Брет Шафер: «Упродовж останніх двох років Пекін почав більше віддзеркалювати російські методи, ніж раніше»

Світ
15 Травня 2021, 13:33

Як  з’явилась ідея проєкту Hamilton 2.0? Як ви обрали для неї методологію?

 

— Як зрозуміло з назви, Hamilton 2.0 — це друга версія інформаційної панелі Hamilton. Першу ми запустили у 2017 році. Вона з’явилася як організація, якою керували переважно колишні агенти розвідки. Серед них був зокрема й Клінт Воттс (старший науковий співробітник Центру кібернетики та національної безпеки Джорджтаунського університету й колишній спецагент ФБР. — Ред.) — він з колегами з розвідки став співзасновником першої платформи. Воттс багато працює з російською дезінформацією та інформаційними операціями. Та версія платформи відстежувала акаунти, що перебували здебільшого в сірій зоні. Тож це було своєрідне збільшувальне скло, що давало змогу розгледіти російські повідомлення, але не показувало акаунти, які можна було б безпосередньо вважати російськими. Тому ми оновили нашу панель до другої версії, щоб зробити методологію зрозумілішою для тих, хто хотів би користуватися нашим сайтом як джерелом. Проблема з першою версією полягала в тому, що багато акаунтів походили з джерел, які засновники інформаційної панелі використовували у своїй розвідницькій роботі. Вони не хотіли робити їх публічними, що становило проблему, наприклад для роботи журналістів. У цій новій версії проєкту кожен акаунт представляє безпосередньо державне ЗМІ, головних редакторів цих медій, чиновників, дипломатів чи уряд. Отже, коли ви на нашій панелі натискаєте на будь-який акаунт з Ірану, Китаю чи Росії, то однозначно можете сказати, що він є частиною іранської, китайської чи російської інформаційної системи, оскільки відомо, чий це акаунт і кого він представляє.

 

В одному з останніх звітів Центру аналізу європейської політики (CEPA) згадано, що китайські пропагандисти навчаються в російських колег, однак їм ще бракує «деяких навичок». Чи поділяєте ви таку думку?

— Так, але я ще додав би кілька моментів. Якщо розглядати когось, хто почав займатися маніпуляціями й інформаційними операціями, щодо багатьох моментів можна сказати, що це схоже на росіян. Так відбувається тому, що впродовж довгого часу Росія була однією з найкращих у цій сфері. Наприклад, якщо ви глянете на праворадикалів у США й на те, що вони роблять, то теж зможете сказати, що вони вивчають пропагандистські методи Кремля.

Проте за останні два роки в підходах двох країн ми спостерігаємо дедалі більше зближення та відбиття певних моделей. Те саме можна сказати про теми, які висвітлюють Китай і Росія, коли йдеться про США. Наприклад, ще два роки тому Пекін небагато говорив про внутрішні американські проблеми. Вони не звертали уваги на расизм чи жорстокість поліції, тобто на проблеми, на які дуже добре вміє вказувати Росія. Упродовж останнього року Китай дедалі більше вдається до таких повідомлень. Його дипломати стали значно агресивнішими в тролінгу, використанні мемів, коміксів та інших візуальних технік для приваблення аудиторії. Отже, вони стали набагато вправнішими в мові інтернету й розумінні того, як формувати аудиторію. Китай також використовує клікбейт-матеріали (статті з емоційними, привабливими заголовками, що певним чином інтригують і спонукають читача натиснути на посилання. — Ред.). Це роблять зокрема й державні ЗМІ. На цьому добре знається російська телемережа RT — вона завантажує на свої акаунти багато контенту, який не має нічого спільного з інтересами РФ. Проте він лише для того, щоб залучити аудиторію. І дедалі частіше ми бачимо, як китайські дипломати й державні ЗМІ роблять те саме. Вони діляться милими відео з пандами тощо, люди тиснуть на ці посилання, починають переглядати, а потім підписуються на сторінку чи акаунт і тоді вже бачать більше пропагандистських матеріалів.

