збирався. Хоча в регулярній армії такий номер не пройшов би. Ми його не засуджували. Навіть Дінґо. Навпаки, навіть добре, що все з'ясували одразу, і це не мало жодних незворотних наслідків для групи.

– Отже, ти здаєшся? А хто ж Херсонщину звільнятиме? – я все ще сподівався виграти парі.

– Тєбє лєгко гаваріть, друже Пєрун, ти ж нічєво нє баішся!

– Помиляєшся. Ще й як боюся! Кожен з нас боїться. Хто втрачає страх, той довго не живе. Але я не дозволяю страху собою керувати. У цьому ж і суть війни – передусім треба перемогти себе. Тоді жоден ворог не буде страшний.

Зорро евакуювали машиною із сусідньої позиції. Я програв парі. Але війну ми виграємо.

Приємна вечірня прохолода. Час від часу чути вибухи, але досить далеко від нас. Пташки співають гучніше, разом із цвіркунами.

В бліндажах добре спиться, як в наметах, в турпоході. Краще, ніж у душному вологому підвалі на базі. Може навіть краще, ніж вдома. Теплий спальник і свіже повітря, що ще треба? Вибухи снарядів і тріскотня автоматичної зброї – як колискова. Скоро будемо лягати, доречі.

Ми сіли вечеряти, заварюємо чай, радимось, чим себе завтра зайняти, обговорюємо новини.

Хоча ні, мова тільки про одну новину: доки ми воюємо на передку, окупанти знищили нашу базу в місті, влучили одразу двома ракетами. Ракети дісталися навіть підвалу. Довелося оперативно змінювати місце дислокації. Виходить, на передовій бути безпечніше.

На щастя, в той час майже нікого в розташуванні не було. Постраждав лише наш командир, друг Гаррі, його з контузією відправили в госпіталь.

Цікаво, чи вціліли наші речі? Кажуть, ніби так, але точно ми знатимемо вже після повернення.

Позаду нас чується гул техніки. БТР? Схоже на те. Точно не танк і не автомобіль. Втім, яка різниця, там може їздити тільки наша техніка. Продовжуємо розмову.

БТР зупинився. Ми його й далі не бачимо, нас розділяють густі чагарники. Раптом спалах, повітря пронизують кулі крупнокаліберного кулемета. Ми всі миттю падаємо на землю і розповзаємось по укриттях. Кулемет відстрілявся і їде вздовж наших позицій. Мабуть нас не помітили, інакше стріляли б прицільніше. Звідки він міг тут взятися? Невже сусідню позицію захопили, доки ми пили чай, і обійшли нас збоку? Нік хапається за РПГ. Я терміново доповідаю командуванню про подію. БТР рухається в їхній бік.

Там терміново розбираються. Це свої. Так, стріляли, але не по нас, а над нами. Всі ж цілі? Так. Стріляли по ворожих позиціях. Я встигаю дати Ніку відбій, поки він не прицілився і не пальнув. Попереджати ж треба, блін, ледве не влупили по них з гранатометів.

Допиваємо чай і мовчки розходимось.

94