Брудна справа. Чому в Україні не переробляють сміття

Суспільство
7 Жовтня 2016, 15:36

Пенсіонерка Валентина Петрівна — щаслива власниця 10 соток землі та будиночка на Київщині. Усе те вона називає «дача». Після розпаду СРСР колгоспну ділянку, яку на той час уже ніхто не обробляв, виділили під приватні садиби працівникам низки столичних підприємств. За два десятиліття на колишньому пустирі з’явилися майже всі ознаки населеного пункту: є назви вулиць, невеличкий магазин, електроенергія. Однак про такий нюанс людської діяльності, як накопичення сміття, ніхто не подумав.

Органічні відходи не проблема: вони йдуть на перегній і служать добривом. Але з часом накочується доволі багато пластикового та скляного непотребу: пляшки й різноманітна тара. Свідчення цього — сусідній ліс. Поруч із кущами малини та соснами подекуди виросли імпровізовані звалища.

«Дехто на зборах мешканців порушує ці теми, та конкретного вирішення не пропонують. Більшості байдуже», — розповідає Валентина Петрівна про екологічні дискусії в окремо взятому садовому кооперативі. За її словами, не всі носять сміття до лісу. Багато власників так і не скористалися правом на землю або просто покинули її. Тому в селищі з’явилися пустирі. «А там як? Вирив метрову яму на нічийному місці, викинув сміття, присипав та й усе», — розповідає жінка. Каже, що раніше й сама користувалася таким методом, але, коли кількість ям перевалила за десяток, припинила це робити. «Скільки в мене того сміття? Я його вирішила не накопичувати, а просто забирати із собою до Києва під час кожної поїздки. Там і викидаю в найближчу урну», — пояснила Валентина Петрівна свій спосіб урегулювання проблеми.

Читайте також: Відновлювана енергетика. Точки зростання

Однак сміття, яке зникло з очей і думок Валентини Петрівни, не перестало бути її проблемою, здатною нагадати про себе в будь-який час. І переконати в цьому саму жінку та мільйони її співгромадян влада й активісти досі не змогли.
Упродовж 2015 року в Україні, тільки за офіційною статистикою, утворилося 48 млн м³ відходів (близько 10 млн т). Цифра вказана без урахування тимчасово окупованих територій і щороку зростає. 6 тис. офіційно наявних звалищ уже охоплюють 9 тис. га, що приблизно дорівнює площі Києва. За словами голови громадської організації «Україна без сміття» Євгенії Аратовської, кількість цих об’єктів в Україні можна сміливо помножити щонайменше на п’ять. «У нас понад 30 тис. несанкціонованих звалищ. Тобто є якась територія, котрою чи то володіє місцева влада, чи то хтось узяв її в оренду і зробив нелегальне сміттєзвалище. Перевіз­ник забрав сміття машиною із двору, привіз туди, вивалив і заплатив не 120 грн, як офіційно полігону, а умовно 30 грн», — розповідає Аратовська. У вересні Мінекології презентувало інтерактивну мапу сміттєзвалищ. Кожен відвідувач сервісу може залишити повідомлення про несанкціоноване звалище з фотоматеріалами та геолокацією. Менш ніж за місяць існування проекту на ньому з’явилося вже близько 3,5 тис. повідомлень. Виявити несанкціоноване сміттєзвалище легко. Часто такі місця знаходять навіть на супутникових картах місцевості в інтернеті. Але знайти — це лише половина справи. Набагато складніше створити умови, щоб воно зникло. Чіткого механізму покарання власників землі, яка перетворилася на великий смітник, досі немає. Не налагоджено донині й механізмів принаймні відстежування дій перевізників. Хоча контролювати їх було б порівняно просто: системи GPS дали б змогу встановлювати, куди курсують і де саме розвантажуються сміттєвози. Однак не зроблено навіть цього.

В Україні досі не створили системного законодавства, яке регулювало б правила гри в поводженні з відходами. Декотрі державні документи взагалі суперечать один одному

«Ми не знаємо, скільки компанія зібрала вторсировини. Перевізники не вказують морфологічного складу сміття. Скільки за рік заготували його — кажуть. Але немає прозорих механізмів визначення, правда це чи ні», — зазначає Аратовська.

Певні кроки до відновлення контролю в царині накопичення відходів в Україні все-таки намагаються робити. У червні запрацював механізм електронного декларування свого сміття підприємствами. Починання має спростити заповнення декларацій підприємцям і збільшити можливості Мінекології щодо моніторингу та реакції на зміни в цій діяльності. За словами заступника голови Державного агентства з питань електронного урядування Олексія Вискуба, до жовтня декларації встигли подати 350 компаній із 250 тис., які є цільовою аудиторією послуги. Лідерами серед регіонів стали Київ, Дніпропетровська та Харківська області. Вискуб очікує, що пік подання декларацій настане в січні. Це пов’язано з нюансами законодавчого регулювання галузі.

«До кінця жовтня плануємо запустити надання дозволу про відходи в електронній формі в пілотному режимі на базі окремих регіонів. Кінцевою метою цих проектів є запровадження ефективного онлайн-моніторингу та контролю у сфері поводження з відходами, транспортування, зберігання й утилізації», — додає він. Перш ніж взятися за вивезення сміття в Україні, потрібно знайти чималі кошти. Придбати вживаний сміттєвоз через інтернет не проблема. Ціна його на спеціалізованих сайтах стартує від $25 тис. (за машину із пробігом 300 тис. км). Середня — становить $40–50 тис. З однією машиною бізнес почати важко, необхідні принаймні дві. А ще слід купити власні контейнери й розставити їх у місцях збору. Зрозуміти, яку виручку матимуть інвестори за такого обсягу капіталовкладень, на перший погляд, важко.

