Українські діди в Лондоні, які донедавна становили основу діаспорної громади Англії (воєнне покоління відходить в історію), більшу частину свого життя остерігалися агентів КГБ. Загроза переслідування рідних в Україні була для них реальністю. Однак зовсім дріб’язковими видавалися їхні вічні зауваги, мовляв, будьте обережні в барі лондонського українського клубу. «Підсяде до тебе, навіть пиво тобі купить, побалакає дуже щиро, а потім… читаєш про себе на сторінці із плітками, а то й гірше! – ділився зі мною давнім, проте болісним досвідом один із надто балакучих пиволюбів. – І то ж наші, з українців! Пишуть у News of the World чи десь там».
До 2011 року тижневик News of the World був найпопулярнішим британським часописом, «діамантом у короні» австралійського медіа-магната Руперта Мердока. Газетою довелося пожертвувати – закрити після 168 років існування через скандал довкола того, як репортери збирали інформацію для деяких своїх «ексклюзивів» та «викриттів». Якщо британці бажали знати, над чим, можливо, працює міністр, затримуючись вечорами в кабінеті із секретаркою, чи бачити фото спадкоємця королівського трону після гулянки в нічному клубі, то News of the World була одним із найкращих таблоїдів, для котрих такі теми часто головні. Руперт Мердок пожертвував тижневиком, щоб урятувати решту імперії, зокрема щоденну газету Sun, яку принаймні раз на тиждень і досі беруть у руки понад 12 млн читачів. Окрім того, він володіє менш популярними, але всесвітньовідомими Times та Sunday Times.
24 червня журі присяжних суду в Лондоні дійшло висновку, що колишній редактор News of the World Енді Колсон винен у тому, що його підлеглі, репортери газети, використовували записи із приватних мобільних телефонів (прослуховували повідомлення на автовідповідачах) для збору інформації. Те саме журі не побачило достатньо переконливих доказів, щоб визнати провини Ребекки Брукс, іншого екс-редактора News of the World. Пані Брукс, яка раніше була також редактором Sun, а потім правою рукою Мердока в компанії News International, змогла довести, що особисто розпоряджень стосовно прослуховування не давала й могла навіть не знати достеменно, що воно відбувалося.
Того ж таки дня прем’єр-міністр Девід Кемерон був змушений просити вибачення за свою «помилку», бо відразу після перемоги на виборах 2007 року призначив Енді Колсона керівником своєї служби зв’язків із громадськістю. Останній пішов із посади на тлі розслідування. Із кількарічного слідства та судового процесу британці дізналися, що Кемерон та інші політики, можливо, занадто намагалися бути прихильними до представників імперії Мердока.
Скандал із «телефонним хакерством» триває у Британії понад десятиліття. Серед засуджених до кількамісячних термінів ув’язнення – колишній редактор відділу новин News of the World Клайв Ґудман, а також Ґлен Малкер, приватний детектив, працевлаштований газетою для виконання найбруднішої роботи й консультування репортерів. У величезному списку заарештованих та обвинувачуваних є і два прізвища українського походження: Ґреґ Міськів, колишній редактор відділу новин News of the World, і Алекс Марунчак, кореспондент видання. Саме з ними свого часу дехто остерігався йти на відвертощі в барі українського клубу.
Загалом у британців із пресою взаємини непрості. Критикуючи таблоїди за готовність порпатись у бруді, мільйони читачів обирають… саме їх.
Руперт Мердок та інші медіа-олігархи також люблять газети, хоча останнім часом заробляти гроші на них дуже важко. Одна із серйозних причин тримати газетний бізнес – можливість впливати на політику. Британський закон дозволяє часописам, на відміну від телеканалів та радіостанцій, офіційно проголошувати, яку партію чи кандидата вони підтримують, і під час виборчих кампаній вести агітацію за певну політичну силу.
Це зовсім не означає, що могутні таблоїди перетворюються на агітаційні листки. Редакторам вистачає професійності, щоб подавати про підтримувану партію неупереджені й навіть критичні матеріали. Грубе повчання виборців загрожує газеті тим, що читач викине папір у смітник швидше й наступного разу візьме в кіоску щось менш нав’язливе. Ба навіть бувало, що газета, відчуваючи зміну настроїв своїх читачів, сама ставала на бік тієї політсили, якій пророкували перемогу.
Так, у 1997-му вона вийшла під заголовком «Sun підтримує Блера», ставши на бік Лейбористської партії, хоча попередні 20 років віззначалася симпатіями до Консервативної.
Можливо, роль тут зіграли приязні стосунки Тоні Блера з Рупертом Мердоком, але британське суспільство насправді було готове до зміни партії при владі. Консерватори після тривалого періоду тріумфальних виборчих перемог Марґарет Тетчер видихнулися. Її наступник Джон Мейджор не запропонував свого «мейджоризму», який зрівнявся б успішністю з «тетчеризмом».
