У другій декаді вересня Україна продала іноземним інвесторам п’ятирічні та десятирічні єврооблігації на суму $2 млрд – перше від початку кризи велике розміщення суверенних цінних паперів на зовнішніх ринках. Цікаво, що напередодні цієї події Держказначейство та ДПАУ відзвітували про перевиконання дохідної частини держбюджету на 12% за підсумками І півріччя 2010-го, наголосивши, що в січні–серпні до загального фонду надійшло на 30% коштів більше рік до року. Тобто, за офіційною інформацією, з виконанням держбюджету-2010 начебто все гаразд.
Буквально два місяці тому Україна отримала від МВФ $1,89 млрд першого траншу в межах нової програми кредитування (загальний обсяг – $15,2 млрд), перейшовши борговий рубікон (докладно про проблему й можливі наслідки нарощування зовнішнього боргу – див. Тиждень №23/2010 р. та №32/2010 р.). Питання – навіщо уряду Миколи Азарова зайвий раз позичати $2 млрд? На думку більшості опитаних експертів, відповідь має три складові. По-перше, офіційна статистика податкових надходжень за січень–серпень може бути істотно прикрашеною. По-друге, вдалі суверенні запозичення потрібні як індикатор великому бізнесу, пов’язаному зі владою, та комерційним банкам, які в вересні–жовтні теж спробують розмістити єврооблігації. І по-третє, низка статей держбюджету-2010 дозволяє уряду в ручному режимі, без погодження з Верховною Радою (себто без будь-якого зовнішнього контролю), корегувати розмір державного боргу й спрямовувати кошти, позичені понад план, на «проекти розвитку». Напевно, саме третій чинник є визначальним у поглибленні боргової ями в 2010-му.