Доволі неочікуваний близькосхідний аспект російсько-української війни досі залишався непоміченим не лише в самій Україні, але й серед міжнародних оглядачів. Проте цілком ймовірно, що події останнього тижня змусять Київ подивитися на ймовірний розвиток подій в Україні через призму переговорів щодо ядерної програми Ірану, які зараз тривають у Відні.
Російський шантаж
В суботу 5 березня Сєргєй Лавров несподівано заявив, що санкції, які світова спільнота миттєво наклала на Росію через війну, яку та почала проти України, можуть поставити під загрозу співпрацю Москви і Тегерана. Окрім того, Росія також почала вимагати, щоб Сполучені Штати надали письмові гарантії, що санкції жодним чином не вплинуть на російсько-іранську співпрацю у, скажімо, у військово-технологічній сфері. Сполучені Штати відповіли, що переговори у Відні і російські санкції ніяким чином між собою не пов’язані. Саме тоді Лавров також заявив, що на думку Росії договір вже перебуває на стадії підписання, проте “є певні проблеми з точки зору наших (Росії — Ред.) інтересів”.
В Тегерані такі раптові заяви російської сторони зустріли без ентузіазму, навіть доволі прохолодно. Саїд Хатібзаде, спікер міністерства закордонних справ Ірану заявив, що Іран дізнався про заяву Лаврова від ЗМІ, тому іранська сторона чекає розтлумачення раптових заяв Лаврова через дипломатичні канали.
Читайте також: Die Welt: Боротьба світових держав за нафту
Сьогодні Росія — це один з небагатьох союзників Ірану, який вже кілька десятиліть перебуває під жорстокими санкціями. Іран повністю від’єднаний від міжнародної системи SWIFT, він не має права купувати обладнання для нафтопереробної промисловості, зброю або ж обладнання для авіації. Захід увів багато юридичних та фінансових обмежень на ведення бізнесу з Іраном — тут майже немає міжнародних компаній, про вагомі міжнародні інвестиції взагалі ніколи не йшлося, окрім обнадійливого, хоча й короткого періоду в 2016-2018, коли діяла попередня ядерна угода з Іраном. Окрім того, Іран, країна, яка займає четверте місце в світі за кількістю нафтових резервів (Ірану належать 9,5% усіх резервів світу), і друге місце за наявністю природнього газу (16% від усіх світових резервів), зараз фактично позбавлена права продавати нафту на міжнародних ринках.
Проте, незважаючи на досить тісну співпрацю протягом останніх десятиліть, Росія завжди була традиційним супротивником — а часто й відкритим ворогом — спочатку Персії, а потім Ірану (Персія змінила назву на Іран у 1935-му). У 1828 році внаслідок російсько-перської війни і Туркманчайського мирного договору Персія втратила значні території на Кавказі, східну Грузію, Вірменію та Азербайджан, які відійшли Росії. В 1920-1921 роках вже радянська Росія спробувала влаштувати на півночі Ірану “народне повстання”, проголосивши при цьому утворення маріонеткової так званої “Соціалістичої перської республіки” (українцям це нічого не нагадує?). Новостворена “республіка”, щоправда, була швидко знищена іранським шахом. В 1941 році Росія разом з Великобританією тимчасово окупували Іран, звинувативши офіційно нейтрального шаха в пронімецьких симпатіях. Тож мабуть зрозуміло, що, беручи до уваги такі складні історичні стосунки і російсько-іранське протистояння, сучасна близька співпраця Ірану та Росії — це тимчасовий продукт геополітичних позицій на світовій арені, які утворилися після ісламської революції в Ірані 1979 року.
Втім, навіть теперішні стосунки Росії і вже Ісламської Республіки Іран не були простими. У 2018 році, коли Сполучені Штати під час президенства Трампа в односторонньому порядку вийшли з історичної ядерної угоди, Росія публічно пообіцяла підтримати свого союзника. Москва заявила, що готова перепродавати іранську нафту в треті країни за схемою нафта-за-товари, незалежно від санкцій, які знову наклали на Іран. Як і очікувалось, цього так і не сталося, адже Росія цілком прогнозовано сподівалася використати провал ядерної угоди й усунення такого важливого гравця на нафтовому ринку, як Іран, на свою користь. Іран, який перебував у відкритій конфронтації із Заходом, був змушений проковтнути образу, а Росія, відтіснивши конкурента, мала тепер ще більше важелів для маніпуляцій на ринку енергоносіїв.
