Перша. Після першого туру виборів Президента України з вкрай несприятливим для чинної прем’єрки-кандидатки результатом, указ Ющенка виглядає таким собі «западлом». Уявіть, як себе має почувати кандидатка в Президенти пані Тимошенко в Єнакієво, коли її попросять прокоментувати цю відзнаку… А в Бережанах? На камери, на весь голос, публічно – їй не позаздриш, одним словом. Президент, виходячи з кімнати, знаючи, що нічого йому за те не буде (рейтинг в від’ємних числах, поки, не обчислюють) підступно голосно зіпсував повітря і зачинив після себе двері, віддуватися залишивши, хай і з залізною хваткою, проте, тендітну жінку. Не «по-пацанячи» зробив Віктор Андрійович. По-хамськи. Підступно. Непослідовно. І підло.
Друга. Степан Андрійович, напевне, перевертається в домовині, дізнавшись, якої геройської слави заслужив від «всенародно обраного» українським народом на початку ХХІ сторіччя. Спитаймо себе, чи сучасна держава Україна є тою, за яку боролися члени ОУН? Чи відбулася ідея ОУН? Що робив би зараз Степан Бандера? Чому з радикального, живого, нескореного, вільного, суперечливого, талановитого українського героя – хай і для частини громадян сучасної України – Президент-невдаха зробив ялового, кастрованого, безпечного, прирученого, стерильного Героя України? Чому в одному ряді з ним Ківалов і Звягільський? Всі питання прошу вважати риторичними.
Третя. Згідно з чинним законодавством, звання «Герой України» надається виключно громадянам України. Чи є (був) громадянином України підданий Австро-Угорської імперії Провідник ОУН Степан Бандера? Проте, дурням закон не писаний. І хто після цього «проффесор»? Ай-я-яй! Ай-я-яй… Сором, та й годі.
Четверта. Щодо самого звання: колись було «Герой Радянського Союзу». Стало – Герой України (Росії, для прикладу, також). Так зручно, зокрема, з чисто юридичних міркувань. Проте, згадаємо, було колись і формулювання «ворог (радянського) народу»… Так от, чи стане нахабності та нездорового гумору наступному Президентові (тому ж Януковичу в найближчій перспективі, чи тій же Тимошенко, за умов мінливої кон’юнктури) повернути деякі норми соціалістичної правової системи і надати Степанові Бандері почесного звання «ворог (українського) народу» і судити посмертно за злочини проти людства? А чому б ні – он, етнічний українець Дем’янюк віддувається ж за весь німецький нацизм і європейський фашизм! В українській країні дурнів на полі юридичних чудес можливо все. Сором!
П’ята. Античний президент Мідас до чого не торкався, все перетворював на золото. Складається враження, що до чого б не торкнувся нащадок етнічних трипільців Хоружівки Ющенко, все перетворюється на ідіотизм, бутафорію та клоунаду. Та ж трипільська культура (нездоровий фетишизм до керамічних черепків), для прикладу. Повністю «обдебілені» теми Голодомору (винен мертвий Сталін), національної культури (потьомкінські вулики та показушна капіталістична експлуатація мільйонів бджіл у вишиванках), мови (філологи під столом від мови самого Президента) та багато інших. Президент «грає Швейка», і цього не помітить тільки сліпий, боягуз або розумово відсталий! Першими проти призначення Героєм України Степана Бандери мали б – за здоровою логікою – виступити не промосковські маргінали, а самі бандерівці: той же Центр національного відродження ім. Степана Бандери, що діє в Україні. Адже тема тепер закрита: Бандері – Героя, бандерівцям – радість! «Бабє – цвєти, дітЯм – мороженноє!» Всі вдоволені! Мрія Бандери про сильну, суверенну, національну державу українського народу, як виявилось, вже досягнута у формі сучасної бандитської ницої державки-доходяги! Не знаю як хто, а я проти цього призначення навіть з чисто естетичних міркувань. Не кажучи вже про ідеологічні…
Усе це – суперечності, які лежать зверху, на видноті. За бажання – хто завгодно, продовжуйте, будь ласка. Проте, чи це хоч щось змінить? У французького філософа Деріда є робота «Чи існують держави-шахраї?». Цікаво було б прочитати філософсько-політологічне дослідження українського науковця «Чи існують президенти-трикстери?». Проте, ця стаття не про діючого Президента – грядуща українська Революція йому все пригадає. Стаття про чергову мишачу вовтузню, що зчинилася довкола постаті загиблого в боротьбі українського героя.
Не знаю як Ви, читачі, а я не хочу, щоб український герой Степан Бандера був Героєм України. Героєм – так. України – ні. Не цієї України. Моя Україна – ще попереду, і вона має багато більше спільного з Україною Бандери, ніж ця, Ющенка.