У Боба Ділана стільки офіційних і неофіційних регалій, титулів і почесних звань, що легко вистачило б на чималу статтю. Видається, що у нього є всі можливі нагороди від Ґреммі до Нобеля. І от донедавна йому бракувало лише традиційного байопіка. Втім, нетрадиційний таки був: в 2007 році вийшла музична драма «Мене там немає» Тодда Гейнса, де Ділана в різні періоди його життя зіграли Крістіан Бейл, Річард Гір, Гіт Леджер, Бен Вішоу і навіть Кейт Бланшетт (вона, як на мене, справилася з роллю якнайкраще).
І ось наприкінці 2024 року вийшов біографічний фільм Джеймса Менґолда про нього «Цілковитий незнайомець», який у січні дістався до українського прокату із дещо збільшеною назвою, до якої додали «Боб Ділан». Бо ж вочевидь у нас мало хто знає напам’ять його пісню 1965 року «Like a Rolling Stone», звідки взято фразу в оригінальному заголовку.
Власне, саме кіно — це не повноцінна біографія, а хроніка найцікавіших і найзнаковіших подій в житті Ділана, від його приїзду до Нью-Йорка в 1961-му до скандального виступу на фолк-фестивалі в Ньюпорті в 1965-му.
Боб Ділан «Тарантул» (Київ: Темпора, 2024)
Історія Ділана у стрічці — це історія непростих шляхів американської музики 1950–1970-х. Недарма вже в перших кадрах він дивиться на вітрину, де виставлено портрети співаків і музикантів Піта Сіґера, Лед Беллі і Вуді Ґатрі. І якщо ви про них анічогісінько не чули, то і стиль Ділана вам буде важко зрозуміти. Для нашого героя визначним був саме Ґатрі, натоді серйозно хворий, і до нього Боб Ділан, натоді цілковитий незнайомець, одразу й вирушає в лікарню, де знайомиться також із Сіґером і грає обом свою «Song to Woody». Насамкінець фільму Ділан знову повертається до Вуді Ґатрі, але вже в іншому статусі: зневіреного генія у пошуках нового стилю і у конфлікті зі своїми фанатами, які не встигають за його змінами. Повертається цілковитим знайомцем, але таким, із яким вам би не хотілося близько познайомитися.
Варто відзначити роль Тімоті Шаламе, який вклав усю душу у свого головного героя. Відчутно, що це для нього не чергове амплуа, а важливий етап в кар’єрі. І актор тому і підкреслює в усіх інтерв’ю, що, хоча грав Ділана три місяці, готувався до ролі п’ять років, і це змінило його «психологічно». Номінацію на Оскар-2025 Шаламе сьогодні вже здобув, але перемогу навряд святкуватиме, бо академіки полюбляють щоб актор кардинально мінявся, і насамперед фізично, однак в ролі Боба Ділана особливих маневрів для акторської гри було мало: голос і гра на гітарі. Ще варто відмітити Сіґера, у роль якого прекрасно вжився Едвард Нортон з незвичними для нього інтелігентним і виваженим поводженням.
За мелодраматичну складову в фільмі відповідають Джоан Баез (харизматично зіграна Монікою Барбаро) і Сілві Руссо (чудова роль Еллі Фаннінґ), між якими гастролює Боб Ділан, врешті-решт, обираючи свободу, в останніх кадрах рушаючи в невідоме на мотоциклі. Хоча з його біографії, нерозказаної у фільмі, ми знаємо, що його свобода закінчилася буквально того ж 1965 року, коли він одружився з Сарою Ловндс.
Тлом у кінострічці є цілком актуальна загроза ядерної війни, адже в ті роки якраз відбувалося загострення між Америкою і США через Кубу, тому складається враження, що від цієї Росії нікуди не дітися, ні в кінотеатрі, ні на вулиці. І всюди вона загрожує світовому ладу і сіє паніку. Що ж робить Боб Ділан? Співає протестні пісні, засуджуючи війну, зокрема «Masters of War», почувши яку Баез просто таки кидається йому в обійми.
В історії американської музиці ХХ століття є визначальний апокрифічний сюжет про блюзмена Роберта Джонсона, який на якомусь перехресті зустрів диявола і продав йому свою душу за вміння грати блюз. І в долі Ділана таким спокусником в фільмі виступає співак Джонні Кеш, підбурюючи головного героя на експерименти в музиці, зокрема, на те, що спробувати пограти на електрогітарі — крок, який став революційний в фолк-музиці США. Цікаво, що режисер Менґолд в 2005 році випустив байопік про Кеша «Переступити межу», де протагоніста зіграв Хоакін Фенікс.
В «Цілковитому незнайомці» Боб Ділан неохоче розповідає про своє минуле, вигадуючи ярмарку з атракціонами, де його нібито навчили грати на гітарі. І Сілві Руссо, не розуміючи свого коханого, каже йому, що він як той жонглер, який крутить на паличках тарілки, у ролі яких виступають інші люди. Справді, генії — передусім егоцентрики і часто неприємні в побуті люди, які хочуть, щоб усе оберталося довколо них, використовуючи всіх просто як привід для натхнення, не зважаючи на почуття інших. Але ж любимо ми геніїв не за їхнє життя, а за їхню творчість, а те, як вони жили, краще б нам і не знати. Втім, Ділан — не Ніл Ґейман, і гріхи його менші, а талант — інший, більший, гармонійніший і точно — музичніший.