 

Читайте також: Брак волі. Чому європейці не знають, як упоратися з Росією

Якщо говорити про різні уряди чи групи, які намагаються маніпулювати людьми в інтернеті, гадаю, багато в чому їхня тактика близька до російської. Однак упродовж останніх двох років Пекін безумовно почав віддзеркалювати російські методи більше, ніж раніше. Це в публічному просторі, за яким ми спостерігаємо. Китай також почав намагатися маніпулювати підтримкою своєї позиції за допомогою фейкових акаунтів. Росія робить так уже впродовж певного часу, але, чесно кажучи, вона це робить значно обережніше. Ми виявили дуже велику мережу акаунтів, які ретвітили й коментували повідомлення китайських дипломатів. Це були очевидні фейки. Вони навіть не намагалися замаскуватися під звичайних користувачів. На інформаційної панелі Hamilton 2.0 ми також збираємо ретвіти. Коли китайський дипломат ретвітить якесь повідомлення, він дає йому певний кредит довіри. Але 10—15% зі 100 найпопулярніших акаунтів, які ретвітила китайська сторона, були заблоковані у твіттері як імовірно фейкові. Ми не бачимо, як це роблять російські дипломати, бо вони обережніші. Якщо вони використовують фейкові акаунти, то це, наприклад, тролі. Вони витонченіші у своїх підходах, аніж китайці. Тож бачимо, що Китай засвоїв деякі уроки, але не повністю. Іноді вони дещо «неакуратні», часом їхні повідомлення просто не достатньо гострі. Ба більше, Росія справді знає контекст США та точки, на які можна тиснути чи вдаряти. Китай зрозумів, що питання расизму — це складна тема, але спосіб подачі інформації трохи ніякий. Вони вчаться у Кремля, але поки що не в одній лізі.

 

Чи бачите ви більшу синхронізацію тем у російській та китайській пропаганді?

— Чи це узгоджена координація, чи просто сторони навчаються одна в одної (переважно Китай у Росії) — завжди було питанням. Зараз я не маю доказів наявності якоїсь офіційної координації чи синхронізації. Проте ви, звісно, бачили, як повторюються певні наративи. Знову ж таки, ініціатива належить Росії, а Китай її наслідує. Росія використовує безліч аргументів штибу «якщодоїзму» (англ. Whataboutism, прийом у суперечці, коли замість відповіді на запитання лунають зустрічні звинувачення чи запитання. — Ред.) і так намагається вказувати на провали США в підтримці власних демократичних цінностей. Вона це робить, щоб відвернути увагу від критики того, що відбувається вдома. Піднебесна зараз починає робити те саме, як-от у випадку з ситуацією в Синьцзяні (мається на увазі ситуація довкола дотримання прав уйгурів. — Ред.) та Гонконгу. Вона вживає ті самі фрази й каже, що Вашингтон критикує Пекін через власні невдачі. Зокрема китайці вказують на такі проблеми, як військові інтервенції США в Лівію, Ірак і Сирію. Зовсім нещодавно через своє посольство в Японії вони виклали малюнок, де зображено загорнуту в американський прапор смерть з косою, що йде від дверей до дверей (на них позначено назви різних країн), а навколо великі плями крові й підпис, що такий вигляд матиме американська демократія, якщо прийде до вас (мем видалили як антисемітський після прохання двох ізраїльських політиків. — Ред.).

Такі повідомлення перетинаються з російською риторикою. Але ми не маємо свідчень, щоб визначити, чи це синхронізована координація, чи просто різновид загальних метанаративів, яким користуються дві країни. Ми бачимо підсилення одна одної в певних питаннях. Зокрема коли китайські дипломати ретвітять російські державні ЗМІ, а російські дипломати — китайських колег.

 

Читайте також: Мистецтво самозахисту

 

А як щодо Ірану? Чи навчається він у двох майстрів пропаганди?

— Якщо говорити про ці три країни, то Іран перебуває на далекій третій позиції. По-перше, він просто не має інфраструктури для управління державними ЗМІ світового рівня, як це можуть робити Пекін і Москва. Це велика проблема для іранських державних ЗМІ, за кількома винятками, наприклад HispanTV. Це іспаномовне медіа Ірану, яке досить добре працює в Латинській Америці. Анг­ломовне PressTV абсолютно неактуальне в американському та англомовному інформаційному просторі. Гадаю, насправді їхні повідомлення, як правило, мають резонанс на Близькому Сході. Але лише там. Конкретна система мовлення, яку вони використовують, явно не має на меті залучити американську аудиторію. У своїй пропаганді вони дивовижно розглядають усе в оптиці Близького Сходу. Вони також багато чого повторюють з того, що робить Росія та Китай, але це далеко не такий витончений рівень.

