Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому свої плани. Я не знаю, чи відомо Дональдові Трампу про це давнє українське прислів’я, але таке можливо. Кажуть, його дуже полюбляє відомий американський актор і режисер Вуді Аллен. Чому б і ні. Все-таки його бабуся з дідусем приїхали до Америки звідкись із Європи. Дехто навіть приписує Аллену цей вислів, та це малоймовірно. Українці вживали його ще до того, як дізналися про Вуді Аллена, і навіть до того, як він народився.
Але хай там як, а президентові Трампу було б краще мати на увазі це неписане правило. Може, він і справді такий крутий та могутній, як вихваляється, але із самопіаром все ж варто бути обережним. У Бога на кожного є свої плани й навіть на такого вигадника, як містер Дональд. Бо хвальби, пихатості, епатажу, самовпевненості, нереалістичних обіцянок і наїздів з його боку вже трохи забагато останнім часом. У якусь мить він, видається, відчув себе месією і увірував у свою всемогутність, непомильність та унікальність. Так іноді буває. Проблема хіба в тому, що цей образ — пастка.
Звісно, багато кому так подобається, адже шоу це завжди видовищно. В Україні колись прихильники простих рішень також захотіли шоу — і це погано закінчилося. Ллється досі. Багато хто вбачає в цьому якийсь мегаплан, що на якомусь етапі має спрацювати. Але правда полягає в тому, що жодного мегаплану, окрім як самозвеличитись, у Трампа немає і не може бути. Є набір хотілок, купа найабсурдніших обіцянок та й усе. Ці обіцянки здатні шокувати, засмічувати ефір, відволікати від реальності, та вони не здатні матеріалізуватися. Коли відриваєшся від реальності можна розповідати про все що завгодно: як просто взяти й зупинити війну, чи просто взяти й перестати стріляти, чи просто всміхнутись і подати одне одному руки й війна закінчиться. Можна навіть звинуватити жертву: це вона сама винна, що її ґвалтують, бо та не вміє розслаблятися й отримувати задоволення. Тільки це не працює.
Минуло трохи більше ніж місяць президентства Трампа, а видається на те, що Богові вже не абияк смішно із цього всього, що він бачить. Жодну з обіцянок містер Дональд так і не виконав. Мігрантів він не поборов і не вивіз усіх подалі, війни не закінчив, порядку в країні не навів, американці багатшими й щасливішими не стали. Ба більше, видається, що жодна з обіцянок містера Дональда не може бути здійсненою. Буквально жодна. І його це неймовірно бісить. Треба ж показати виборцю хоч якісь результати свого видатного правління, а їх нуль.
До того ж багато зроблених кроків виявилися відверто шкідливими для самої Америки й американців. Запущений адміністрацією Білого дому вбивчий турборежим буквально перемелює все, що потрапляє йому під руку.
Хороші сусіди перетворилися на ворогів, яйця зникли з прилавків, ціни ростуть, інфляція прогресує, і на всю голову прогресує політична корупція, щоправда, замаскована під благодійність. Навіть страшно уявити, що залишиться від цієї прекрасної сильної країни, та й від планети Земля загалом, до закінчення другої каденції містера Трампа в Овальному кабінеті. І це лишень початок.
Не знаю, чи хтось казав містеру Дональду, що його червоний картузик геть не пасує до його дорогого костюма й це має дуже дешевий вигляд, але припускаю, що ні. На жаль, поруч із ним уже не залишилося тих, хто здатен йому казати правду, і в цьому чи не найбільша проблема. Ті, хто бігає біля месії з надією отримати якісь крихти зі столу, навряд чи відважаться розповісти йому про все безглуздя ситуації, яку він спровокував.
І річ, звісно, зовсім не в картузику. Якщо президент могутньої Америки сподівається за його допомогою здобути прихильність миршавого терориста путіна й у такий спосіб зупинити війну, хай спробує. Це гідний захоплення вчинок. Лишень варто розуміти, що хто-хто, а путін аж ніяк не зацікавлений щось зупиняти. Роль миротворця в цій ситуації не завидна. Та й у неї доволі слабо віриться. Особливо після раптового припинення воєнної допомоги США Україні задля шантажу й примушення до покірності. Йти на такий крок, навіть знаючи про всі загрози, які принесе для мирних українців це рішення, означає всього лишень стати на бік агресора й убивці. Не більше не менше. Тому про високі моральні цінності, гуманізм, милосердя чи, прости господи, людяність краще тут узагалі не згадувати. А судячи із зациклення містера Трампа на грошах і бажанні вибивати їх з українців навіть під час війни, версію про щире бажання принести мир на землю треба відкинути також.
Містер Трамп не може не знати, що ідея фікс його хорошого кремлівського приятеля, як він каже, виходить далеко за межі здорового глузду. Путін марить створенням імперії, яка поглине не лише Україну, а й балтійські держави, добрий шматок Центральної Європи та, можливо, частину Скандинавії. А ще йому потрібно ослабити Америку, опустити її в очах цілого світу й помститися за всі ці обгиджені колишніми американськими президентами кацапські під’їзди, ліфти та двори. Тільки це вже таємний пункт, і Трампу про нього знати не обов’язково.
Можна лишень гадати, із чим пов’язане таке хворобливе захоплення Росією містера Дональда та людей з його найближчого оточення. Це щось підсвідоме чи, навпаки, цілком реальне, що можна помацати й порахувати. Але його бажання виправдовувати терориста путіна, намагання за будь-яку ціну — навіть власної репутації та інтересів власної країни — допомогти цьому монстру виплутатись із ситуації, у яку той себе загнав, безумовно, насторожують і видаються геть неприродними. І, можливо, історія про давню залежність Трампа від КДБ не така вже й фантастична. Хоча американські спецслужби нібито не знайшли достатніх доказів, щоб її підтвердити, але й офіційно ніяк не спростували. А часті бізнес-візити в Москву були…
Особисто мені байдуже, кого хочуть бачити американці своїм президентом. І якби ця історія не стосувалася моєї країни, яка воює, я навіть не дивився б у той бік. Але склалося так, що сьогодні моя доля, доля моїх дітей, доля моєї країни, те, чи вистоїть вона в кривавій війні з путінськими ордами, чи впаде, доволі сильно залежить від вибору мудрого американського народу. На жаль. І хіба може бути щось абсурдніше після всього того, що ми пережили за останнє десятиліття?
Утім, хоч як розв’яжуть ситуацію з договором про рідкісноземельні метали, замороженою воєнною допомогою, примусовим умиротворенням і так далі, нам своє робити. Часи змінюються, друзі скурвлюються, треба робити висновки та йти далі.
У нас немає іншого виходу, як єднатися, мобілізуватися, ставати сильнішими, битися й перемагати. І ми обов’язково переможемо й повернемо собі своє.
Бо байдуже, скільки в кого грошей, ракет чи гарматного м’яса, хто назвав себе володарем світу, а хто — імператором якогось там Риму. Коли плани одного — взяти Київ за три дні — перетворюються на ганьбу, занепад і безсилля, а плани іншого — змусити танцювати світ під свою дудку — розсипаються на очах і викликають істерику, це називається справедливість. Бог має неймовірне почуття гумору.