Після того, як президентом Сполучених Штатів обрали Джо Байдена, Іран, Франція, Великобританія, Китай, Штати та Росія (формат Р+5) розпочали переговори щодо нового договору. Іран погрожував відновити виробництво урану на рівні, який перевищував раніше домовлені показники. Переговори йшли доволі мляво, а Іран продовжував висувати все нові вимоги. Окрім цього Іран навідріз відмовлявся обговорювати будь-які перспективи ядерного договору, поки західні партнери, зокрема Сполучені Штати, не знімуть усі санкції, впроваджені у 2018 році, особливо ті, що стосувалися Корпусу Вартових Революції (КВІР).
Війна Росії проти України і шанс для Ірану
Війна, яку Росія розпочала проти України, внесли свої корективи в ці переговори. Іран висловив свою позицію щодо війни офіційно: як і очікувалось, Тегеран повторив аргументацію свого політичного союзника — Москви — про те, що “криза в Україні була спричинена провокаційною поведінкою Заходу”. Тегеран також закликав до негайного врегулювання ситуації, заявивши, що “ми завжди були проти війни і усіма способами намагалися їй запобігти”. Проте неофіційна риторика Ірану дуже відрізнялась. Вже в понеділок 7 березня після раптових (і, мабуть, неузгоджених з Іраном) заяв Лаврова, міністр закордонних справ Ірану, Хоссейн Амір Абдолахіян заявив, що Іран не дозволить жодним іноземним державам ставити під загрозу успіх переговорів у Відні.
Махмуд Ахмадінежад, колишній президент Ірану, відомий своїми екстравагантними (і досить ганебними) міжнародними виступами, резонансними і простацькими заявами, а також показним популізмом, відкрито виступив на підтримку України. В своєму твітері він закликав українців боротися проти російських загарбників і зауважив, що Путіну залишається тільки розкаятися в своїх діях. Ахмадінежад, колись улюбленець Алі Хаменеї, верховного лідера Ірану, якому той надав карт бланш і безпрецедентну підтримку на час президенства, донедавна перебував за кулісами іранської політики. Він почав знову заявляти про себе на іранській політичній сцені лише недавно. Ахмадінежад став чи не єдиним іранським політиком такого масштабу, який відкрито засудив Путіна. Що ж це тоді, як неофіційний меседж Тегерану? Бажання показати, що Тегеран готовий дистанціюватися від свого вимушеного союзника і готовий до зближення із Заходом?
Ахмадінежад був не один. Зовсім не всі погоджувались із офіційною позицією іранського уряду. Навіть прорежимні політичні діячі виступили проти офіційної позиції Тегерана. Амір Тафреші, засновник Ісламського Студентського Руху за Справедливість, наприклад, заявив, що “Іран повинен негайно засудити такі дії Росії, інакше це виглядатиме так, наче Росія втручається і має прямий вплив на нашу зовнішню політику”. Вже в понеділок іранська реформістська газета “Арман” закликала іранський уряд не допустити того, аби Росія брала Іран в заручники задля задоволення своїх інтересів і маніпулювала ядерною угодою в протистоянні із Заходом та використовувала угоду з Іраном у війні й Україною. Таку саму думку висловив в інтерв’ю виданню Хабар Онлайн і Мохаммад Реза Новрузпур, голова Агенції Новин Ісламської республіки.
Хешматоллах Фалахатпіше, голова комітету національної безпеки і зовнішньої політики при Меджлісі (іранський парламент) заявив вебсайту Руйдад 24, що “путінські злочини покриваються в Ірані і говорити про них не прийнято”, а він особисто вважає, що міжнародна спільнота повинна судити Путіна, як колись судили колишніх керівників Югославії. Фалахатпіше теж заявив, що під час ядерних переговорів Росія вимагала, щоб договір у Відні не підписували до того, як Росія нападе на Україну.
Відомий іранський письменник і громадський діяч Садеґ Зібакалам заявив, що іранський уряд, “засліплений ненавистю до Заходу”, не може дати адекватну оцінку російській війні проти України. У вівторок, 1 березня, він навіть вибачився перед українцями за офіційну позицію іранського уряду. До речі, саме Зібакалам вже просив вибачення у українців у 2014 році, коли Тегеран не зумів засудити убивства на Майдані, називаючи це “провокаціями Заходу”. Головний редактор досить консервативної іранської газети “Аср-е Іран” Джафар Мохаммаді назвав напад Росії на Україну “чітким і однозначним порушенням базових засад міжнародного права і міжнародних відносин” і злочином проти людяності. Він теж висловив підтримку санкцій проти Росії, зауваживши, що це саме те, “на що заслуговує агресор”.
