Тиждень.ua: Які підходи використовує Кремль для маніпуляції щодо українського питання в Німеччині?
Підходи Кремля спрямовані на клієнта. Там чудово знають, що у старих лівих у Німеччині добре діє ілюзія, що Москва залишилася «червона» і Путін – це наступник Радянського Союзу. Лівим це подобається. Іноді, навіть смішно, що вони захищають Москву виходячи з позицій, нібито Москва ще ліва і соціалістична. Насправді Москва більш капіталістична, ніж навіть США. Різниця тільки в тому, що у США – це цивілізований капіталізм, а в Росії якийсь дикий капіталізм кам'яного віку. До правих Кремль по-іншому підбирається. Їм це підноситься, що Росія відстоює справжні права, сімейні цінності. Це мені дуже нагадує самого Путіна, його кагебістський підхід. Він коли зі священиком розмовляє, то здається, що Путін до глибини душі православний. Якщо ж з атеїстом, то що атеїст. І так вони підбирають проблеми дуже тонко для Європи, роблячи ставку на те, що там хотіли б чути в окремих групах. Якщо, загалом, то він дуже сильно грає на почутті вини німців. Завжди присутня тема Великої Вітчизняної війни. Німцям дуже вміло вдалося вселити, що від Другої Світової війни постраждала тільки Росія, а насправді постраждав СРСР, тобто і Білорусь і Україна постраждали також, якщо навіть не більше.
Кремль дуже тонко грає тим, що реалії в нинішній Росії настільки кричущі, що західній людині їх просто складно уявити. Західна аудиторія просто не сприймає правдиві розповіді про Росію. Коли я розповідаю, що відбувається, мені просто не вірять. Це не правова держава, це постійна наруга над правом, над демократією. Але це настільки поза уявленнями західної публіки, що там це не сприймається
Тиждень.ua: Чи можуть кремлівські практики через своїх агентів «інфікувати» країни Заходу?
Звичайно. Причому не можна говорити, що це Путін придумав, що у нас цього не було. Це сильно посилюється. Відбувається «шредерізація» німецького суспільства. Тут звичайно не можна шукати причину тільки в Путіні, але він впливає досить погано саме в цьому напрямку.
Читайте також: Містраль “Владивосток” лягає на курс?
Тиждень.ua: У чому феномен Герхарда Шредера?
Приклад Шредера жахливий, але з нього вже беруть приклад. Наприклад, лідер молодіжного союзу правлячої партії ХДС Філіп Місфельдер. Він страшенно «підлизується» і до Газпрому і до Кремля (Міссфельдер був присутній на святкуванні Дня народження Герхарда Шредера в Санкт-Петербурзі – Ред.). Є люди, які хочуть піти цим шляхом і це дуже небезпечне явище.
Тиждень.ua: Це бажання грошей чи внутрішні переконання?
Думаю, все разом. Там спочатку це було погане дитинство, бідність. Я думаю, Путін його просто завербував. Там звісно є і гроші і Путіну вдалося його переконати. Зараз же він уже настільки увійшов у цю роль, що просто не може визнавати, що він не правий. Він уже зайшов у цей глухий кут, і йти зворотнім шляхом йому вже буде соромно. Путін його дуже вправно в цю пастку заманив. Я вважаю, що в принципі його вже серйозно в Німеччині не сприймають. Він колосально пошкодив свою репутацію і в нього, схоже, зворотного шляху вже немає.
Тиждень.ua: Як Ви гадаєте, ті процеси, які відбуваються зараз в Росії, вони вже незворотні?
Якщо б змінився курс, то можна було б щось змінити. Але це відносно войовничості. Відносно світогляду, того як люди думають про демократію, про правову державу, я боюся, що ця отрута, яку зараз Путін і його команда пустили в суспільство, довго діюча і дуже плідно потрапляє на ґрунт пострадянського суспільства. Я боюся, що ми ще десятиліттями будемо «розгрібати цю ситуацію, але не обов'язково, що воно піде в гіршу сторону. Ми вже у дуже поганий точці, але все-таки є надія, що процес може бути поворотний, але дуже повільно. Для Путіна зовнішній ворог завжди потрібен для вирішення внутрішніх проблем. Поки у нього рейтинг 80% і внутрішні проблеми зараз трошки відступили, то зараз він може піти на перемир'я. А коли цей рейтинг впаде, боюся, з'явиться велика спокуса знову почати якісь авантюри зовнішньополітичні.
Тиждень.ua: Яких помилок Захід припустився щодо Росії, що призвело до того, що «народився» Путін?
Тут можна дійти до часів Єльцина. Захід підтримував Єльцина, хоча той ніколи не був демократом. Це призвело до того, що коли росіяни на початку 1990-х були доволі прозахідними, то рівно за десять років після того у них було розчарування в Заході і чесно скажу я це розчарування прекрасно розумію. Росіяни почувалися покинутими і обдуреними. Через це й з'явився такий попит на такого лідера, як Путін. Він є уособленням цієї скривдженості і приниженості. У його особистій долі були збіги із долею країни. По-друге, при Путіні навіть був певний час, коли він був відкритий для Заходу. Тоді багато хто повівся на цю ілюзію, але вони його не розуміли. А коли він почав руйнувати демократію, то вони знову закривали очі. Коли вже в 2005-2006 рр. політика ставала все більш войовничою, на Заході абсолютно цього не бачили.
Читайте також: Погляд на Україну із Празького града
Ще одна помилка, це те, що після Криму практично не було ніяких болючих санкцій. Це був великий сигнал для Кремля, що можна нападати на сусіда, і нічого не буде. Звісно ж це було для нього як запрошення йти далі в східну Україну. Зараз прийняли хоч якісь більш-менш діючі санкції і ми вже бачимо, що він від цих санкцій Путін поводиться обережно і робить поступливі кроки. Якби це було зроблено після Криму, ми може ще б уповільнили кровопролиття, а так ми дали йому сигнал, що у нього зелене світло.
Біографічна нота
Борис Райтшустер, 43. Німецький публіцист, з 1999 р. очолює московське бюро німецького журналу «Фокус». Автор кількох книг про сучасну Росію. Серед них «Демократура Путіна» (цього року вийшла українською мовою), «Володимир Путін. Куди він веде Росію »,« Листи з імперії, що гине»,«Російський екстрим. Як я вчився любити Москву».