Нарешті нам пояснили, як виглядає антисоціальний тип, здатний «завдати шкоди моральному вихованню громадян». Він носить гламурні латексні строї, фарбує обличчя, кокетливо зачісує біляві пасма і над усе прагне бути знаменитим. Ні, не подумайте, це не Сєрґєй Звєрєв, не Боря Моісєєв – з огляду на те що вони ніяк не зникнуть з блакитних екранів, їх вважають цілком моральними особами, принаймні ті, хто офіційно визначає межі добра і зла.
Йдеться про австрійського гомосексуаліста й фешн-журналіста Бруно, саме він сколихнув українське суспільство і став героєм численних публікацій та розмов. Тепер народ замість традиційних політичних обговорень жваво сперечається, чи правильно вчинили вітчизняні бюрократи, заборонивши стрічку відомого провокатора Саші Барона Коена.
Британському коміку до такої реакції не звикати – його сатиричні опуси не проходять непоміченими і супроводжуються прокльонами людей з атрофованим почуттям гумору.
Попередній опус Коена і режисера Ларрі Чарльза – фільм «Борат» – не побачили в Казахстані, оскільки актор виконував усі свої коронні номери в образі журналіста-аборигена (хоча стьобався насправді зі Штатів). Росія проявила солідарність і теж сказала ні прокату та розповсюдженню неполіткоректної стрічки. Коен дратує багатьох: створюючи свої диверсійно-комічні проекти, він насолив європейським захисникам циган, неонацистам, румунським селянам, палестинським терористам, голлівудським геям. Останні назвали «Бруно» відверто гомофобською стрічкою.
Дивно, але в Міністерстві культури і туризму України вважають інакше: фільм містить сцени з гомосексуальними збоченнями. Читай: пропагує нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Рішення чиновників породило в західній пресі різноманітні версії. Найпоширеніша – наша країна готується до виборів, тому політикам вигідно загравати з консервативною частиною суспільства.
Доки функціонери таврували «Бруно» пафосними канцеляризмами, «антиморальна» стрічка активно розповсюджувалася в інтернет-просторі. Молодь і досі жваво скачує крамольне відео, а пірати задоволено потирають руки. Стрічку переглянули навіть ті, хто ніколи не чув про експерименти Саші Барона Коена і не пішов би на «Бруно», якби кіно вийшло в прокат, припустімо, з віковим обмеженням. Закон забороненого плоду спрацював належним чином: тепер коенівські «збочення» передаються з рук у руки, як колись совковий самвидав.
А тепер найкумедніше: розголос довкола аморальності стрічки насправді не вартий і дірки від бублика. Відкрию секрет, для тих, хто її не бачив: «Бруно» порівняно з багатьма класичними зразками еротичного кіно нагадує хуліганські забавки підліткового штибу. Найвідвертішою сценою можна вважати демонстрацію бутафорського статевого органа на повний екран, однак за тривалістю вона нагадує короткі нонконформістські забавки Тайлера Дердена з «Бійцівського клубу» – персонажа, який, працюючи кіномеханіком, вклеював непристойні картинки між кадрами фільмів для родинного перегляду.
Гумор нижче пояса, яким просякнута стрічка, теж не новина, зараз без нього не уявити жодної молодіжної комедії. «Бруно» – це суміш шоу, хепенінгу, телевізійної передачі й кіно, і це строкате полотно, будучи типовою сатирою на сучасне суспільство, не претендує ні на високохудожність, ні на мистецьку новизну. А сатирі властиво вдаватися до гіпербол, а не до евфемізмів. Більшість сцен знято прихованою камерою, і реакція людей на витівки головного героя подекуди епатажніша, ніж власне провокації Бруно.
Коен наочно доводить: «що дозволено Юпітеру, не дозволено бику». Хочеш стати зіркою шоу-бізнесу, грай за правилами: всиновлюй дітей із країн третього світу, займайся піар-доброчинністю, імітуй своє викрадення, вступи до якоїсь модної секти. Однак завжди пам’ятай про обов’язкові умови подвійних стандартів і святенницької пристойності – інакше натовп, який учора обожнював тебе, завтра влаштує справжнісіньке пекло, і тебе назавжди виженуть із телеекранів. Ось і вся «мораль». І якщо в когось після перегляду стрічки таки виникне непереборне бажання забути про власну духовність і раптово змінити сексуальну орієнтацію чи вдатися до «антисоціальної та збоченої поведінки», це сигналізуватиме лише про одне: час відвідати психіатра.