 

В одному зі своїх попередніх інтерв’ю ви оцінили дезінформацію, з якою ми нині маємо справу, як щось, що «не є повністю брехнею, а частинками правдивої інформації без контексту». Чи зростає такий метод дезінформації впродовж останнього часу?

 

— З боку тих країн, що створюють пропаганду, зокрема Росії, дедалі більше зусиль іде на те, щоб триматися з того боку демаркаційної лінії, який вони називають правдивим, і не перестрибувати через власноруч створену лінію. Це дає їм деякі переваги. Соцмережам і медіа дуже складно перевіряти, модерувати й позначати таку інформацію, оскільки вона по-своєму правдива.

Для прикладу візьмімо ситуацію з вакцинами, яку ми досліджували доволі детально. У російській чорній пропаганді була, наприклад, новина про те, що четверо українських солдатів імовірно загинули через вакцинацію Pfizer. З таким легко мати справу — це була неправда, тому платформи інформацію видалили, перевірили факти та спростували. Російські державні акаунти такого не роблять, бо позбутися такої інформації надто просто й вона завдасть репутаційних утрат. Тож натомість вони пишуть, що після вакцинації Pfizer у будинку для літніх людей померли семеро осіб. Технічно тут усе правильно, окрім того, що це не має нічого спільного з вакциною Pfizer. Але таке інформування дає пропагандистам негайний захист. Цю новину не можна прибрати, бо це справді сталося. Отже, це зв’язує всіх в один вузол. Люди, які вивчають дезінформацію, ЗМІ й соцмережі, кажуть, що не знають, що з цим робити. Вони розуміють, що це оманлива новина, але важко вигадати швидкий спосіб втручання в ситуацію, щоб її розв’язати.

 

Читайте також: Девід Кремер: Нам треба номінувати когось, хто нестиме порядок денний президента Байдена щодо підтримки України проти загрози з боку Москви

Тому стратегія полягає в тому, щоб не вигадувати щось, а вибирати шматочки правдивої інформації та просто складати їх — і так створювати уявлення про подію, що справді відбулася. Цим також займаються партійні медіа в США. Певною мірою це роблять усі ЗМІ. Ви як журналіст не можете висвітлити все, ви не можете охопити кожен кут, тому вас завжди можуть звинуватити в упередженості.

Але є відмінність між засобами масової інформації, які мають певну точку зору, та певним упередженням у відборі інформації та навмисними спробами маніпулювати даними, видаляючи контекст. Це те, що роблять російські державні ЗМІ та що значно відрізняє їх від інших медіа. Це те, у чому полягає концепція недоправди (англ. malinformation. — Ред.). Недоправда й дезінформація перебувають в одному світі, де в обох випадках є намір ввести в оману. Недоправда відрізняється від дезінформації тим, що прагнення ввести в оману відбувається шляхом застосування правдивої інформації. Дезінформація полягає в тому, що обманути вас намагаються, використовуючи неправдиву інформацію.

Ось один цікавий аспект до цієї теми. Коли ми опублікували наш звіт про вакцини, у якому дослідили, як Росія, Китай та Іран говорять про вакцини, RT у колонці наступного дня навмисно розкритикували наші тези. У матеріалі зауважили, що ті, хто говорить про контекст, вдаються до «фокусу фактчекерів», щоб спробувати переконати, що правда — це брехня.

 

Деякі американські медіа (як, наприклад, One America News Network, OANN) часто користуються російськими наративами. Вони розділяють ці наративи, бо вважають їх корисними, чи Росія певним чином на них упливає?

