Просидівши у кріслі міністра оборони заледве два місяці, Павло Лебедєв пакує валізи для поїздки в НАТО.
У дні засідання Північно-атлантичної ради 21-22 грудня на рівні міністрів оборони альянсу у Брюсселі вирішили провести й офіційний захід з Україною – засідання Комісії Україна-НАТО(КУН).
Попередникові пана Лебедєва – Дмитру Саламатіну такої нагоди не випало, хоча й він за свій короткий період на посаді встиг у якості міністра побувати у штаб-квартирі блоку.
2012 року українських керівників не запрошували на саміт ЄС, а в НАТО пропустили засідання двосторонньої комісії. 2013 рік стане свідком застосування європейцями іншої тактики.
Віктор Янукович свого часу скористався саме участю в засіданні Комісії Україна-НАТО, щоб почати згортання процесу української євроатлантичної інтеграції.
Відряджений президентом Ющенком у Брюссель у вересні 2006 року у якості прем’єр-міністра, Янукович влаштував політичний вибух, заявивши, що Україна “бере паузу” у процесі приготувань до членства в НАТО.
Читайте також: Україна – НАТО: підсумки 15-річного особливого партнерства
Шокованих українських атлантистів заспокоювали тоді, що заява прем’єр-міністра нічого не означала, бо він, мовляв, пішов усупереч повноважень.
Проте згодом можна було переконатися, що пан Янукович тоді почав втілювати політичний план, який він закінчив, опинившись на президентській посаді 2010 року.
Партія регіонів з союзниками – комуністами у Верховній Раді з подання президента Януковича вилучили з положень про засади внутрішньої і зовнішньої політики згадку про наміри України стати членом НАТО. Неучасть України у військових організаціях стала законом.
Втрачений важіль
Усі без винятку східноєвропейські сусіди України інтегрувалися у Європу, спочатку вступивши в НАТО, а потім – ставши членами Європейського союзу.
Україна пішла іншим шляхом, який наразі пролягає у сірій зоні поміж Європою, яка заглиблюється у внутрішні клопоти і Росією, котра щораз гучніше заявляє про своє право об’єднувати пострадянські держави.
Віктор Янукович,виправдовуючи свою стратегію, неодноразово заявляв, що позаблоковий статус України дозволяє “краще розвивати взаємини як з Росією так і з Євросоюзом”.
Проте насправді половина терміну президентства Януковича виявила болісніші ніж будь-коли непорозуміння з Заходом та жорсткіший тиск з боку Москви.
Кілька британських аналітиків, які стежать за українськими справами, висловлювали думку, що Києву зашкодив не так позаблоковий статус, як саме його проголошення.
Тримаючи в руках “карту” наближення до членства в НАТО, Україна могла скористатися нею як “козирем” у багатьох “іграх”.
Колишній речник НАТО Джеймі Шей раніше назвав Тиждень.ua ту політику, сформульовану президентом Кучмою ітогочасним секретарем РНБОГорбуліним виявом“дивовижної державної майстерності”. За с словами аналітика “Вона наповнювала змістом суверенітет України, розширювала її прерогативи і давала їй реальний важіль у взаєминах з іншими. Тепер Україна в односторонньому порядку викинула той важіль. І цей крок може мати великі негативні наслідки”.
Проголошення позаблокового статусу порівнюють відмовою України від радянських арсеналів ядерної зброї. З тією відмінністю, що демонстративна відмова Києва від ядерного статусу, мала однозначно позитивний міжнародний відгук.
Чи моглаби Україна зараз підняти загублену карту-важіль і знову використовувати близькість до НАТО у своїй міжнародній політиці?
Аманда Пол з брюссельського “Центру європейської політики”у розмові з Тиждень.ua висловила сумніви, що Київ тепер має шанс реального зближення з НАТО з огляду на щораз нижчий рівень популярності альянсу серед українських виборців (наслідок потужної агітаційної кампанії Партії Регіонів та комуністів) та через незмінно гострі заперечення з боку Москви.
На зауваження, що країни Балтії зробили крок у бік НАТО всупереч гучним погрозам Кремля, і це стало початком їхньої повної інтеграції у Європу Аманда Поль зауважує, що “саме в цьому і полягає різниця між країнами Балтії і Україною, бо Україна не робить те, що її просять… Балтійські країни мали консенсус. Вони знали, куди йдуть і якою дорогою туди дістатися”.
На заходах цього тижня у Брюсселі очевидно повторюватимуть неодноразові заяви про те, що Україна і далі співпрацює з НАТО у військовій сфері, беручи, наприклад, участь у миротворчих операціях альянсу у Косово тощо.
Очевидно, що міністру Лебедєву нагадають про потребу реформування війська. Критики в Україні закидають, що реформи міністерства оборони зараз зосереджуються на тому, щоб давати раду землі й нерухомості, що вивільняє українська армія, постійно зменшуючись.
Проте між Києвом і НАТО немає і найближчим часом, напевне, не буде справжньої політичної співпраці, що могла б бути і навіть певний час була частиною процесу євроінтеграції України.