У грудні парламентські вибори не проводилися у Великій Британії з 1923 року. Політики уникають цього періоду, адже виборці переймаються покупкою подарунків до Різдва більше, ніж політикою. Та цього разу вибору не було: уряд Боріса Джонсона втратив більшість, парламент зайшов у глухий кут через Brexit, розкол і напруженість знищують дві основні партії, а виборці стомилися від політичної колотнечі та політиків. 12 грудня британці матимуть шанс провести в парламент нові обличчя.
Вибори неминуче будуть зосереджені на Brexit, найсуперечливішому питанні з часів Другої світової війни, що сіє розкол у країні. В останню мить Джонсон спромігся забезпечити перегляд угоди з ЄС про вихід Британії, вигравши конче необхідний час на те, щоб розібратися з деталями. Брюссель відклав його до 31 січня. Тож передвиборче гасло Джонсона: «Доведімо Brexit до кінця».
Це не обов’язково забезпечить прем’єрові перемогу на виборах. Багато ліберальних консерваторів, особливо молодші виборці, найімовірніше, не підтримають партію й проголосують натомість за ліберал-демократів — маленьку центристську політсилу, що виступає проти Brexit, обіцяє зупинити процес і лишити Британію в ЄС. Тим часом Джонсон сподівається завоювати голоси в регіонах Північної Англії, де основний електорат — традиційний робочий клас. Тамтешні виборці лейбористів, надто старше покоління, завзято підтримують Brexit. Вдасться це йому чи ні, залежить від того, чи зможе головна опозиційна Лейбористська партія подолати власний розкол між прихильниками Brexit і залишенцями та між лівими й поміркованими, а також позбутися згубної репутації запеклих антисемітів, що закріпилася за її лідерами.
Читайте також: У ЄС допускають варіант відтермінування Brexit
Наразі політика лейбористів полягає в сидінні на двох стільцях. Чимало прихильників партії хоче другого референдуму або кампанії за скасування Brexit. Проте Джеремі Корбін, квазімарксист, який очолює партію, не в захваті від ЄС. Він наполягає на тому, що лейбористи домовляться про нову угоду з Брюсселем, а тоді винесуть її на другий референдум. Багатьом здається, що це лише продовжить агонію Brexit, тож такий варіант не задовольняє ні прихильників виходу, ні залишенців. До того ж у лавах лейбористів серйозний розкол між непохитними марксистами, наближеними до Корбіна, і їхніми поміркованими однопартійцями, що віддають перевагу центристській політиці попереднього лідера Тоні Блера. Останні не довіряють Корбіну й шукають нагоди усунути його з місця лідера.
Стривожившись результатами опитувань, за якими Корбін є найбільш непопулярним лідером лейбористів за всю історію, партія сподівається створити альянс із шотландськими націоналістами. Нині вони контролюють майже всі депутатські місця в Шотландії й ведуть кампанію за незалежність від Сполученого Королівства. Шотландські націоналісти вже організовували референдум про незалежність 2014 року, але програли. Тепер на чолі з харизматичною Ніколою Старджон вони закликають провести ще один. На їхню думку, цього разу вони переможуть, тому що тамтешні виборці завзято підтримують ЄС і прагнуть зупинити Brexit.
Шотландська національна партія (SNP) — сила лівого ухилу — націлилася перемогти консерваторів, які дали зрозуміти, що не допустять другого референдуму. Попри те що націоналістів очікує жорстка конкуренція з шотландськими лейбористами, вони готові до союзу з Корбіном, якщо той, своєю чергою, пообіцяє другий референдум про незалежність.
Усі політики знають, що виборці стомилися від безладу довкола Brexit. Сьогодні це вже таке складне й емоційне питання, що мало хто розуміє всі його політичні та економічні наслідки. Натомість партії намагаються привабити виборців обіцянками про додаткові асигнування на занедбані комунальні служби, інвестиції в інфраструктуру та завершення восьмирічного режиму економії, що суттєво позначився на доходах громадян, соціальних службах та видатках місцевої влади.