— З’ясувати, як інформація потрапляє туди, куди потрап­ляє, і хто на кого впливає, завжди непросто. Безсумнівно, ми можемо побачити в контексті російських державних медіа та деяких американських правих видань наявність певного взаємообміну. Тобто є люди, які з’являються і на RT, і на OANN як експерти, автори колонок. Також ми чітко можемо вказати на наявність однакових наративів. Але важко сказати, хто веде, а хто наслідує. Ми схильні думати, що зазвичай RT та Sputnik у внутрішньоамериканських темах лише наслідують те, що вже є у США. Вони просто дуже швидко це роблять. Наприклад, ви бачите, як якась новина з’являється в ультраправій інформаційній екосистемі, і наступного дня вона вже буде на Sputnik. Якщо ви не відстежуєте обидва ресурси одночасно, вам важко сказати, хто був першим. Проте я не знаю, наскільки це прямий вплив.

 

Як російські державні медіа використовують образ Джо Байдена у своїй пропаганді?

— Лише негативно. У зв’язку з тим, що минуло його 100 днів на посаді (розмова відбулася 29 квітня. — Ред.), усі ці медіа публікують власні своєрідні звіти до цієї дати. Звісно, якщо ви глянете на медіа лівого чи правого ідеологічного спектру у США, то побачите різну оцінку тих 100 днів нової американської адміністрації. RT опублікувало свій звіт про цей період президентства Джо Байдена й навіть не намагалося видаватися збалансованим.

Ми бачили це постійно впродовж виборчої кампанії. Якщо ви глянете на аудиторію RT у США, то побачите, що вона складається з групи протрампівських крайньоправих і групи тих, кого ми називаємо контрлівими (англ. contrarian left. — Ред.). Вони самі по собі не є демократами, але перебувають ліворуч від політичного спектра. Вони також ненавидять Джо Байдена. Отже, ви берете найжорсткіших прихильників Берні Сандерса й найжорсткіших прихильників Трампа — усі вони не люблять Байдена й становлять аудиторію Росії в США. У російських ЗМІ майже неможливо знайти позитивні повідомлення про адміністрацію Байдена, і це тривало всю виборчу кампанію, ще до того, як він став кандидатом від демократів.

 

Читайте також: Жан-Сільвестр Монґреньє: «Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним»

 

І це серйозно відрізняється від сприйняття Дональда Трампа, так? Трамп як особистість російським державним медіа подобався більше?

— Висвітлення Трампа завжди було цікавим, оскільки іноді його адміністрація робила речі, що суперечили інтересам РФ, зокрема в політиці щодо України. Тож російським ЗМІ доводилося нападати на адміністрацію. Але Кремль і державні медіа завжди були дуже обережними, щоб не занадто сильно нападати на самого Трампа. Вони знали: частина їхньої аудиторії в США є основними прихильниками попереднього американського президента. Зараз нападають не лише на адміністрацію Байдена, а й послідовно з усіх боків на самого Джо Байдена.

 

Наскільки часто в російській пропаганді у США впродовж минулого року виникала Україна?

— Україна для більшості американців не є якимось значним політичним питанням. Звісно, для людей мого кола у Вашингтоні це не так. Однак про це менше говорять чи пишуть у RT або Sputnik, особливо в американському RT, лише тому, що тема не має резонансу для більшості американців. Сирія, як правило, для американської аудиторії є більшою проблемою. Просто тому, що США там безпосередніше залучені. Також ця тема резонує в певних групах, зокрема серед прогресивних лівих.
Упродовж останнього року, згідно з інформаційної панелі Hamilton 2.0, Україна перебувала між 10 та 20 позицією серед країн, про які згадували російські акаунти. Найбільшими стрибками в кількості повідомлень щодо України були січень 2020 року (це було пов’язано з імпічментом Трампа та збиттям українського авіалайнера в Ірані) та квітень 2021 року (через нарощування військ на кордоні). 

 

————————–

Брет Шафер. У 2004 році здобув ступінь бакалавра з медіакомунікацій Північно-Західного університету, США. У 2017-му — ступінь магістра з публічної дипломатії університету Південної Кароліни. Між тим працював у друкованих медіа й на телебаченні, стажувався в Державному департаменті США. Від серпня 2017 року працює у Фонді Маршалла США як дослідник медіа та цифрової дезінформації Альянсу за збереження демократії.

102