Читайте також: Про вплив Мердока на політиків
Але саме він мусив дещо підняти завісу над взаєминами британської преси з урядом. У свідченнях, даних слідству Левесона влітку 2012 року, в розпал скандалу довкола News of the World, колишній прем’єр заявив, що Руперт Мердок намагався впливати на політику правлячого кабінету, хоча сам олігарх, за його власними раніше сказаними словами, «ніколи ні про що не просив прем’єр-міністра».
Мейджор стверджував, що магнат попереджав його: часописи компанії News International відмовляться підтримувати уряд консерваторів, якщо той не зробить суворішою свою політику стосовно Євросоюзу. Колишній прем’єр-міністр відкинув припущення, що зважав на пресу, визначаючи політику офіційного Лондона, хоч і визнав, що, можливо, «надміру чутливо» сприймав газетні карикатури й статті про себе особисто.
2009 року Sun проголосила, що знову відвертається від лейбористів і підтримує консерваторів. Слабкість тодішнього уряду перших із них на чолі з Ґордоном Бравном була надто очевидна.
Питання можливого впливу власників ЗМІ на політичне життя Британії – тема, яка привертає чимало уваги політично активної спільноти й уряду.
Часописи Мердока у найкращі свої часи становили понад 30% ринку преси. Лейбористів (окрім, не виключено, Тоні Блера) це особливо турбувало, і теперішній лідер партії Ед Мілібенд висловлював пропозицію, щоб відповідна частка однієї компанії-власника не могла перевищувати 15–20%.
Читайте також: Як Мердок умив руки
Але суперечка стає щораз менш актуальною, бо друкована преса поступово утрачає позиції, і наклади практично всіх газет зменшуються. Зокрема, тому, коли російський олігарх Алєксандр Лєбєдєв (який вимагає його олігархом не називати) у спілці із сином Євґєнієм вирішив придбати 2009 року лондонську вечірку Evening Standard, а потім газету Independent, то серйозних заперечень не було. На це дивилися як на суто бізнесову оборудку, що допомогла врятувати колись провідні часописи від боргів і безславного закриття. Зміна власника пришвидшила радикальні перетворення в Evening Standard, яка несподівано для багатьох стала безкоштовною, а останніми роками повернулася до прибутковості. Доля Independent іще непевна, але не така однозначно сумна, як була ще недавно.
Син олігарха Алєксандра Лєбєдєва Євґєній, який називає себе «лондонцем із восьмирічного віку» й подорожує із британським паспортом (але про Росію в соціальних мережах пише «наша страна»), стверджує, що редакційну політику видань визначають не власники, а незалежні редактори. Регулювання ринку британських ЗМІ здійснює контрольний орган Ofcom, головним завданням котрого є недопущення монополії будь-якої компанії чи власника в галузі масової інформації і телекомунікацій.
Мільйони британців читали й напевне читатимуть іще довго газети, заплямовані звинуваченнями проти власників та зганьблені засудженими редакторами.
«Покійна» News of the World, а також дуже живі сучасні конкуренти мердоківських газет: таблоїди Mail, Mirror, Express та інші ніколи не приховують, ким вони є. Це популярна, може, навіть популістська преса, яка друкує насамперед те, що цікавить або хвилює якнайширше коло людей, у якомога доступнішій формі.
Статті таблоїдів присмачені якнайвідвертішими фотографіями (торговою маркою Sun є третя сторінка з гологрудими дівчатами), і практично на кожній шпальті – реклама. Її так багато, що газету можна сприйняти за одноразовий каталог товарів, які вона сама часто і продає.
Проте у британських таблоїдах працюють високопрофесійні й часто талановиті журналісти. Вони блискавично реагують на події, чітко відчуваючи потреби та настрої аудиторії. Провідні таблоїди спеціалізуються на соціальних і політичних кампаніях, проводять журналістські розслідування, вміють заробляти гроші.
В одному з нещодавніх заголовків на першій шпальті Sun про війну Путіна в Україні «Come ‘n have a go if EU think you’re hard enough» («Ану, хто з вас рипнеться, якщо ви думаєте, що ЄС такий крутий?») кожен британець легко впізнав агресивний вигук п’яного нахаби під пабом.
Те, що повноформатні «серйозні видання» часом заплутують суперечливим аналізом, «шаблезубий» таблоїд описав однією ілюстрацією та кількома рядками жирного шрифту.
Навіть на тлі судових вироків колишнім редакторам і скандалів довкола способів роботи журналістів хоронити британську масову пресу ще дуже й дуже рано.