Тема дострокових виборів до Верховної Ради, що вкотре несподівано виплила й активно обговорювалася наприкінці зими та на початку весни, якось непомітно затихла. Що це було й навіщо — цікаве питання. Сотні коментарів, прогнозів, аналітичних текстів, вилитих в інформаційний простір ні з того ні з сього, наче втонули під напором свіжих інформприводів. У топ вийшли нові історії, свіжі рейтинги заступили старі, і все закрутилося на іншому рівні. Те, що це була звичайна технологія, своєрідна розвідка боєм, навіть немає сумнівів. До таких методів удаються частенько. Особливо коли треба вияснити можливість втілення тих чи інших сценаріїв. Таким чином зондують ґрунт і дивляться, як ідея сприймається суспільством, спрацює чи не спрацює, прораховуються можливі наслідки. Утім, зважаючи на те що балачка була запущена з боку провладного БПП, чий пік популярності давно минув, а на носі вибори й треба якось викручуватися, навіть гріх було сумніватися, що затівається щось дуже цікаве.
Звісно, президент уже не раз запевняв: про жодні дострокові перегони не варто навіть думати. Але на те вона й українська політика, щоб говорилося одне, а робилося кардинально інше. Тим паче причин для зміни стратегії на Банковій накопичилося чимало. Рейтинги із завидною впертістю демонструють низьку підтримку її господаря й паралельно якщо не зростання, то стабільність популярності його головного конкурента Юлії Тимошенко. Крім того, плодяться нові проекти, які намагаються перетягувати на себе шматки ковдри, що можуть виявитися несподівано великими. А це в сумі не залишить провладним силам геть нічого. Ну або вкрай мало. Утім, що найгірше, зростає кількість тих, хто взагалі не знає, кого підтримувати, бо не бачить на шахівниці жодної достойної політсили чи особи. І підвищення градуса хаосу в атмосфері цьому тільки сприяє. Демонструвати впевненість й удавати, що нічого поганого не відбувається, ситуація під контролем, стає дедалі складніше. Так, можна спробувати запустити виток сумнівів щодо сфальсифікованих рейтингів і недобросовісності соціологів, розповідати про численні перемоги та демонструвати на підтвердження разючі цифри реформаторських досягнень. Можна запевняти, що нині закладається грандіозний фундамент майбутніх змін, епохальні результати яких ми побачимо згодом, лякати зрадниками й ворожими агентами, але все це поки що не працює. Вибори нестримно наближаються, і щось треба робити, щоб залишитися на плаву.
Було б дивно, якби в оточенні президента про це не думали, а тому навряд чи секрет, що нині там усе бурлить і фонтанує. Власне, однією з ідей і було провести позачергові вибори, які дали б змогу перезапустити парламент ще на етапі президентства Петра Олексійовича. Іти на вибори як президентська сила навіть за нинішніх обставин певний козир: суттєва підтримка адмінресурсу й можливість впливати на результат. Ну а зважаючи на незмінене виборче законодавство, це вибори за старою схемою, ще й майже стовідсоткова гарантія успіху, принаймні в мажоритарному сегменті, а отже, якщо й не знову найбільша фракція, то хоча б не найменша. Можна навіть припустити, що саме під цю схему запустився нарешті процес оновлення ЦВК. Хоч як крути, легітимізуватися через давно нелегітимну комісію було б геть непристойно. Та й у світлі збереження старих правил гри (до вересня — останній можливий час проведення позачергових виборів — їх можна не встигнути змінити на нові) цей крок був би хоч якимось виправданням. А втім, такий сценарій лише один із варіантів.
Читайте також: Розпрощатися з колоніальною реальністю
Незважаючи на те що втілити ідею з позачерговими виборами було не так уже й складно, адже вона має підтримку і в стінах Ради, і поза нею, а привід розігнати парламент можна знайти, використавши, наприклад, тему неіснуючої реально коаліційної більшості, у БПП, зваживши всі за і проти, від неї категорично відмовилися. Власне, на цьому можна було б і ставити крапку, якби на поверхню не виплили цікаві деталі, які є набагато важливіші та симптоматичніші, ніж описана вище технологія. На дочасні вибори в БПП і справді хотіли йти. Ідейним натхненником та промоутером проекту виступила молода частина фракції, а саме Сергій Березенко та його оточення. У такий спосіб вони, очевидно, сподівалися, скориставшись моментом, переграти ситуацію й відносно безболісно продовжити свою політичну кар’єру, залишившись на плаву. Те, які ризики для президента міг би мати можливий розвиток сценарію, вони, звісно, розуміли, але скидається на те, що порятунок власної шкури в цьому випадку міг бути пріоритетом. Чи підтримував ідею молодих порошенківців давній партнер президента Ігор Кононенко, вияснити не вдалося. Але цілком імовірно, що так. Він ще з минулого року активно готується до перегонів й обробляє округ на Київщині (Обухів, Українка), видає газету та витрачає на це багато ресурсів. Нібито задля того навмисне очолив Київську обласну організацію БПП, і відповідно в його інтересах, щоб мажоритарка залишилася. Звісно, якщо ухвалять новий виборчий кодекс і пройде схема з відкритими списками, проведена робота з виборцем не пропаде й, можливо, дасть плоди. Але чиста мажоритарка, звісно, була би бажанішою.
