Будні бійця на фронті. Наступ

Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то ось посилання на них:

Нічна прохолода. Легкий вітерець дме в обличчя. Запах польових трав. Ми їдемо на пікапі зайняти свої позиції. Сьогодні буде наступ. Власне, цей наступ мав бути ще вчора і позавчора, і загалом ми вже давно його чекали. Проте він постійно чомусь відкладався. Але сьогодні все ж має початися.

Їдемо польовими дорогами, розкислими від дощу. На щастя, за вчорашній день машини накатали дві сухі смуги ґрунту, ними і рухаємось.

Сидимо в пікапі на скринях з боєкомплектом, на багажнику. Нас підкидає на ямах і заносить на поворотах. Але ми міцно тримаємось, щоб не злетіти. В обличчя летять бризки з калабатини, пікап на швидкості долає багнюку.

В ніс ударяє трупний запах – посеред дороги лежать дві туші корів. Загинули під час обстрілів. Животи вже понадувались, однак прибрати їх нікому – це занадто небезпечно.

Ми на місці, паркуємось і маскуємось. Дістаємо міномет і боєкомплект, встановлюємо і налаштовуємо його. Все готово. Надворі вже світло, ми впорались до появи безпілотників. Можна йти поспати. Працювати треба буде в чітко визначений час.

Йдемо до наших бліндажів і лягаємо подрімати. Недоспана ніч, легка втома, свіже повітря – все сприяє швидкому сну.

Прокидаємось від розривів мін. При чому одразу біля наших позицій. Раніше вони починали здалеку і поступово до нас підходили, і ми собі потихеньку готувалися, тепер обходяться без прелюдій. Добре, що ми і так були в укриттях.

Інтервал між прильотами теж зріс. Намагаються кудись влучити? Щось не дуже виходить. Та тепер не зрозуміло, закінчився обстріл, чи ще ні. Намагаюсь далі подрімати. Не дуже виходить. Здається загарбники вже закінчили. Вилазимо, обідаємо і готуємося. Скоро настане наш час.

Починається. Запрацювала наша арта. Ми приєднуємося до симфонії. Постріл! Постріл! Постріл!

По ворогу полетіли 15 мін. Достатньо, пора вшиватись, поки не отримали відповідь. Застрибуємо в пікап, цього разу всі помістились в салоні, і мчимо в безпечніше місце, насолоджуючись музикою нашої артилерії. Вже вдома дізнаємося – наші закріпилися в селі. Ми на ще один крок ближче до перемоги. Все не даремно.