Різдво
– 2010 Болгарія зустрічала у напруженні: Європейський парламент та Рада Європи дискутували,
чи варто розпочинати переговори з Софією про приєднання Болгарії до Шенгенської
консульської угоди…
Адже,
згідно з моніторингами ЄС, Болгарія
затягувала із впровадженням реформ і державних інституцій, і громадянського
сектору, та і корупція вельми непогано почувалась на болгарських теренах… Але 4
січня 2011 року вустами керівника уряду Нідерландів Марка Рюте прозвучало
оптимістичне для Софії визнання її (Болгарії) зусиль «для здійснення
реформ,необхідних для приєднання країни до Шенгенської угоди».
Міжнародна
політика доводить відому здавна аксіому: «Усе пізнається в порівнянні». Наприклад, у порівнянні українських та
болгарських реалій. Верховна Рада, проголосувавши за незмінність євро
інтеграційного курсу України, досі не ухвалила дві третини законодавчих актів,
потрібних для відповідних реформ. Ба навіть замінила розроблений власними
силами пакет законів по боротьбі з корупцією (що пройшов європейську
експертизу) на президентський законопроект. При цьому, якщо вірити європейським
ЗМІ, цей документ жодних експертиз європейських експертів не проходив. Не
говорячи вже про Податковий та Трудовий кодекси, в яких, на думку експертів
Світового банку, не так уже й багато принципів та норм, притаманних
європейським країнам. Мабуть, в України «свій особливий шлях» до ЄС…
Болгарський
же шлях, розпочатий ще 22 грудня 1990 р з рішення Народних Зборів (парламенту)
Болгарії щодо наміру Болгарії приєднатись до ЄС та НАТО, аж ніяк не закінчився
1 січня 2007 року, коли країна стала членом Євросоюзу (до НАТО Болгарія
вступила у 2005 р.).
«Процес реформування державної машини та
громадянського сектору триває, тривають і доволі болючі соціально-економічні
реформи та процес реалізації Хартії про місцеве самоврядування. Без цих
глибоких, сказати би, глибинних змін Болгарія лишатиметься на периферії
Європи», – визнає Президент Болгарії Георгій Парванов.
Політолог
і журналіст Стефан Чавдаров розповідає: «Корупція
досі залишається серйозною проблемою внутрішнього життя Болгарії. Чи не щодня
наші ЗМІ повідомляють про арешти корупціонерів: від керівників органів
місцевого самоврядування до пересічних чиновників, які вимагали «подарунків» за
підтримку приватного бізнесу. На державному місці ми бачимо лобіювання окремих
корпорацій з боку чиновників вищого рівня, але корупція настільки глибоко «в’їлась»
у систему функціонування і держави, і економіки, що потрібні час та рішучіші
методи для її викорінення. Але, як визнали болгарські науковці та економісти, корупція
стала складовою державного механізму…».
Європейська
комісія також знервована: після вступу Болгарії до ЄС, Євросоюз виділив країні понад 7 мільярдів Євро для структурних реформ
та на боротьбу з корупцією. Освоєно, за даними євро-чиновників, не більше 10
відсотків цієї суми – унаслідок корупції та непрозорого розподілу цих коштів.
Тим часом як банкіри з Європейського банку реконструкції та розвитку
зауважують, що для Болгарії – держави з населенням трохи більше семи мільйонів
осіб – така сума є більш, ніж достатньою для здійснення важливих секторальних
реформ і для наведення антикорупційного ладу. Але ж – відкати, панове, відкати…
«Найважчим
було – змінити зовнішньополітичний курс Болгарії, сказати би, психологічно.
Війна 1878 року створила певний ідеальний образ Росії, росіян ( а по тому і
більшість радянських громадян) болгари називали ніжно «братами». Аж ось впав
Берлінський мур, розпався СРСР – і «браття» почали приїздити до Болгарії з
міжклановими розборами, російська мафія
перетворила територію Болгарію на один із своїх плацдармів поза межами Росії.
Потім були проблеми з «Газпромом», потім російські кримінальні авторитети
почали купляти туристичні комплекси Болгарії, а російські поп-зірки –
фешенебельні квартири і будинки на чорноморських та гірськолижних курортах
країни. Дружба скінчилась, почалися часи первинного накопичення
російсько-болгарського капіталів та «капіталістичної дружби». Це для багатьох
болгар, у першу чергу осіб старшого віку, стало поворотним моментом: від слов’янськості
до європейськості; від ідеалізації Росії до вивчення інших потенційних
партнерів», – розповідає політолог і публіцист Дімітрина Аргирова.
До
речі, промислові і туристичні об’єкти Болгарії – вельми ласі інвестиційні «точки»,
що за них ведуть боротьбу не лише російські, а і німецькі, французькі компанії.
І конкурси з продажу цих об’єктів болгарська
влада проводить прозоро, з урахуванням вимог і принципів ЄС та міжнародних
фінансових установ. Але, як згадують працівники міжнародних Чорноморських
курортів «Золоті піски» та «Албена», ще з десяток років тому корупційні схеми
діяли при зміні форм власності та власників готельних комплексів та
довколишньої туристичної інфраструктури.
Досвід
євро-реформування Болгарії може бути корисним для України. Як вважає Посол
України у Болгарії Віктор Кальник, «Болгарія у процесі євроінтеграції зробила
якісний ривок, від сателіта СРСР до розвиненої держави. Вступ до ЄС Болгарія
ставила головним зовнішньополітичним пріоритетом і послідовно працювала для
його здійснення. Були використані усі можливості для лобіювання європейської Болгарії
– через дипломатів, європейські ЗМІ, завдяки активній участі болгарських
урядовців та політиків на різних конференціях у рамках ЄС та ОБСЄ. До того ж,
Болгарію на шляху до ЄС активно підтримувала царська династія Симеонів
(особливо – коли царська родина повернулася з вигнання на початку 1990-х років
і стала активно популяризувати Болгарію як демократичну європейську державу).
Потужна інформаційна робота була проведена й усередині Болгарії». А прем’єр-міністр
Болгарії Бойко Борисов під час
офіційного візиту до Києва (грудень 2010 р.) розповів українським журналістам:
«Ми, болгари, завжди знали: ми – європейський народ. Нашу національну
ідентичність, наші традиції і наші мрії
повернутись до європейського дому не знищили ні чотири століття перебування під
владою Османської імперії, ні радянська ідеологія, ні світові та
регіональні військові конфлікти. Ми розуміли, що «повернення додому» буде
тривалим, подеколи болісним, іноді критичним для життя людини і родини – але ми
вперта нація. Ми цей наш шлях майже подолали!».
Але,
як стверджують і болгарські, і європейські політологи, найважливішим була єдина
позиція усіх політичних сил Болгарії, які підтримували реформи: єдність у
впровадженні реформ була і з боку законодавчої (парламенту) і виконавчої
(уряду) гілок влади та за активної підтримки суспільства і місцевих громад.
Влада і народ Болгарії проявили неабияке терпіння під час жорстких реформ, які
торкнулися фактично усіх сфер життя пересічних болгар та функціонування
державних інституцій, з тим, щоби повернутися додому – в Європу.