І хоча поштовхом до початку протестів стало зростання цін на проїзд в автобусах, однак це лише був поштовх до ініціювання глибинного народного незадоволення тим, що для уряду куди важливіше витрачати гроші на футбол та інші позірні іміджеві атрибути, а не на освіту молодого покоління і зростання економіки Бразилії.
Варто пригадати, що у країні існують сильні профспілки, які нині здатні підключитися до народного повстання проти кричущої соціальної нерівності і несправедливого поділу національного багатства в їхній країні.
У разі, якщо бразильський народ буде здатен організовано і мирно провести протестні акції, то він зможе мирним шляхом примусити керівництво держави (що до того не дуже переймалося, як живуть в нетрях фавел на півночі Ріо-де-Жанейро мільйони знедолених людей), піти на поступки.
Якщо профспілки організують загальнонаціональний страйк і висунуть конкретні вимоги, серед яких головними можуть бути – необхідність викорінення корупції у всій державній системі влади і усунення корпоратократії на всіх рівнях, то протести набудуть зовсім іншого виміру і перейдуть у площину продуманих і глибоко прорахованих дій.
Бразильські корпоративні ЗМІ, намагаючись послабити конфлікт, намагаються робити акцент на питаннях ціни проїзду в автобусі і витратах на проведення в Бразилії чемпіонату світу з футболу в 2014 та Олімпійських ігор в 2016 роках. Які, на думку активістів протесту, наклали на країну непосильний фінансовий тягар і супроводжується великими корупційними скандалами.
Ігноруючи при цьому, що паливом для вогню стала приголомшуюча майнова нерівність, яку наглядно ілюструє контраст у Ріо-де-Жанейро між багатством вздовж берегової лінії океану, в порівнянні з крайньою убогістю в фавелах на пагорбах за містом та злиднями у провінційних невеликих містах, в яких ніколи не було каналізації і електроенергії.
По суті події в Бразилії – це ще одне свідчення того, що олігархія вже більше не спроможна стримувати протести пограбованого нею народу. А полюси багатства і злиднів настільки віддалилися один від одного, що надприбутки для одних та злидні, насильство і поліцейське свавілля для інших, вже більше неможливо видавати за соціальну рівновагу і злагоду в суспільстві.
Це є першим дзвоником соціального будильника, який (якщо його відмовляться почути владоможці), у подальшому може зазвучати набатом революційних дзвонів.
Наразі протести в Бразилії мають велике значення для того, щоб її громадяни могли показати владі, які цінності на сьогодні для них є пріоритетними. Адже за умов, коли більшість населення не має ні найменшого доступу до отримання освіти і якісної охорони здоров’я, ні про якесь порозуміння між верхніми і нижніми суспільними класами мови йти не може.
Сьогодні країна гостро потребує компетентного президента та гідних і відповідальних політиків. Народ вже не хоче більше терпіти правління Ділми Руссефф, а тим більше чекати приходу на хвилі невдоволення когось на зразок популіста Уго Чавеса.
Читайте також: Яким є реальний потенціал БРІКС?
Прості люди зовсім не проти проведення чемпіонату світу з футболу в Бразилії, як і не проти будь-якої іншої спортивної події такого значення, навпаки це була бразильська мрія.
Але нині бразильські державні лікарні і школи «сіли на мілину». Хворі в лікарнях змушені спати на підлозі, студенти в вишах не мають достатньо викладачів, а більшість шкіл в країні не відповідають мінімальним вимогам для навчання. Таким чином, студенти і учні не мають можливості отримати якісну освіту, а вартість життя в країні є дуже високою.
Бразилія є країною, де платять одні з найвищих у світі податків, але це жодним чином не впливає на покращення рівня і життя та інфраструктури в країні. Навпаки уряд з легкістю кидає мільярди доларів на речі, котрі на сьогодні не є пріоритетними для пересічних бразильців.
Тож як вони можуть вітати гостей чемпіонату світу з футболу і пропонувати їм все найкраще, коли їхні найелементарніші потреби не задовільнені?
Те, що відбулося останнім часом в Бразилії, стало останньою соломинкою на спині верблюда, і сталося так, що народ зміг прокинутися та розпочати боротьбу за свої права.
Очевидно, що політики не звикли до масових протестів. Та й самі бразильці не звикли до цього, але схоже настав час, коли громадяни цієї країни усвідомили, що більше терпіти і мовчати вони вже не можуть.
Можна сказати, що громадяни Бразилії зараз переживають історичний для бразильської демократії момент. Воля народу здатна докорінно змінити спосіб мислення в політиці, де до цього домінували правила, коли політики приймали рішення і використовували прогалини в федеральній конституції і законах для того, щоб захистити свої власні інтереси.
