У Боріса Джонсона видався напружений місяць: скандали, політичні кризи та шквал критики з приводу його безладного лідерства в партії й уряді Великої Британії. Він опинився в центрі скандалу довкола незаконного фінансування нових шпалер у його резиденції на Даунінг-стрит. Він порушив обіцянку розробити план виділення коштів на соціальну допомогу для людей похилого віку. Мусив давати раду з заворушеннями в Північній Ірландії. На чолі з ним відносини Сполученого Королівства з Європейським Союзом загрузли в обуреннях і взаємних докорах. А нині Джонсону загрожує реальна перспектива того, що Шотландія проголосує за незалежність і відокремиться від Британії.
Однак усі ці халепи, схоже, не підірвали авторитету й популярності Боріса Джонсона серед виборців. Хай як прикро його опонентам, але нещодавно він здобув блискучу перемогу на британських місцевих виборах, відвоював у лейбористів ще одне місце в парламенті й посіяв розбрат серед опозиції, лідер якої тепер бореться за своє політичне життя. Невже лівим у Великій Британії вже нічого не світить? Їхні традиційні прихильники обурилися через перехід на «прогресивну» політику щодо расизму, гендерної рівності й зневаги до старих уявлень і цінностей? Чи, може, Боріс Джонсон і керівна партія консерваторів користаються з загального правого ухилу й націоналістичної політики в більшій частині Європи?
Читайте також: Тінь панденмії
Відповідь на обидва питання — «так». Ліві у Великій Британії, як і всюди, стикаються з тим, що колишня класова політика й атаки на статки та привілеї середнього класу більше не має відгуку серед молодих британців. Більшість прагне заробити грошей і просуватися вперед, попри нерівність і расову дискримінацію. Тепер ліві мають дилему: зважати на культуру молоді й рухи на кшталт Black Lives Matter, права трансгендерів і несприйняття правих поглядів в університетах, чи спробувати вийти за межі домінантного Лондона та заможнішого півдня Англії й достукатися до своєї традиційної політичної підтримки серед біднішого населення, робочого класу й консервативних виборців у Північній Англії, тобто в регіонах, що переживають постіндустріальний занепад, де консерватори завоювали масштабну підтримку, витіснивши лейбористів.
Водночас консерватори користаються з загального правого ухилу й спротиву до ліберальних ідей, особливо серед виборців старшого покоління. Більшості виборців набридла «держава-няня» (англ. nanny state) і спроби нав’язати рівність і лібералізм, забороняючи слова та вислови, нібито образливі для жінок, етнічних меншин, осіб нетрадиційної орієнтації, людей з надмірною вагою, обділених, транссексуалів — та взагалі будь-кого, кого можна вважати «жертвою» білої британської більшості. Виборців обурює новий пуританізм, націлений заборонити будь-який гумор, що вважається нешанобливим, або відверті висловлювання, які можна розцінити як расизм.
Водночас, безперечно, посилився расизм: проти китайців, яких звинувачують у тому, що привезли коронавірусну інфекцію у Велику Британію; проти мусульман, яким закидають тероризм; проти чорношкірого населення й інших етнічних груп, що живуть знедолено, але водночас серед них справді вищий рівень злочинності. Просування ліберальної толерантності в лівих украли «політкоректні» екстремісти. Водночас це зміцнило правих білих націоналістів, чия кампанія проти імміграції або мусульман завойовує підтримку, зрештою, як в усій Європі.
Читайте також: Життя після розлучення
виборців байдуже до таких деталей, як підозри, що Боріс Джонсон порушив правила, коли використав гроші спонсорів Консервативної партії на ремонт квартири. Це потенційно серйозне питання, що може призвести до кримінального обвинувачення. Однак виборці не переймаються, і Джонсон, схоже, теж. Наростання спротиву в Північній Ірландії проти нової угоди Brexit, у рамках якої ця територія лишається в європейському єдиному ринку й мусить здійснювати митну перевірку товарів з Англії, теж не зачепило більшості виборців. У Північній Ірландії конфлікт триває майже 50 років, і виборці з інших регіонів звинувачують лоялістів-протестантів, які знову почали міжусобні атаки на католиків-республіканців.
