Але непосидам усякчас аж шпигає відкривати нові грані наявного. Схоже, що в людському єстві бурує знадоба постійно розтуляти доступні óвиди. Одним із ключів, які розмикають усталені шори сприйняття, є таємничі твори Карлоса Кастанеди. Читачі екзотичних історій про мага-індіанця навіть устигли поділитися на послідовників, скептиків, спантеличених, наляканих і фрустрованих, ведучи тривалі суперечки з приводу того, чи ґрунтуються ці тексти на справжніх польових дослідженнях, скомпільовані, а чи просто вигадані.
Та, попри все, було б цікаво зрозуміти, яке місце посідають у них повсякденні форми життя.
Читайте також: Ідеологія: любити, ненавидіти чи розуміти?
Головна авторова теза кружляє довкола шаманських актів пізнання, що спричиняються до усвідомлення нетривіальних моментів існування. Якщо повсякдення зводиться до автоматизму дій і думок пересічного індивіда, то потрапляння в нестандартні ситуації розкриває потенційні зустрічі в царині нескінченного й актуалізує перспективи взаємодії з чимось незвіданим. Змальований Кастанедою досвід приправлений загадковими метафізичними вивертами: світобудова нагадує світлові енергетичні потоки, з якими кожен утаємничений налаштовує контакт, перекодовуючи їхній зміст звичними для більшості символами і намагаючись відповідати розумним намірам Універсуму. Так інформація про метаморфози світового укладу переводиться в чуттєві дані й інтерпретується в загальноприйнятний спосіб.
Важливу роль у встановленні такого типу зв’язку відведено зміненим станам свідомості, позаяк вони допомагають зруйнувати ординарний триб життя і сформувати пункти виходу за його межі. Відтак увага, рішучість, зосередженість, намір, наполегливість, обережність, уміння вчасно розцінювати швидкоплинні обставини й реагувати, а також знання мети дають змогу здійснювати подорожі новими світами. Та це далеко не безтурботна прогулянка. Всесвіт безупинно випробовує всякого сміливця, ніби змушуючи не зациклюватися на одноманітності, й підохочує розширювати межі усвідомлення. Долаючи кордони буденності, адепт воліє з ясним розумом позбуватися хибних цілей та уявлень. Але стати «людиною знання» можна хіба що на деякий час. Навчання, постановка та вирішення завдань загалом мають тривати всякчас.
Розхитування структур щоденності відбувається внаслідок уживання (ковтання, вдихання, всотування) речовин здебільшого рослинного походження. Така практика сприяє набуттю неабиякої, іноді надмірної, потужності у вигляді приборканого безформного та невидимого союзника — провідника чи порадника, щоб дістатися незвичайної реальності. Крім того, це може бути гіпнотичне навіювання (ритуал обертання на птаха), проявлене в здатності до польоту — переміщення назовні й повернення до сталої реальності.
Показово, що книжки Кастанеди сповнені драматизму, адже описані ситуації не завжди передбачувані чи сприятливі. На обраного вказують почасти підступні, несамовиті й усуціль безособові сили, а про свої переживання, нехай і сповна очевидні, тому, хто стає на цей шлях, часом годі чітко висловитися. Тільки маючи сприятливу вдачу та віру в себе, він покликаний перемагати своїх ворогів. Йому випадає боротися зі страхами, оманливою ясністю та могутністю, опанувати яку остаточно так і не вдається ніколи, нарешті, з непереможною старістю, бо її можна хіба що трохи відтермінувати. Намарно тішитися марнославству, ніби владаєш унікальною властивістю розділяти чи привласнювати світи, замість усвідомлювати їхню єдність.
Читайте також: Історія одного егоїста
Але незвичайна реальність має свої особливості: потрібне вміння поставити її собі на службу через розпізнавання організації притаманних їй речей, учинків і подій. Тим паче що влаштування цих доменів не схоже на звикле буття. Проникаючи в них, людина почувається самотньою та відчуженою. Пошук консенсусу щодо нетипової реальності, себто її легітимація, здійснюється переважно у взаємодії та комунікації між наставником та учнем.
Та як ухилитися від запитання: навіщо нам оцей дивний і сумнівний досвід, невже ми вже настільки достеменно вивчили й контролюємо звичну реальність, що маємо рушати підкорювати світи далі? Проте випробування світу й себе майже неможливе без інакшого досвіду. А особиста трансформація неминуча навіть тоді, коли хтось із певних причин виявився непридатним на роль описаного вище «воїна знання». Тож доводиться визнавати: щоб стати людиною, конче необхідна винахідлива спроможність перетворення всього громаддя повідомлень, які обертаються довкола нас, на витончене знання. І хоча повсякденність є необхідною умовою стабільного існування, уможливлюючи всяку визначеність, певність і передбачуваність, розвиток людства нездійсненний без зусиль і долання викликів, які передбачають вихід поза межі застиглої розміреності.