Читайте також: Партійна криза
Чи вказує це на те, що в оточенні Петра Порошенка навіть його наближені не дуже вірять у можливість його перемоги? Звичайно, щоправда, не всі. Хоча теоретично тут може йтися про ретельну підготовку до всіляких можливих варіантів і вивчення будь-яких сценаріїв. Українська політика — мінлива пані. Кого на якій хвилі раптом винесе, важко передбачити, як і неможливо наразі зрозуміти, як поведеться електорат. Соціологічні дослідження, що намагаються через моніторинг громадської думки щось прояснити, і справді все ще більше заплутують. Та й до виборів ще занадто багато часу, перегони рейтингів навіть не починалися. Ну й найголовніше: перемовини з партнерами по коаліції НФ, які перебувають у ще гіршій ситуації, але без них ніяк, поки що безрезультатні. Діалог є, тільки радше на рівні шантажу й ультиматумів. І цілком можливо, що одним із завдань чергової балачки про ймовірні вибори було посприяти зговірливості колег по нещастю.
Утім, річ не в Березенку, Кононенку чи спробі тиску на партнерів, а в тріщині на тілі президентської сили. Під час обговорення в БПП теми позачергових парламентських виборів проти їхнього проведення категорично виступили старі наближені до президента кадри. Пікантності ситуації додає ще й те, що в їхніх лавах поруч, наприклад, з Ігорем Гринівим виявився й дядько Сергія Березенка Анатолій Матвієнко. На засіданні фракції під час обговорення цього питання він досить гостро розкритикував навіть саму таку ідею, назвавши її майже злочином. Цього зараз не можна робити, взивав до здорового глузду колег Матвієнко, сьогодні є хвиля популізму, країна від неї захлинається, відбувається розхитування, надто багато негативу, можна втратити державність. Якщо в такій ситуації вибирати новий парламент, то яким він буде, чи стане кращим, і що відбудеться, коли на цій хвилі ми ще обиратимемо президента? Невідомо, чи колеги почули тоді старого політичного вовка, але президент почув, і проект згорнули.
Читайте також: Фабрика законодавчого спаму
Наразі саме за Порошенком залишається останнє слово в процесі ухвалення таких доленосних рішень у політсилі. Звісно, він дослухається до думки інших і Березенко, Кононенко, Матвієнко та Гринів входять до цього кола, але рішення ухвалюється все-таки одноосібно Петром Олексійовичем. Чим цього разу воно продиктоване, зрозуміло. А от чи матиме воно якісь можливі наслідки для єдності політсили, побачимо дуже скоро. Гра на виживання лише розгорається. Конфлікт поколінь, який проявився в партії влади, багато про що сигналізує та добряче характеризує його учасників. У що він переросте й чим закінчиться, коли раптом виявиться, що Порошенко таки програє та шанси його політсили повернутися в Раду мізерні, можна легко здогадатися.
Очевидно й цілком імовірно, що до цього не дійде. Розрізнені та часто суперечливі меседжі, які надходять із полів, свідчать, що пошук варіантів і способів виживання відбувається зусібіч. Посипатися може і БПП, і НФ, ліній розколу в них не бракує, але натомість на їхніх уламках цілком реально може витворитися якась нова скульптура. Принаймні якщо Юрій Луценко озвучив такий варіант, який нібито обговорюється з Порошенком, мовляв, усі провладні політичні сили себе вичерпали й треба створювати нову, то справа не стоїть на місці. Біда тільки в тому, що навряд чи всім охочим у цьому витворі мистецтва знову знайдеться де прилаштуватися. І те, що першими в черзі на виліт можуть виявитися якраз ті, хто вчинив, м’яко кажучи, не дуже добре щодо лідера, не треба сумніватися. І не лише тому, що Петро Олексійович незлопам’ятний, але все пам’ятає. До цього може й не дійти. Якщо дехто хотів звести корабель із курсу ще до того, як залунав сигнал SOS, то можна собі уявити, як утікатимуть його пасажири, коли крик відчаю піде в ефір.