На шибениці сидить сорока. Дивиться на селян. Їй цікаво. У неї місія. Вона спостерігає. Потім доносить. Ті, кому доносить, вішають тих, на кого доносить. І все йде своїм ходом.
Біограф Пітера Брейгеля писав, що художник дуже любив цю картину. Можливо, вважав найкращою. Заповідав її коханій дружині. Бо сподівався, що шибениця колись спрацює проти… сорок-донощиць, що настане для них кара… Така кара, яку вони своїм служінням тирану й деспоту сповна заробили.
У цієї історії є контекст. Його ім’я – герцог Альба, іспанський воєначальник, посланий Філіпом ІІ, щоб знищити «недопалених єретиків» у Нідерландах.
Альба був видатним імперцем. Сьогодні у твіттерах його назвали б «упоротим». Чого варта лише фраза-настанова з його листа: «Набагато краще шляхом війни зберегти для Бога й короля державу збіднілу та навіть розорену, ніж без війни мати її у квітучому стані для сатани та його посіпак».
Досвідчений полководець дон Фердінанд Альварес де Толедо, герцог Альба, іспанський гранд і католицький фанатик, виявився нездатним розібратися, що відбувалося в країні, яку він мав «усмирити». Може, саме тому так затято й натхненно руйнував нідерландські міста і села. Власноруч підписав 18,6 тис. смертних вироків. Були дні, коли Альба карав на шибениці 30–40 людей.
Читайте також: Уявні спільноти і реальні трагедії
Сто тисяч подалися в еміграцію. Ті, що залишилися… По-різному було з ними. Брейгель, приміром, і далі малював. У 1566-му створив «Побиття немовлят». Картину, де був не Віфлеєм, а фламандське село, куди зайшли озброєні та жорстокі іспанці. А в ньому беззахисний, переляканий і не готовий до спротиву народ. Трохи байдужий. Такий, як є. Художник співчував, жалів, не засуджував.
Були, звісно, й інші «брейгелі». Малювали карикатури, писали памфлети. Опирались, як могли. Щоб винищити їх, герцог Альба наказав закрити всі друкарні, заборонив студентам навчатися будь-де, крім католицьких університетів Іспанії, і, звісно, знищував книжки. А ще системно та безжально вбивав проповідників, а згодом і простих бюргерів.
Альба вважався аскетом і фанатиком служіння іспанській короні. Однак після смерті з’ясувалося, що матеріальне становище його родини значно поліпшилося за ті роки, коли він конфісковував майно голландців. Ні, Альба не був примітивним грабіжником. Просто війна – це завжди спосіб наживи. І завойовники збагачуються за допомогою прославляння короля, суцільного насилля та правильних слів про віру та єретиків.
І дехто з тих, хто залишився у своїх містах та селах, так і жили у страху та болю, на все зголошуючись та всьому підкорюючись. Хтось навіть став опорою режиму. Бо весь терор Альби базувався на чутках і доносах, які робили свої проти своїх. Сороки, сороки, сороки…
От їх Брейгель і заповідав повісити, як настане час. Нетолерантний був художник. Щирий, але нетолерантний.
Та й голландці з часом ставали дедалі менш терпимими до іспанців. Вони перестали грати за чесними правилами, почали знищувати полонених і навіть віддавати їх на розтерзання натовпу. Оскверняли релігійні зображення католиків і катували іспанських священиків. Голландці вдавалися до псевдопереговорів, на яких парламентери зустрічалися з іспанськими полководцями тільки для того, щоб вистрелити їм у груди. Обіцянки, які тепер давали іспанцям, взагалі нічого не коштували. А погрози «корони» перестали діяти. Осаджені в Харлемі на пропозицію «здатися» відповіли: «Поки ви чуєте за стінами міста нявкання котів і гавкіт собак, ми живі та боремося. Але коли й цього не буде, кожен із нас відріже собі ліву руку і з’їсть її, щоб правою битися за свою віру і свою країну». Харлем упав. Однак не від штурму, а від голоду. Що поставило під великий сумнів силу іспанського війська.
Читайте також: Про що ми мовчимо в окупації
Під час облоги Лейдена – голландського Маріуполя – містяни та селяни прийняли рішення своїми руками зруйнувати дамби, які століттями будували їхні діди й прадіди. Наприкінці вересня, коли осінні вітри здіймали хвилі на ріках Маас та Іссель, люди розбили дамби та відкрили шлюзи. Збентежені іспанці побачили, як суша навколо них стає морем, на якому з’являються голландські кораблі. Іспанське військо відступило, а голландці підійшли до самих воріт Лейдена на вітрильниках.
Герцог Альба волів битися з герцогом Вільгельмом Оранським. І вважав, що б’ється саме з ним. А перемогли його гези. «Босяки», як їх називали при іспанському дворі. Люди, геть не пишно вдягнені, як було прийнято в Іспанії. Не жебраки. Просто бюргери. Протестанти.
Пітер Брейгель не дожив до того часу, про який іспанський хроніст написав: «Після низки безплідних перемог Альба був змушений покинути Нідерланди».
Зауважте: «Після низки безплідних перемог»…
Біограф Брейгеля каже, що останньою роботою художника була картина «Торжество правди». Проте до нашого часу вона не збереглася. І ніхто точно не знає, чи існувала коли-небудь…