За Шевельовим, «кочубеївщина» — це втягування «Москви в Україну», намагання «використати її проти своїх внутрішніх ворогів».
І тут ми неминуче виходимо на тему доносів. У колах козацької старшини їх писалося чимало. Секретні депеші доправлялися в царський двір із надією, що там належно оцінять пильність «писаря»: тих, на кого він скаржився, покарають, а вірного слугу винагородять. Найвідоміший донос («неложное подножичое доношение»!) у квітні 1708 року склав генеральний суддя Василь Кочубей. Готувався він довго й ретельно: «компромату» на гетьмана Івана Мазепу назбиралося вдосталь, вистачило аж на 33 пункти.
Йшлося про те, що гетьман веде якусь подвійну гру. Ще в 1706 році він зустрічався з княгинею Дольською, яка від імені короля Станіслава Лещинського обіцяла Мазепі титул чернігівського князя, а Війську Запорозькому — вольності. Кілька разів Кочубей чув, як гетьман радів звісткам про воєнні поразки Петра І й нарікав на «обтяжения» з боку царя: «Москва мает (має намір. — Ред.) у крепкую роботу взяти всю малороссийскую Украйну».
Читайте також: Вредний дід
Мазепа шанобливо відгукувався про Івана Виговського, повідомляв Кочубей. Якось він навіть зібрав у Києві полковників. І вони разом читали Гадяцьку угоду 1657 року. Чи не новий союз із Польщею задумали? І хіба не про злочинні наміри свідчили слова Мазепи, що краще бути «з ляхами в єдності», інакше вони завоюють Малоросію і тоді вона буде під ними довічно? А в ксьондзі Томаші Заленському, з яким гетьман таємно зустрічався в одній зі своїх резиденцій під Бахмачем, він запідозрив польського агента. Зрештою, навіть слуги в Івана Степановича чомусь переважно поляки…
Про контакти гетьмана з «бусурманами» (Туреччиною) та Кримом генеральний суддя також інформував. Звернув увагу він і на нарікання Мазепи, мовляв, живу я, наче віл під обухом, у неволі й небезпеці. Вельми цікавим є пункт у «доношении» про те, що Мазепа не виконує рішення Коломацької ради 1687 року, на якій його обирали гетьманом, щодо політики змішування малоросіян і великоросіян. Понад те, навіть перешкоджає цьому!
Завершувався донос текстом добре відомої тепер «Думы пана гетмана Мазепы, в которой значное против державы Великого Государя оказуется противление». Її фінальні рядки, звернені до полковників, часто цитуються:
Самопали набувайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!
Ретельно виписані «пункти» Василя Кочубея вели до висновку: Іван Мазепа чекає послаблення Петра І та готується «отложитися от Великого Государя и соединитися Станиславу» (польському королю. — Ред.).
Що спонукало Василя Леонтійовича збирати «компромат» на гетьмана й складати донос? Є версія, що в такий спосіб він мстився за свою доньку Мотрю, начебто спокушену Мазепою. Проте навряд чи цей мотив міг бути головним: доносів тоді, повторюю, було багато, тож витвір генерального судді цілком вписувався в традиції популярного «жанру». І мета його полягала в тому, щоб, як стверджував Шевельов, використати Москву «проти своїх внутрішніх ворогів»…
Однак Кочубей жорстоко прорахувався: Петро І повірив не йому, а Мазепі. І звелів стратити Кочубея та його спільника Івана Іскру. Микола Костомаров у своїй монографії «Мазепа» написав, що страта відбулася 15 (26 за н. ст. — Ред.) липня 1708 року в Борщагівці «за вісім верст від Білої Церкви». Там тоді розташовувався військовий табір гетьмана Мазепи. Насправді ж село Борщагівка міститься значно далі, аж у Погребищенському районі на Вінниччині. Я в цьому мав нагоду пересвідчитися, повіривши спочатку Костомарову.
Читайте також: Нечиста сила
У центрі села стоїть пам’ятник на честь Кочубея й Іскри з «прокляттями» на адресу «злодея» Івана Мазепи (хоча формально він лише виконав волю царя!). Встановили його в 1908-му, до 200-річчя від часу страти. У церемонії відкриття брав участь сам імператор Ніколай ІІ. А Кочубей та Іскра, поховані спочатку в полі за Борщагівкою, уже багато років покоїлися (і покояться) у могилах на території Києво-Печерської лаври…
Повчальна історія. Вона по-своєму унікальна, проте не варто думати, що «кочубеївщина» завжди приречена на успіх. Буває все навпаки, можливі й провали. А оскільки «комплекс Кочубея» нікуди не зник (про це неспростовно свідчить нинішній український політичний пейзаж!), то, може, нашим (?) політикам варто час від часу влаштовувати екскурсію до Борщагівки? Тієї, що в Погребищенському районі на Вінниччині. Не відкладаючи справу в довгу шухляду, почати можна було б із новообраних народних депутатів зразка липня 2019-го.