Дмитро Сінченко — автор Тижня, який писав для нас матеріали про політику в Кропивницькому й області під час місцевих виборів 2020-го. Також він політичний та громадський активіст і блогер. Після початку великого вторгнення 24 лютого Сінченко приєднався до Української добровольчої армії. Його матеріали описують побут військових на фронті.
Зранку під час обстрілу передових позицій було поранено Грузина. Командир наказав мені замінити його до кінця ротації. Благо, змінювати нас мали вже завтра, тож у бліндажі мені треба було перебути лише одну ніч. Тягнути туди рюкзак зі спальником, кариматом, їжею та БК жодної потреби не було. Усе це мало бути на місці. Командир Сокіл вважав, що воювати мають усі: і керівники, і водії, і медики, і навіть діловоди. Усі повинні рівною мірою вміти користуватися зброєю, і всі однаково повинні ризикувати життям. Бо саме так формується фронтове братерство. Раніше я був звичайним стрільцем, потім командиром взводу, згодом речником, а тепер я діловод. Ясна річ, на позиціях займатися паперами я не міг. Отож знадобиться взяти із собою тільки автомат.
Ми нагріли чаю, поснідали, друг Сокіл знайшов у себе кілька енергетичних батончиків.
— Візьми, друже: тобі це згодиться.
— Дякую, командире!
— На позиції треба віднести пакет із хімічними грілками. Поки в бліндажі немає пічки, це єдине, що не дасть вам змерзнути.
Магазини забиті набоями, аптечка збоку, бронежилет, каска на мені, автомат заряджений у руці — можна йти. Відстань від КСП до передових позицій здалася коротшою, якщо йти без суттєвих вантажів. І ось я знову на місці.
— Друже Леве, я прибув у твоє розпорядження! Які мої завдання?
— У нас усе просто. Одні чергують на еспешках (спостережні пункти. — Ред.), інші відпочивають. Отам п**ари, за 100 метрів від нас. Учора вночі намагалися наступати, але ми їх відбили. Звідти працює снайпер, будь обережний. Я подумаю, коли поставити тебе на чергування, а поки що вільний. Друг Сова все тобі пояснить детальніше. І, до речі, потім підіть із Вікінгом у ярок, принесіть води, бо вже й чаю немає як зробити.
Сова — старий націоналіст зі Львова, в УДА ще з 2014 року. Проводить «екскурсію».
Друг Сова
— Дивись, друже, у нас три еспешки: одна контролює поле зліва, друга — посадку прямо, третя — соняшники праворуч. Там сьогодні контузило Грузина: ВОГ-25 прилетів. Ось тут, за деревом, Лев зробив позицію, якщо працюватиме снайпер. Там хлопці копають собі укриття. Ти будеш ночувати в цьому бліндажі. Уночі тут чергуватиму я. Якщо п**ари наступатимуть, дам сигнал — тоді всі виходять із бліндажів і займають оборону. А поки що поменше маяч зовні, пороби свої справи — і лізь в укриття.
Знову йдемо крізь посадку. Давно я стільки ходив. Гілля чіпляється за ремінь автомата й знімає його з плеча. Несу в руці. Нарешті кінець насаджень. Перебігаємо відкриту ділянку й швидко спускаємося в яр. Вікінг перший помічає воду, беремо по паку і йдемо назад. Колючі гілки розрізають пакунок, пляшки розлітаються. Збираю все, що влазить у руки, дві пляшки залишаю. Пізніше заберемо. Доходимо й кидаємо їх у бліндаж. Нарешті!
Я пішов привітатися з хлопцями. Чую вихід. Стрибаю в найближчий окоп-льожку. Його дно застелене кариматом. Це добре, можна перечекати обстріл з комфортом. Прихід десь недалеко між нашими укріпленнями. Наступний уже ближче. Іще ближче. Іще. Дивлюся на небо, затягнуте чорними гілками без листя. Мене обсипає землею від вибухів. Вибух ліворуч. Вибух праворуч. Тепер вони віддаляються. Я дістаю телефон і роблю нотатки. Обстріл завершується.
Приблизно такий вигляд має окоп-льожка, де можна укритися від обстрілу
— О, друже Перуне?! Це, взагалі-то, моя яма, я її викопав, вилазь, — наді мною стоїть Макс.
— Не хвилюйся, я тут не ночуватиму, просто сховався від обстрілу.
Я виліз. У головний бліндаж до бойового медика шкандибав Мирон. Уламки гранати поранили йому ногу. Звідти вже вилазив Пиріг з перемотаною рукою. Друг Лев щось обговорював з Люстдорфом і Совою.
— Друже Перуне, мабуть, сьогодні тобі не доведеться чергувати на СП. Відведеш поранених на точку евакуації: ти найкраще знаєш дорогу.
Попереду Мирон, позаду Пиріг
І от укотре йду тим самим маршрутом. За мною шкандибає, жартуючи, Мирон. Пиріг закриває колону, прикриваючи тил.
— Тримайте дистанцію, хлопці, не забувайте! Кацапи цілять у скупчення людей. На одного солдата їм шкода мін.
Мирон — ветеринар. Нещодавно до нас приєднався. Це був його перший бойовий вихід. Пиріг уже встиг трохи повоювати, але порівняно небагато.
— Ось тут крутий підйом, далі спускаємося по дорозі — і ми на місці.
Якщо чесно, у мене ще була надія залишитися ночувати на КСП, однак Сокіл наказав повертатися: «Там ти потрібніший». Що ж, доведеться ще раз пройти той самий шлях.
Цей матеріал — продовження репортажів із фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то їх можна вибрати ТУТ.