Багатьох британських дипломатів та урядовців жахає розростання прірви між Великою Британією та її колишніми партнерами в ЄС, що відтворено в силі-силенній нових дріб’язкових норм, запроваджених для британців, які сподіваються подорожувати за кордон або й далі безперешкодно торгувати з колишніми партнерами країни в ЄС. Проте виборці звинувачують ЄС, а не свій уряд, у спричинених угодою про Brexit проблемах. Без сумніву, наразі обом сторонам бракує доброзичливості, що підкреслила лють Брюсселя щодо швидких темпів вакцинації у Великій Британії, коли в Європі два місяці тому бракувало вакцин. Боріс Джонсон обернув це собі на користь, розмахуючи прапором націоналізму й нової «свободи» Великої Британії від Брюсселя.
Урешті дошкуляє проблема потужного просування в Шотландії незалежності від решти Сполученого Королівства. Це потенційно найбільша загроза для британської держави серед усіх, з якими стикалися її уряди з часів здобуття Ірландією незалежності сотню років тому. Шотландські націоналісти завоювали на нещодавніх місцевих виборах більше місць, хоча їм не вистачило одного місця для загальної більшості за пропорційною системою голосування. Але запальна перша міністерка Нікола Стерджен пообіцяла невдовзі організувати другий референдум про незалежність, кидаючи виклик Лондону, який має спробувати зупинити це, нехай і незаконно.
Читайте також: Упоротися з хвилями
І знову Джонсон — страшенно непопулярний у Шотландії — відмахується від виклику. Він знає, що Шотландія зазнає серйозних економічних труднощів, якщо розірве зв’язок з Лондоном. Більше не буде фінансових субсидій від Вестмінстера. Шотландці не зможуть користуватися британською валютою, будуть змушені просити ЄС прийняти їх назад і перейти на євро, а для цього знадобиться багато років, навіть якщо всі країни — члени ЄС погодяться. А найголовніше — доходи з нафти Північного моря стрімко тануть, позаяк нафтові поклади вичерпуються й попит на нафту зменшується. Джонсон, та й узагалі багато хто в Сполученому Королівстві, вважають: нехай шотландці потім не плачуть, якщо проголосують за незалежність і зашкодять своєму майбутньому.
За нормальних часів усі ці халепи були б випробуванням для будь-якого уряду. Проте пандемія змінила умови. І єдине, що відбулося успішно після року незграбних зусиль і високого рівня смертності від коронавірусної хвороби, — це вакцинаційна програма. Понад дві третини британців уже вакциновані, і більшість планує відпустки за кордоном та чекає на повне скасування обмежень наступного місяця. Ситуація ще може погіршитися, адже нова індійська мутація коронавірусної хвороби здатна спричинити третю хвилю захворюваності, і тоді знову знадобляться локдауни. Проте поки що уряд Джонсона користається з того, що загалом народ полегшено зітхнув і тішиться, що нарешті все налагоджується. Це посилило популярність прем’єра та його уряду, адже опозиція не здатна використати пандемію як політичну зброю проти нього.
Утрата стількох місць у регіонах спричинила кризу в Лейбористській партії. Чимало членів прагнуть позбутися свого лідера сера Кіра Стармера, якого вважають недалеким і занадто м’яким. Проте ухил до лівої політики не допоможе завоювати серця виборців, зрештою, як і заміна лідера. Тому нині питання таке: за що виступає опозиція? Яка політика схилить до неї молодих радикальних виборців, а також поверне традиційних прихильників лейбористів? Поки відповідей немає, Джонсон, схоже, в безпеці і йому майже не загрожують численні проблеми або втрата підтримки консерваторів, що за звичайних обставин могла змусити його піти у відставку.