Програвши на інформаційному фронті і зіткнувшись з прохолодною реакцією свого, як вона вважала відданого союзника, Росія безуспішно намагалась залучити російське посольство в Тегерані до “флешмобу” з літерою Z серед іранців в соцмережах. Передбачалось, що іранці будуть поширювати світлини із підтримкою агресора і війни Росії проти України. Натомість, крім декількох сумнівних фото, російська акція провалилась, а Міхаіл Ульянов, представник Росії на переговорах у Відні, ще й встряв в суперечку з іранцями у твітері, які відкрито поширювали вже крилату фразу про російський корабель, назвавши їх “несправжніми” іранцями.
Чи готові Сполучені Штати надати Ірану шанс? Не варто забувати, що після впровадження санкцій проти Росії, Білий Дім вже висловив готовність купувати іранську нафту, якщо угоди буде таки досягнуто. Джен Псакі заявила, що для Сполучених Штатів укладення угоди в форматі, який був підписаний за Обами, залишається пріоритетом для американців, і зрозуміло, що це “передбачає теж продаж нафти”.
Починаючи з осені 2021 Тегеран вже не раз заявляв, що готовий збільшити видобуток нафти. А 3 березня міністр нафти Ірану Джавад Овджі заявив, що Іран може вийти на максимальні потужності всього лиш за два місяці після того підписання нової угоди і зняття санкцій. Іран підтвердив, що планує видобувати 3,8 млн барелів щодня.
Тегеран не може більше чекати
Примарна вигода від подальшої співпраці з Москвою вже не здається Тегерану такою оптимістичною перспективою, як раніше. За 10 днів війни, на Росію було накладено стільки санкцій, як за 10 років на Іран. Іранська економіка перебуває в дуже складному стані, до того ж коронавірусна пандемія завдала важкого удару по безрезультатних спробах уряду врегулювати ситуацію. Та ще й до того, в листопаді 2019, Тегеран був змушений був вдатись до надзвичайно жорстких кроків, практично за один день скасувавши субсидії на паливо для населення, що викликало хвилю протестів по всій країні. Протести були жорстоко придушені, а за підрахунками міжнародних організацій кількість жертва досягла 1,5 тис. осіб. 2020 року сотні людей змушені були покинути Тегеран і переїхати в менші міста, адже багато хто більше не міг дозволити собі жити в столиці.
Вартість томана, іранської реальної валюти, впала з 4,000 за долар у квітні 2018 року до 25,000 в лютому 2022. Іран був охоплений спорадичними протестами найманих працівників державних підприємств, промисловості, вчителів. Незважаючи на те, що більшість цих протестів починалась як економічні, багато з них переростали в антиурядові і антирежимні демонстрації з гаслами на кшталт “Смерть Хаменеї” і “Смерть ісламській республіці”. У 2018 році колишній президент Ірану Хасан Роухані з гордістю запевняв, що Іран вистоїть проти санкцій, проте вже у січні 2019 року визнав, що “Іран перебуває в найгіршій економічній ситуації за останні 40 років”. Консерватори, які прийшли до влади у 2021-му, заявляли, що економічна ситуація в країні нестерпна. А декілька днів тому, всього за два тижні до Новрузу (іранського нового року) Алі Хаменеї взагалі оголосив, що “подальші можливості уряду запобігти голоду в Ірані доволі обмежені”.
Читайте також: Блокована іранська і зіпсована російська нафта та відродження технологічних гігантів
Агресивна поведінка і відчай Росії надали Ірану надзвичайний шанс. Завдяки такому унікальному збігу обставин, інтереси ісламського режиму і західних країн зараз дуже подібні: відновити альтернативні джерела постачання нафти. Для Заходу це означитиме руйнування хворобливої залежності від російського нафти і газу. Для іранського режиму — це ледве не останній шанс отримати ковток свіжого повітря і втриматись при владі. Дуже малоймовірно, що Іран буде ставити інтереси російського “союзника” вище за власні. Для режиму ядерна угода конче необхідна й Іран вже досить неопосередковано продемонстрував свою готовність йти на компроміси так, аби це не шкодило його іміджу “борця проти Заходу”.
Історично, Іран завжди намагався балансувати між Заходом та Росією. Чи стане така гра Ірану шансом для України? Війна Росії проти України надала цій країні можливість почати поступово повертатися до міжнародної спільноти. Амбіції Тегерану надають Україні шанс позбавити Росію її єдиного і останнього інструменту маніпуляцій і важелю впливу — експорту нафти. Економічне падіння Росії вже почалося, і вона до нього абсолютно не готова. Іран, якщо він зуміє показати себе надійним партнером, має цілком реальний шанс знешкодити Росію і відтіснити її на ринку постачання нафти.