Народні протести надають імпульс для створення нових правил і нової поведінки серед політичного істеблішменту. Коли самі громадяни країни прийматимуть рішення з важливих для країни питань, а потім надсилатимуть сигнали політикам, що вони повинні робити враховуючи волю народу, і при цьому постійно контролюючи дії політичної еліти.
У такому разі, чи не пора бразильцям вже говорити про необхідність прийняття нової Конституції, яка враховувала цей фактор прямої дії народної волі, і за умов демократії істотно корегувала б ті чи інші кроки можновладців?
Це також стосується і політичних партій, які пройшовши до парламенту, вирішили спочивати на лаврах, і зосередилися тільки на продовженні свого перебування при владі.
Враховуючи ці фактори, бразильці повинні використати цей імпульс народного невдоволення, як позитивний політичний каталізатор для того, щоб мобілізувати голоси тих парламентарів, котрі не відмовляються відстоювати інтереси і потреби народу.
Втім, регуляторні механізми сучасної демократії ніколи не зможуть працювати, якщо не існує можливості контролювати і відкликати політиків, котрі не виконують взятих на себе зобов’язань перед електоратом.
Читайте також: Куди ведуть турецькі протести?
Поки що політична система в Бразилії «заточена» на те, щоб гарантувати безкарність того, що неможливо відслідкувати і відстежити на що конкретно витрачаються кошти платників податків.
Тим часом, вуличні демонстрації, котрі стали показником необхідності змін в Бразилії та потреби покінчити раз і назавжди з корумпованою політикою, не лише не досягнуть своїх цілей, але й перетворяться на звичайний «бізнес» для корумпованих політиків, якщо політична система не зазнає змін і до неї не кооптуються молоді люди, для яких небайдуже майбутнє їхньої країни.
Адже реальність в Бразилії сьогодні є такою, що якщо, наприклад, порівняти масштаб цін зі Сполученими Штатами, то ви мусите заплатити за проїзд в автобусі еквівалент $ 1,60, а ваші покупки продуктів харчування, одягу і послуг, таких як телефон, електрика тощо обійдуться в таку ж саме ціну, як і в США, а в багатьох випадках навіть більше.
Це при тому, що багато бразильців сьогодні отримують мінімальну місячну заробітну плату в розмірі $ 338 на місяць, і цим мусять покривати усі свої поточні витрати. І платити за ціни, що відповідні тим, які є в США чи країнах Західної Європи. Тому навряд чи можна дивуватися, що бразильці смертельно втомилися від такого життя, за винятком, звісно, істеблішменту, який не має ані найменшого поняття про те, як живуть (точніше виживають) пересічні громадяни.
Люди в Бразилії хочуть корегування розміру заробітної плати для вчителів, лікарів, працівників бібліотек і музеїв, робітників, пожежників та інших працівників, які знаходяться на державній службі.
Крім того, громадяни цієї країни вимагають прозорості руху коштів, які вони платить у вигляді податків на освіту, охорону здоров’я, санітарію і безпеку бразильської нації. Та швидкого покарання для політиків, котрих звинувачують у розкраданні та інших злочинах, які за законами караються позбавленням волі.
Сьогодні бразильці змушені платити надвисокі податки, які автоматично перетворюють на непосильний тягар. Держава збирає щороку $ 1 трильйон податкових надходжень, але 40% від цієї суми неможливо відслідкувати.
Читайте також: Лівий радикалізм у Латинській Америці втрачає популярність
Скандинави також платять величезні податки. Але різниця в них з Бразилією у тому, що вони отримують великі соціальні вигоди в обмін на їхні податки, в той час як в Бразилії дуже значна частина грошей просто зникає в бездонних кишенях корумпованого істеблішменту.
Крім того, політики призначили самі собі непомірні зарплати, які щомісяця обходяться державній скарбниці у $ 60 мільйонів. А в політиці країни такий безлад, що навіть клоун з цирку, який не вміє ні писати, ні читати зміг не тільки балотуватися, але й пройти до нижньої палати бразильського парламенту.
Бразильцям вже набридло платити податки і не отримувати натомість нічого взамін. Соціальна війна з корумпованим і зажерливим істеблішментом – це той вибух, який поступово наростав протягом багатьох років мовчання.
Дуже важливо, що ці події мають такий міжнародний розголос. Після цього в усьому світі можуть дізнатися про те, що дійсно відбувається в Бразилії. Адже підвищення ціни на автобусні квитки на 20 центів стало просто спусковим механізмом цих протестів, як і ціна на хліб була причиною Великої французької революції.
Не можна виключати того, що народне повстання в Бразилії може стати провісником не лише латиноамериканського відповідника «арабської весни», а й, у разі свого успіху, здатне перекинутися на всю Латинську Америку.