Читайте також: Британія вийде з ЄС 31 жовтня – міністр фінансів
У центрі уваги передвиборчих обіцянок Національна служба охорони здоров’я (NHS) — надзвичайно популярна безплатна система Великої Британії, що обходиться в дедалі більші суми з огляду на старіння населення та збільшення можливостей лікування. NHS нині у серйозній скруті, що дошкуляє медикам і лікарням. У багатьох клініках час очікування невідкладної допомоги триває до чотирьох годин. Джонсон і його попередниця Тереза Мей обіцяли виділити на проблемну охорону здоров’я додатково ₤20 млрд. Лейбористи заявили, що дадуть аж ₤26 млрд. Вони також обіцяють перевести країну на чотириденний робочий тиждень, ренаціоналізувати залізниці, збільшити бюджет на соціальне забезпечення, школи, допомогу низькооплачуваному персоналу, житло та інші сфери, що сприятиме рівності в суспільстві. Видатки можуть сягнути трильйонів фунтів, а отже, доведеться підвищувати податки й брати кредити. На думку консерваторів, такий сценарій приведе Сполучене Королівство до банкрутства. Проте навіть плани консерваторів змусять уряд більше позичати й підвищувати податки.
Передвиборча кампанія стала надзвичайно брудною й агресивною: політики обмінюються взаємними образами, у пресі купа заголовків про особисті конфлікти, лунають звинувачення в нечесності, брехні та знущаннях. Усе це так лякає, що десятки нинішніх парламентаріїв вирішили не йти на наступні вибори. Тактика наклепів неабияк дошкуляє, особливо жінкам-політикам. Помірковані політики та ліберали скаржаться, що британська політика стає дедалі радикальнішою. Це тривожить багатьох людей, вони вважають, що така конфліктність знищує британські традиції толерантної демократії й ставить хрест на цивілізованих дебатах. Усі 118 єпископів офіційної Англіканської церкви Великої Британії вкупі з її очільником архієпископом Кентерберійським нещодавно підписали листа, у якому закликали політиків висловлюватися стриманіше й покласти край взаємним образам.
Але справжня небезпека криється в тому, що вибори не прояснять ситуації. Консерватори наразі лідирують в опитуваннях і, ймовірно, будуть найчисленнішою партією. Ліберал-демократи матимуть більше голосів, але недостатньо, щоб отримати значно більше місць у парламенті. Лейбористи, швидше за все, втратять частину мандатів, що призведе до ідеологічного розколу в їхніх лавах і кризи ідентичності політсили. Маленька Зелена партія, попри те що популярна серед молодих виборців і є сильним екологічним рухом, навряд чи візьме багато місць. А партія Brexit, яка закликала до цілковитого розриву з ЄС без угоди, нині потерпає від розколу у зв’язку із суперечливим питанням, чи варто підтримувати Джонсона.
Якщо Джонсон і консерватори будуть переобрані, але не матимуть абсолютної більшості, жодна інша партія не захоче утворювати з прем’єром коаліцію. За такої складної атмосфери керувати міноритарним урядом буде неможливо. Лейбористам також складно буде знайти союзників для коаліції, особливо на чолі з Корбіном. Як наслідок — влада знову зайде в глухий кут. На Велику Британію може чекати доля Італії або Іспанії, де часто проводяться вибори, які не здатні вирішити масштабних проблем.
Джонсон сподівається, що його харизми, завзяття та самовпевненості вистачить для подолання наслідків катастрофічного старту на посаді прем’єр-міністра та розколу в лавах його партії. У нього сильний характер, і чимало виборців готові пробачити йому брехню, донжуанство та відверті особисті амбіції, якщо він насправді зможе показати результати. Чи вдасться Джонсону вивести Велику Британію з ЄС належним чином і домовитися про майбутні торговельні відносини з колишніми партнерами — це питання, від якого тепер залежать британська ідентичність, економіка, політика і майбутнє місце у світі.