З часів депортації у 1944 р. серед кримськотатарського народу превалює національна, а не релігійна чи будь-яка інша, ідентичність. Очевидно, в цьому свою роль зіграв секулярний, загальнодемократичний і правозахисний характер кримськотатарського руху за повернення на батьківщину, політична орієнтація його лідерів, особливості соціального статусу кримських татар в Узбекистані, факт депортації саме за національною ознакою а також певні політичні традиції, закладенні ще в кінці 19 і на початку 20 ст. На початку 90-х рр. вже в Криму кримськотатарське суспільство вперше стикнулося з появою релігійних лідерів і окремих груп, які бачили свій народ в першу чергу мусульманами, а вже потім людьми певної національності, соціальної, вікової чи професійної приналежності. Йдеться про салафітів. Але і вони, принаймні позірно, не декларують цілей, які висувають ісламські фундаменталісти в інших регіонах світу, — побудови всесвітньої ісламської держави з впровадження в юридичну практику цього утворення законів шаріату. Можливо, хтось з представників наступного покоління, яке нині виростає у глибоко релігійних сім’ях, мріятиме про ісламську державу.
Нині спостерігається певний сплеск активності салафітів. Дехто помилково називає їх «ваххабітами», але цей термін тільки умовна назва саудівської гілки салафітів. Ісламські групи, які представляють загрозу для безпеки держави і громадян правильніше було б називати джигадістами. Для цих ісламських революціонерів екзистенційним ворогом є Захід і правлячі режими в мусульманських країнах, мета виправдовує засоби, і вони готові жертвувати своїми і чужими життями задля здійснення політичних цілей. Таких груп в Криму немає.
Вперше салафіти про себе заявили в середині 1990-х років. Тоді проти них розпочав жорстку боротьбу Меджліс та європеїзована татарська інтелігенція, що принесло певні результати. Цьому сприяло ще й те, що підхід до релігії у салафітів відрізняється від традиційного ісламу кримських татар, генетично пов’язаного із ісламом суфійських братств. Навіть попри те, що кримські татари в значній мірі втратили власну релігійну традицію, салафіти („бородаті”) сприймалися як чужі, як представники якихось „арабів”. Для послідовників салафітів, які борються за «чистоту ісламу» і звертаються до епохи перших чотирьох праведних халіфів, суфійський іслам не прийнятний, а радикалізм не дозволяв тактичного маскування поглядів. Проте, кілька років тому рух салафітів зміг знайти нові форми пропаганди своїх поглядів — він почав активно захищати економічні інтереси кримських татар, до того ж значно пом’якшивши свою публічну риторику, зокрема стосовно „правильних” і „неправильних” мусульман. І така корекція дала певні успіхи: салафітів почали підтримувати не лише практикуючі мусульмани. Один із лідерів салафітів, Даніял Аметов отримав прозвисько «король самозахоплень». Висловлюють міркування, що його активність — це рейдерство, під прикриттям захисту інтересів кримських татар. До речі, Аметов у 2006 році певний час був радником спікера кримського парламенту Анатолія Гриценка.
Також салафіти будують власний легальний бізнес. Наприклад, їхній «мережевий» бізнес — продаж самси (трикутних пиріжків із м’ясом та цибулею) продавцями на моторолерах. Зараз салафіти висувають своїх депутатів на вибори до Курултаю. Про іноземну підтримку салафітів переконливих відомостей немає. Але російські спецслужби активно цікавляться станом справ у кримському ісламі, і намагаються тим чи іншим чином впливати на нові течії в ньому.