Читайте також: Бастіон енергонезалежності

За інформацією Мінрегіону, в Україні утилізовують або переробляють менш ніж 6% усього сміття. Із цієї кількості 2,73% спалюють на єдиному в країні діючому сміттєспалювальному заводі «Енергія» в Києві. Ще 3,2% побутових відходів потрапляють на заготівельні пункти вторинної сировини та переробні заводи.

Колишній власник компанії з вивезення сміття «Грінко», а нині голова Асоціації підприємств сфери поводження з відходами «Чиста країна» Віктор Ржоткевич розповідає, що сьогодні галузь важко назвати прибутковою.

«Жоден напрям не рентабельний. Існують лише вивезення сміття й місця захоронення. Є рентабельність цього бізнесу на полігоні, де відбувається сортування відходів, які фактично відправили туди ще й заплатили за це якісь гроші полігонові. Є сміття, яке відсортували безхатченки, і продаж цих вторинних ресурсів теж дає прибуток, бо фактич­на вартість дуже низька. А системи переробки, сортування чи зменшення обсягів захоронення на сьогодні фактично немає, бо не існує відповідного тарифу на цю послугу й вона не витребувана. Усім байдуже, хто, куди і що повезе. Принаймні люди про це не знають, а тому згодні, щоб залишалося все як є», — розповідає він.

В Україні досі не створили системного законодавства, яке регулювало б правила гри в поводженні з відходами. Декотрі державні документи взагалі суперечать один одному. Наприклад, Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання у сфері комунальних послуг» передбачає, що тариф на переробку побутових відходів установлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Однак цей орган відповідно до іншого акта встановлює тарифи тільки для тих підприємств, діяльність яких ліцензує. Утім, ліцензії на переробку та захоронення сміття узагалі не передбачені законодавством.

Читайте також: Довгий шлях до економії

Євгенія Аратовська каже, що головна проблема України тут у невизначених правилах гри. За її словами, немає документа, який регулював би систему поводження з відходами за допомогою економічних механізмів. «Сьогодні дуже вигідно ховати сміття на полігонах, бо це дешево. Якби громадяни сплачували за захоронення змішаних, невідсортованих відходів дуже великі кошти, стало б вигідним розділення. Люди відсортували б свої відходи в контейнери, машина це безплатно вивезла б, і різниця, яка лишилася невідсортованою, значно зменшилася б», — пояснює вона, додаючи, що саме такий економічний механізм діє в ЄС. «У нас сьогодні кожен сплачує близько 15 грн за місяць за вивезення змішаних відходів. Розумієте? Хто при здоровому глузді сортуватиме цю величезну купу відходів, що гниють, за такі гроші? Коли вивозити буде дорого, то з’явиться й ринок», — каже Аратовська. Підтримує її й інший співрозмовник Тижня — Ржоткевич: «На мою думку, сьогодні не йдеться про цілеспрямовані перешкоди для бізнесу. Річ у тім, що до цього не доходять руки й відповідно грошей у галузі немає. Якщо люди платять щомісяця за вивезення сміття й відходів менше, ніж коштує чашка кави, яку більшість зранку випиває бодай одну, то що можна зробити за ці гроші належним чином? Вважаю, що нічого».

Ті, хто залишається у «сміттєвому бізнесі», змушені створювати непрозорі схеми, а то й просто порушувати закони. Це мало схоже на справжню індустрію, швидше на стихійний ринок, де всяк намагається продати знайдене по закутках.
«В умовах хаосу нормальна компанія сюди не прийде. Вони не розуміють, як можна возити сміття і при цьому заробляти. У нас ніхто не дасть гарантії, що його контейнер не вкрадуть чи не підпалять. Ті компанії, що працюють, зрозуміли, де і як можна нажити копійчину: десь є несанкціоноване сміттєзвалище, десь вони мають прибутки на тому, що обслуговують великі об’єкти — підприємства, маркети. Там існує картон чи плівка у великих обсягах. Однак цього замало. Треба поширювати практику сортування сміття серед населення. Бо ж саме у домогосподарства утворюють його найбільше», — наголошує Аратовська.

Читайте також: Відкладена революція

Окрім того, є інша проблема — рекультивації наявних офіційних звалищ. Більшість із них уже вичерпала свій ресурс. Старе сміття вже не переробиш, бо воно змінює структуру, коли лежить просто неба. Водночас на полігонах можна видобувати біогаз, щоб заправляти ним ті ж таки сміттєвози або перетворювати його на електроенергію. В Україні відповідні установки діють тільки на дванадцяти полігонах. На семи з них біогаз просто спалюють у повітрі й тільки на п’яти експлуатують так звані когенераційні установки для виробництва енергії.

Згідно з рішенням Верховної Ради, від 1 січня 2018 року в Україні повністю заборонено захоронення невідсортованого сміття. Головне питання в тому, що станеться опісля: чи запрацює в нас повноцінний бізнес, чи індустрія зайде ще далі в тінь. Для першого варіанта владі вже найближчим часом доведеться робити найболючіше: ухвалювати непопулярні серед населення рішення, зокрема і щодо збільшення тарифу на вивезення сміття.