У ніч із 20 на 21 серпня 1968-го першим ешелоном до Чехословаччини було закинуто 100 тис. солдатів і 2,3 тис. танків (тобто останніх – удвічі більше, ніж їх висадили американці під час вторгнення до Іраку в 2003 році). Наступними ешелонами прибуло 750 тис. військовослужбовців і 6,3 тис. танків, що, ймовірно, є найбільшою концентрацією бронетехніки в історії.
Для сучасної молоді така «інтернаціональна допомога» – давня історія. Тепер ми знаємо, що генерація нинішніх сімдесятників, вихована сталінізмом і пройнята радянською пропагандою, «прокинулась» лише коли поглянула в танкові стволи.
Сьогодні чехи живуть у демократичному суспільстві, вирішують, узагалі-то, інші проблеми. Передбачено було, що історичний досвід багато чого їх навчить: вони зможуть об’єктивно аналізувати минуле і знайти в ньому для себе мораль. Та, на жаль, їм не завжди це вдається. А втім, якщо казати про Євросоюз, то не тільки їм. Скажімо, ЄС загалом не має чіткої позиції стосовно геополітичної, економічної та військової стратегії у відносинах із Росією. Це дає змогу деяким силам розбивати єдність спільноти, заплющувати очі на неоімперські проекти Москви у Східній Європі й тоталітаризм у Росії.
Однією з головних причин такої ситуації є брак глибшої обізнаності з історією та сучасністю Росії, що призводить до її ідеалізації та появи страху перед Кремлем. Часто від чехів можна почути, мовляв, «росіянам необхідна сильна рука, вони до цього звикли» або ж «не дратуйте російського ведмедя, інакше нам перекриють кран із газом та нафтою».
Хіба що в окремих випадках зустрічаємося з кваліфікованим аналізом ситуації і дедалі частіше стаємо свідками несерйозних калькуляцій, що мають на меті лобіювання в Чехії інтересів різних політичних та економічних груп. Імовірно, найгірше – це неприкрита підтримка планів самої Росії та використання так званої російської карти для тиску під час спілкування з європейськими партнерами. Знов у політичних дискусіях лунають пропозиції щодо «східної орієнтації» та необхідності тісного економічного співробітництва з Москвою. Автори цих ініціатив, схоже, забули, що РФ є майстринею поєднання політичних та економічних інтересів і не соромиться вимагати й використовувати своє монопольне становище в сировинній сфері. Це добре відчули на собі українці, грузини, країни Балтії…
Чеська Республіка хитається в політичній кризі, яку спровокувала права коаліція. Результатом її політики є невдоволення громадян, тому на жовтневих дострокових парламентських виборах можлива перемога лівих. Багато хто з експертів звертає увагу на те, що із приходом останніх можлива активізація проросійських сил. Процес уже почався. Зокрема, у близькому оточенні лівого президента Мілоша Земана є достатньо людей, які прямо лобіюють у Чехії російські інтереси. Скажімо, нинішний директор представництва LUKOIL у ЧР був членом його передвиборного штабу. Днями Земан призначив послом у Росії колишнього космонавта Владіміра Ремека, відомого русофіла й фаната комуністів.
Традиційне чеське поняття Заходу як своєрідного страхового товариства під час економічної кризи дало тріщину. Невдоволення політикою Євросоюзу в Греції та Іспанії може зіграти на руку русофілам.
Але й чехам, і європейцям загалом не можна забувати історію. Нещодавня річниця пакту Молотова – Ріббентропа нагадала нам про трагедію, яка настала згодом по тому. І багато жителів країни таки розуміють: тоді, в серпні 1968-го, Брєжнєв не збожеволів, а виконував завдання партії та радянської влади – будь-що зберегти імперію. Не можна допустити, щоб тодішні події в тій чи тій формі повторилися.
21 серпня, у 45-ту річницю радянської окупації Чехословаччини, лівий уряд Їржі Руснока скасував свою попередню постанову, в якій погоджувався з висновками доповіді Ради уряду у справах нацменшин. У документі було вказано на небезпечну діяльність у Чеській Республіці російських козаків, що перетворилися на п’яту колону, керовану із Кремля, яка просуває власні цінності, мораль, військову дисципліну, маючи на меті проникнути в «усі суспільні та державні структури» й «перешкоджати інтеграційним процесам у межах ЄС».