«Іронія кампанії з бойкоту Євро-2012 в Україні є настільки великою, що її навіть важко оцінити. Лобі, яке позиціонує себе як антирасистське, прагне захистити лише англійських футболістів та вболівальників від расистських образ в Україні, одночасно зображаючи східноєвропейську країну в якості дивного розсадника відсталих уявлень. Такі настрої публічно оголошують про прояви расизму, але водночас виявляють таке ставлення до України як за вікторіанської епохи, коли колонізатори , які заходили в африканські води, з подивом дивились на місцевих жителів з їх дивною мовою», – вважає О`Нейл.
«Під прапором боротьби з расизмом робляться широкі заяви про Україну з боку тих, хто вважає, що футбольні фани повинні триматися подалі від Євро-2012. Виявляється, расизм є «соціальною проблемою» в країні, яка «сумно відома своїм екстремістським хамством», як пише The Sun.
Кампанія з бойкоту демонструє, що сучасний антирасизм (і це найбільша іронія з іроній) більше має на меті висловити перевагу над неосвіченими народами, ніж забезпечити належну рівність. Передбачається (англійцями – Ред.), що турніри повинні проводитися в цивілізованих країнах, скоріш за все в Англії, а не в колишніх радянських утвореннях, де люди тупі й упереджені. Наші ЗМІ говорять, що деякі українські вболівальники дивляться на чорношкірих гравців як на «дикунів», і я впевнений, що часом це – правда. Але на дискусійних форумах в Англії ми самі часто називаємо українців «дикунами», які живуть в «дуже відсталій країні». Те, що ми дійсно спостерігаємо в істерії з приводу ставлення до України, є виявленням упередження проти дивних «східників», прихованого під виглядом освічених антирасистських настроїв», – зазначає автор.