Один із найрізкіших опонентів Владіміра Путіна, харизматичний, але при цьому часом суперечливий політик, Боріс Нємцов закликав своїх співгромадян бойкотувати майбутні вибори президента Росії. За даними незалежних соцопитувань, його незареєстрована політсила посідає зараз п’яте місце в РФ.
Читайте також: Надії української влади на Мєдвєдєва не справдилися
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ
У. Т.: Порівняйте сьогоднішній стан демократичних інституцій в Україні та Росії. Наскільки вони зблизилися?
– У вашій країні все-таки інша ситуація. Янукович – це не Путін, а Україна, як давно відомо, – не Росія. Різниця в тому, що Росія успадкувала імперські, самодержавні традиції, яких, на щастя, в Україні немає. Крім того, у вас ще є вільна преса. Відмінність демократії від диктатури – диктатори мають рейтинг 70% і вище. А в Януковича зараз нижче плінтуса: 10–15%. Гадаю, він довго на Банковій не затримається. І це добре. Український народ продемонстрував, що легко закохується в президентів і так само легко з ними прощається. А це, на мій погляд, ознака здоров’я нації. У вас інша проблема. Знаю, дуже багато ваших опозиціонерів не зносять Юлії Володимирівни, ревнують, заздрять, конкурують тощо, але вони не розуміють іншого: річ не в Тимошенко, а в розвертанні країни. Якщо держава ухвалює такі абсурдні судові рішення, а опозиція не діє, то це сигнал для Януковича закручувати гайки й надалі. От і все. Я не великий прибічник Тимошенко, але зараз я її цілком підтримую, бо виникла реальна загроза: Україна може піти шляхом путінізації спочатку в стосунках з опозицією, а потім і над звичайними громадянами за допомогою виконавчої влади також безпардонно чинитимуть розправи.
І все-таки, гадаю, в Януковича не вийде запровадити в Україні путінську модель устрою держави. Звичайно, він хотів би стати сильним лідером, як Путін. Без політичної конкуренції і до кінця життя. Але Януковичу далеко до Путіна. І проблема не в тому, слабкий він чи сильний. Вона в ментальності українського народу: не до вподоби українцям кланятися якомусь Януковичу, не до душі. Ваше суспільство сильно відрізняється від російського. Ви не дуже схожі на нас, хоча багато хто у світі такими вас вважає. І не маєте потреби бачити на чолі держави сильного царя. Янукович програє вибори наступного року, і цим усе закінчиться.
У. Т.: Чи є у справі Юлії Тимошенко «російський слід»?
– Не думаю. Путін абсолютно проти цього вироку. І не тому, що він за незалежний суд у вашій державі, а тому що вважає це небезпечним прецедентом: коли українського прем’єра посадили, то чому не можна посадити російського? Це перше. Друге – для нього був важливий газовий контракт, бо ж Газпром – його особистий бізнес. І зрозуміло, що засудження Тимошенко за газовий договір піддає сумніву цю домовленість, а отже, й бізнес Путіна. Я вважаю, що тиск української влади на суд мотивований політично. Оскільки Путіна не викликали на допит, рішення Печерського суду базувалося не на законі, а на політичних інтересах. Янукович, по-перше, боїться програти вибори наступного року, якщо Тимошенко не буде у в’язниці. Адже Юлія Володимирівна, як і доти, – найпопулярніший політик опозиції. А по-друге, він вирішив заробити бали, вдаючи, нібито бореться за дешевий газ.
У. Т.: Як ви розцінюєте політику української влади, яка намагається лавірувати між ЄС і Росією, по суті, надівши маску «хитрого хохла»?
– Є добре прислів’я: за двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш. Гадаю, для Януковича нині в Європі складна ситуація. Його там послали в доволі відвертій формі, а в Росії рівноправного партнерства від нього не чекають. Путін у такому режимі працювати не вміє, в нього імперські звички. Тож він хоче молодшого партнера. Навряд чи Україна погодиться ним стати. А на інше Путін не згоден. Тому, вважаю, зараз у Януковича становище таке саме, як у Лукашенки: в Європі його не чекають, а Кремлю він здаватися не хоче. Це безглузде позиціонування, яке нічим не закінчиться. Насправді для України європейський вибір абсолютно природний і правильний. Водночас і з Росією не треба сваритися. Тільки ось такі викрутаси, як ув’язнення Юлії Володимирівни, знищують українську ідентичність. Це був не європейський суд, а азіатський. Ось тому Янукович і бовтається як один предмет в ополонці. Думаю, що такий стан триватиме рівно стільки, скільки він творитиме беззаконня. Не слід забувати, що Янукович дуже залежить від Європи. Не лише тому, що Україна – транзитна країна між Заходом та Росією. Погіршити чи істотно обмежити стосунки з Європою – не в його інтересах, адже тоді посилиться залежність від Москви. Якщо Янукович почне пристойно поводитися, з ним знову стануть розмовляти в ЄС. Позиція Заходу в справі Тимошенко залишається ключовою.
У. Т.: Ваша оцінка нинішнього стану російської економіки?
– Економіка РФ – економіка газової труби. Це така бананова республіка, тільки замість бананів – сибірські нафта й газ. Понад 50% ВВП Росії генерується в даному секторі. Основний валютний дохід – експорт цих енергоносіїв. За роки Путіна залежність від них тільки зросла. На початку його правління нафта й газ становили 35% загального російського експорту, зараз – понад 70%. Машинобудування було 11%, нині – в межах 5%. Хай-тек на сьогодні – менш ніж 0,1%. Росія – класична сировинна країна, тобто абсолютна залежність бюджету, рівня життя, пенсій, зарплат і т.ін. від одного параметра – ціни нафти на ринку.
