Боротьба триває. Призначення нових членів ВРП – знакова подія, але й переоцінювати її не варто

Політика
18 Серпня 2022, 19:24

День голосування у Верховній Раді за двох нових членів Вищої ради правосуддя 15 серпня відгукнувся справжньою «одою до радості» у політичному сегменті українських соцмереж. Частина активістів, які зосереджені на темі реформування судової влади, демонстрували схвалення рішенню парламенту. Депутати призначили у ВРП Романа Маселка та Миколу Мороза. Така радість відбувається чи не вдруге за весь час спроб реформувати українську систему правосуддя. Перший випадок був, коли розпочав роботу Антикорупційний суд.

Тема судової реформи в Україні часто нагадує американські гірки, де замість рейок вагончик їде по емоційних станах. Піднесення – розчарування, знову невелике піднесення, далі більше розчарування і так постійно. Реформу розпочинали та «успішно завершували» (звісно ж, зі слів чинної на той момент влади) вже незліченну кількість разів. Наступна влада, зазвичай, повторювала кроки, обов’язково починаючи з жорсткої критики дій попередників.

Верхівка суддівського корпусу завжди зазнавала змін у іменах та майже ніколи за походженням. Судді рідко бажали взагалі брати участь у серйозному обговоренні проблем. Це все подавалося під соусом перебування «над сутичкою», чого нібито вимагають від служителів Феміди, а на ділі означало бажання перечекати в тихому місці чергову бурю і про всяк випадок зберегти хороші стосунки з усіма. Більшість інтерв’ю, наприклад, переважно зводяться до повторення одних і тих самих відомих шаблонів: «не все ідеально», але судді «зазнають тиску», треба ретельно оцінювати «кожен конкретний випадок», а в цілому все не так погано – «опитування свідчать, що більшість користувачів послугами судів задоволені».

З іншого боку протистояння відповідають, що все погано, а «опитування свідчать, що більшість суспільства не довіряють судам взагалі».

Цей статус-кво не міг тривати вічно. І чим далі, тим жорсткіших форм набуває протистояння системи з тими, хто її взагалі не сприймає. Абсолютне презирство сторін одна до одної, раніше хоч якось приховане під маскою побутового етикету, виходить на поверхню. Складно точно назвати поворотний момент, але на таку роль непогано підходить історія, коли судді столичного Окружного адмінсуду Києва уникли будь-якого оцінювання під час судової реформи, розпочатої у 2014-му. На той момент реформу й так критикували за недостатність. Але саме це стало одним із найкрутіших зривів униз по емоційних гірках.

 

Читайте також: Перемістити в кошик. Президент має звичку не реагувати на ухвалені закони, яких накопичилося майже три десятки

 

«Пропонуємо грантоїдам кожен день фотографувати кабінетну табличку ромки і виставляти її у фейсбук, як головне досягнення їх нікчемного життя, якщо аж такі недалекі», – це типова цитата одного з телеграм-каналів, який займається виключно критикою бажаючих реформувати систему правосуддя. У ній не вистачає хіба що слова «соросята», яке трапляється на ресурсі дуже часто і є синонімом чи то абсолютного зла, чи то «зовнішнього управління». А може і те, і те водночас. Назву каналу не будемо рекламувати, а цитата наведена для унаочнення рівня нинішньої дискусії. Майже усі, хто хоч трохи слідкують за перипетіями судової реформи знають, що цей канал керується діячами з нинішнього корпусу суддів.

Саме з огляду на це, призначення Романа Маселка членом ВРП дійсно є подією, яка вибивається із загального ряду. Досі жоден настільки помітний член активістського середовища, зайнятого критикою суддівської системи, не заходив так далеко. Громадська рада доброчесності, яка існувала у перші роки після Майдану і членом якої був Маселко, мала тільки дорадчий голос у процесі оцінювання суддів. ВРП, натомість, орган, який виносить конкретні покарання. Тобто, це буквально «суд суддями».

Маселко передусім відомий саме у контексті спроб притягнути до відповідальності так званих «суддів Майдану». Йдеться про когорту, яку виносила  неправосудні рішення у час Революції гідності – від позбавлення прав активістів Автомайдану до рішень тримати у СІЗО постраждалих під час розгонів учасників протестів. Свого часу Маселко критикував саме ВРП за затягування розгляду дисциплінарних скарг на таких суддів.

За його діяльністю у ВРП буде принаймні цікаво поспостерігати. Однак, згадуючи про емоційні гірки, перебільшувати значення теж не варто. Разом із Маселком і Морозом у ВРП стало шестеро членів з загального конституційного складу у 21. Тепер їхня справа просто чекати призначення як мінімум ще дев’яти колег. ВРП набуває повноважень лише тоді, коли є 15 членів, до того ж більшість із них мають обрати судді.

 

Читайте також: Сила причетних. Чи дасть війна поштовх для оновлення політичного класу?

 

І отут вже проглядаються обриси звершення чергового підйому та наближення різкого спуску. Кандидатів до ВРП рекомендує Етична рада, а вже з числа рекомендованих судді, науковці та прокурори на з’їздах визначать переможців залежно від квоти. Згода президента Володимира Зеленського та парламенту на створення Етичної ради з блокуючим голосом міжнародних експертів вважалася іншою великою перемогою активістів. Це схвалювали й міжнародні партнери, для яких реформа правосуддя є одним із головних маркерів руху України в правильному напрямі. Однак щойно Етична рада стала ухвалювати рішення, вона викликала несхвалення своїх колишніх лобістів. Крім новопризначених Маселка і Мороза, членами ВРП залишаються Всеволод Князєв (як голова Верховного суду за посадою), Оксана Блажівська, Інна Плахтій та Віталій Саліхов. Етична рада мала перевірити доброчесність діючих членів і не знайшла проблем з названими. При цьому кандидатуру Блажівської, яку свого часу призначив Володимир Зеленський, різко критикували активісти ще у 2019-му. Плахтій та Саліхова призначили під час з’їзду суддів у березні торік. Це відбувалося під акомпанемент мітингу, який взагалі намагався заблокувати той з’їзд, а кандидатури переможців (щоправда серед них не було Плахтій) гуляли соцмережами вже кілька днів до того. Ще більше гніву на Етичну раду вилилося, коли та не рекомендувала до призначення у ВРП Лариси Гольник – судді з Полтави, яка користується повагою в активістських колах.

Імена кандидатів, яких Етична рада рекомендує для обрання на з’їзді суддів, досі невідомі. І процес не можна назвати аж надто відкритим. Тут можливі нові повороти, урвища, але і підйоми також. І до завершення маршруту ще дуже далеко, тому поїздкою зможуть насолодитися й ті, хто досі не надто ретельно слідкував за темою.

Позначки:
96