«Подивися, це що, правда?» – запитав молодий хлопець років 25-26 у свого приятеля, показуючи на першу шпальту свіжої газети. Газета російська, але як це часто в нас буває, виходить і в Україні. У голосі хлопця відчувалося щире обурення. Приятель подивився на центральний заголовок, що кричав великими червоними літерами: «Концерт ДДТ на Майдані скасують, тому що Ющенкові не подобається російський рок», – трохи подумав і сказав: – «Гонєво це все. Не звертай уваги».
Розмова, підслухана автором Тижня на вулиці, була лише відгомоном одного з епізодів інформаційної кампанії, що проводилася російськими ЗМІ, МЗС і найвищими церковними ієрархами РПЦ – Російської православної церкви. Для російського керівництва, як політичного так і церковного, на кону стоїть статус своєї церкви як найбільшої православної у світі. Для РПЦ втрата віруючих з України означає втрату статусу, втрату впливу, втрату фінансів.
Стаття в тій газеті, як і багато інших публікацій російських ЗМІ, як і дрібне протистояння з приводу переносити чи ні з майдану Незалежності рок-концерт, присвячений 1020-й річниці хрещення Русі, були лише невеликими епізодами політичної битви за українську православну церкву. А починалася ця остання кампанія по-іншому, досить тихо, більше року тому.
КУПАЛЬНІ НА ДНІПРІ
У травні 2007 року громадська організація «День Хрещення Русі» на прес-конференції ініціювала щорічне проведення одноіменного свята. Організатори поділилися планами зі створення тематичного мультфільму, й не менш тематичного храму з купальнями, що має з’явитися на набережній Дніпра, біля пам’ятника засновникам Києва. На прес-конференції були присутні, серед інших, історик Петро Толочко та генпродюсер каналу «Ентер Мюзік» Юрій Молчанов.
Саме ця громадська організація відповідальна за сітілайти з російським патріархом Алексієм ІІ, на яких було написано: «Україна вітає свого патріарха». Напис значно одіозніший, ніж «Україна святкує 1020- річчя хрещення Київської Русі», що з’явився на білбордах з Віктором Ющенком та Константинопольським Патріархом Варфоломієм. Хоча б тому, що далеко не всі православні вважають Алексія «своїм», не кажучи вже провірян інших конфесій та релігій.
Повертаючись до організації «День Хрещення Руси», – в лютому поточного року вона провела ще одну конференцію, на якій з-поміж організаторів свята з’явилися депутати-регіонали Дмитро Табачник та Василь Горбаль, який повідомив про підготовку звернення до Верховної Ради та президента з проханням під- тримати відзначення хрещення Ки- ївської Русі на державному рівні. І президент підтримав – своїм указом про 1020-річний ювілей.
ПРИВИД «РОЗКОЛУ»
Однак зовсім неочікувано для ініціаторів Віктор Ющенко запросив Патріарха Константинопольського, й таким чином перехопив ініціативу в тих, хто планували перетворити юві- лей хрещення на святкування єдності трьох «братніх, слов’янських та православних» народів.
У відповідь РПЦ почала розси- лати листи в усі інші помісні церкви з проханням не споряджати своїх представників до Києва, оскільки українське керівництво збирається використати свято з політичною ме- тою, а Варфоломій хоче визнати православну церкву Київського па- тріархату як канонічну. Водночас було розпочато пропаганду щодо за- грози «розколу православ’я».
Сама РПЦ, готуючись до внутрішньої інформаційної кампанії, стояла перед досить складним вибором: з одного боку, Варфоломій І – канонічний православний патріарх, формально за статусом навіть вищий, ніж Алексій ІІ; з іншого боку, його потрібно було представити як якогось неправильного патріарха, котрий, допомагає «розкольникам» в Україні й навіть збирається взяти «боговідступників» із УПЦ (КП) та УАПЦ під своє, константинопольське, крило.
Вихід знайшли – російські ЗМІ поширили інформацію про те, що Варфоломій служив у турецькій (мусульманській) армії, тому він не зовсім правильний православний. А ще – для нього важливі лише гроші. А ще – шоумен і диякон Андрєй Кураєв заявив про Варфоломія, що той – ледь не американський агент впливу. «Як польський президент – провідник американ- ських ідей у политиці, так Константинопольський Патріарх – провідник американських ідей у релігії, й навіть більше, ніж Папа Римський». Представники УПЦ (МП) продовжили лінію повідомлень про розкол. Газета «Сегодня» 22 липня ретранслювала заяву речника церкви архімандрита Кирила, що Україна знову перебуває на межі серйозного конфлікту між церквами. Конфлікту, подібного до того, що був у 1990-х роках, але цього разу між Московським і Константинопольським патріархатами. Що знову буде і захоплення храмів, і фізичне протистояння вірян.
Подібні повідомлення повторили й деякі політики. 25 липня заяву в стилі російських МЗС та РПЦ зро- бив депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, який закликав Константинопольського Патріарха Варфоломія «не брати участі в можливих провокаціях проти Української православної церкви».
Навіть після того, як візит Вар- фоломія в Україну закінчився, МЗС Росії звинуватило українську сторону в «нешанобливому ставленні» до ієрархів РПЦ, ані трохи не переймаючись тим, що влазить у церковні справи, та ще й іншої країни.
НІ ВАШИМ, НІ НАШИМ
Під час служби на Володимирській гірці частина натовпу вигукувала «Алексій», а інша – «Варфоломій». Своєрідний паритет або нічия – ось такими є наслідки відвідування Варфоломієм Києва. Він як досвідчений дипломат не зробив жодних радикальних заяв і лише обіцяв молитися за єдність Української православної церкви.
Однак, сам факт приїзду Варфоломія до Києва, як уже було зазначено, є гарним прикладом перехоплення ініціативи. Тим більше, що такі приклади, коли президентові Ющенку вдається перехоплювати ініціативу, трапляються дуже рідко. Водночас РПЦ добре розуміє, що боротьба за контроль над Україн- ською православною церквою – попереду. Звідси й заява митропо- лита Смоленського і Калінінградського Кирила на прес-конференції в Москві, вже після святкування, що обов’язково «хтось захоче взяти реванш за те, що відбулося»