Читайте також: За ціною не постоять
У. Т.: Модернізація, оптимізація, Сколково тощо – блеф?
– Це улюблені слова «молодшого Путіна», тобто Мєдвєдєва. Усе це на 100% балаканина, піар. Сколково – не російська Кремнієва долина, а «потьомкінське село». Насправді там мешкають олігархи: Абрамовіч, Прохоров, Потанін, там найдорожча земля в Підмосков’ї, дорожча навіть, ніж на Рубльовці. Сколково Кремль обрав не випадково: земля там належить Абрамовічу, і, звичайно, багато людей на цьому добре зароблять. Що ж до високих технологій, то це цілковита маячня, бо ціна 1 мІ нерухомості в районі Сколково від $15 тис. до $25 тис. А тому жодна інноваційна компанія, жоден венчурний фонд, який використає розробки яйцеголових, ніколи не платитиме такі гроші, щоб орендувати там нерухомість. Ніколи. Там можуть, звичайно, побудувати свої офіси Google, Яндекс, Yahoo, Mail.ru, Microsoft – монстри хай-теку, але, як відомо, Кремнієва долина не тримається на цих велетах. Вона стоїть на невеликих, середніх компаніях, водночас отримуючи від них третину всіх венчурних капіталовкладень, які роблять у США.
У. Т.: Чому частина західного істеблішменту заплющує очі на стрімке урізання громадянських свобод у Росії, позитивно відзначаючи порядок, зумовлений сильною вертикаллю влади?
– Класичні подвійні стандарти. Он проти білоруських чиновників-узурпаторів запровадили санкції: їм заборонено в’їзд у ЄС, вони оголошені персонами нон-грата, а для таких самих російських – жодних обмежень немає. Причина гранично зрозуміла: Росія – ядерна держава, у неї енергоносії, а Європа дуже від них залежить. І, звичайно ж, між правами людини в РФ та газом вони вибирають газ. Меркель, Саркозі, Берлусконі – всі вони адвокати Путіна. Вони вважають, що Росію не виправити, а нафта й газ потрібні. Поводяться не як демократи, а як бізнесмени.
У. Т.: Чи вдасться Росії в осяжному майбутньому чинити пресинг на всій території країн СНД?
– Росія так безглуздо й агресивно, так відразливо поводиться зі своїми сусідами, що з нею ніхто не хоче мати справи. У принципі, вона могла б бути дуже привабливою, зокрема і для України. Якби Росія була демократична, безпечна, дружня, українському народові добре було б мати такого партнера. Але її образ, створений Путіним, – це монстр: цинічний, жорстокий, із терористами, корупціонерами, з відсутністю громадянських свобод. Нікого з Росією не залишилося, окрім, мабуть, Вірменії. Але й та намагається тримати дистанцію. Навіщо з кадебешниками зв’язуватися? Не думаю, що Путін має перспективи брутально когось притулити до себе. До Росії всі потягнулися б, якби вона була зразком свободи й демократії.
НА СМІТНИК ІСТОРІЇ
У. Т.: Які помилки російських демократів призвели до фактичної однопартійності в РФ?
– Ми зробили купу помилок. По-перше: слід було пояснювати людям, у якій безвиході опинилася Росія в 1990-ті, а ми переважно займалися проблемами економіки, намагалися врятувати країну від голоду й холоду. Треба було роз’яснювати, чому зруйнувався СРСР, чому збанкрутіла планова економіка, які рішення ми прийматимемо, щоб вибратися з тієї ситуації, наскільки складними будуть вони для народу тощо. По-друге: потрібно було займатися зміцненням держави. Йдеться про спецслужби, які цілком перебували під впливом радянського КДБ, і підсумком цього став прихід до влади кадебешника. А ще прокуратура, МВС та інші. Усе це залишилося від тих совкових часів, і зараз є велетенським гальмом розвитку Росії, бо ж нині вона поліцейська держава, де панує не закон, а беззаконня. У погонах чи без – усе одно. Третя помилка: гадаю, що не треба було демократам підтримувати Путіна. Я не про себе конкретно, а про багатьох представників табору, котрі вчинили так на зорі його появи, на виборах 2000 року.
Шанси повернути країну на шлях демократії великі, я вірю, що співпраця різних політичних сил Росії можлива, потрібні об’єднання опозиції, спільна програма дій. Потрібен час. Це не місяці, це роки.
У. Т.: Ваші прогнози щодо майбутнього Росії?
– Те, що сталося 24 вересня, принизливо для народу, Путін і Мєдвєдєв навіть не спробували створити видимості, ніби він має право на свою думку, на свій вибір. Наслідки для країни будуть серйозні: еміграція високоосвіченої частини суспільства, відплив капіталу, розвал інфраструктури. Путін хоче бути президентом довічно. Він забуває, як закінчують диктатори. Бен Алі в Тунісі, Мубарак у Єгипті, Каддафі в Лівії. Я взагалі не прихильник революцій. Інша річ, що кремлівський режим, заборонивши в країні дискусію, штовхає людей на вулицю. Адже Путін – професійний провокатор, він під’юджує російський народ до бунту. І ще один момент. Путінізм, поза сумнівом, веде країну до розпаду, та уникнути його, думаю, все-таки можна. Для цього треба відправити Путіна на смітник історії, провести чесні вибори, повернути народу відібрані в нього права. Тобто Росія як єдина держава може зберегтися тільки в тому випадку, якщо вона повернеться на шлях свободи й демократії.