Про необхідність переорієнтації з Заходу на Схід у Росії говорять чи не з часів розпаду СРСР. Але все це довгий час залишалося на рівні риторики — на ділі процес пішов тільки зараз, коли Заходу остаточно набридла неприйнятна поведінка Кремля. Тепер Росія потребує нових ринків та союзників і особливого значення для Росії тут набуває Африка. Саме туди наприкінці липня очільник МЗС РФ Сєргєй Лавров здійснив чотириденний візит, шукаючи союзників. І там він справді може їх знайти. Але що здатна запропонувати Африці Росія, і чого вимагатиме від країн «чорного континенту»?
Нові «перегони за Африку»
«Перегонами за Африку» називають боротьбу між європейськими державами за колоніальний поділ континенту на зламі XIX та XX століть. Враховуючи інтенсифікацію політичних маневрів навколо Африки протягом останніх десятиліть, паралелі напрошуються самі собою. Кінцевою метою великих гравців зараз є, звісно, не колоніальне поневолення, а інші форми впливу. Африка – вкрай багатий на природні ресурси регіон з дуже низьким рівнем розвитку інфраструктури. Через це світові компанії зацікавлені у доступі до родовищ та тендерах на будівництво. Боротьба за Африку, яка точиться між КНР, США, країнами ЄС, Саудівською Аравією, Туреччиною та іншими створює сприятливі умови і для Росії.
Старі колоніальні держави викликають у африканців болісні асоціації, до китайців значна частина населення континенту ставиться з великою недовірою, а от Росія має декілька вагомих переваг. По-перше, РФ володіє цікавими для африканських країн технологіями. Наприклад, лише в червні цього року «Росатом» розпочав будівництво АЕС Ель-Дабаа в Єгипті, російські компанії працюють у Гвінеї, Ефіопії, Алжирі, тощо. Часто співпраця відбувається «вчорну», як, наприклад, видобуток золота в Судані, якому журналісти CNN нещодавно присвятили окреме розслідування. Значну роль відіграє те, що Кремлю байдуже, що відбувається в конкретній країні — він готовий працювати з будь-якими силами та режимами.
Читайте також: Україна, Сирія, безпілотники. Чого Путін добивався у Тегерані
Коли необхідно вирішувати делікатні проблеми, вступає в гру імперія корпорацій та ПВК російського олігарха Євгєнія Прігожина. Широко відома діяльність «вагнерівців» у ЦАР та Малі, де вони займаються охороною родовищ, борються з повстанцями та захищають посадовців. По суті, вони являють собою «варязьку гвардію», лояльну до еліти та готову виконувати будь-яку брудну роботу. Така «клієнтоорієнтованість» не може не викликати зацікавленість у тих режимів, які мають проблеми з легітимністю та постійно стикаються зі спротивом всередині країни.
Патронаж за патрони
Окремою статтею російського експорту завжди йшла зброя. Тут Росія наслідує СРСР, який буквально завалював Африку зброєю, підтримуючи антиколоніальні рухи, різноманітних повстанців та ліві режими. Тепер Москва менше зважає на ідеологію і продає майже будь-що й у будь-яких кількостях усім бажаючим. Тимчасом для інших країн, таких як США, зброя є своєрідною винагородою за лояльність. Для цього існують статуси на кшталт «Основного союзника США поза НАТО», який спрощує постачання озброєнь. В РФ усе відбувається навпаки – не лояльність дає можливість купувати зброю, а купівля зброї стає джерелом лояльності. І в цьому плані Кремль добився величезних результатів. За оцінками експертів, у другій половині 2010-х більше 40% озброєнь, закуплених африканськими країнами, припадали саме на Росію.
Втім, у цій царині зараз варто очікувати на відчутний спад, адже російську м’яку силу в Африці ослаблює війна в Україні. По-перше, війна виснажує запаси зброї, які могли б піти на експорт. По-друге, міжнародні санкції забороняють постачання до Росії мікропроцесорів, напівпровідників, станків, іншої продукції подвійного призначення, від якої сильно залежить тамтешній ВПК — і невідомо, чим все це буде заміщуватись тепер. І по-третє, ця війна зробила російській зброї потужну антирекламу. У країнах «глобального Півдня» панував образ Росії як непереможної військової наддержави, який зараз руйнується на очах усього світу. Якщо стрімка перемога Азербайджану в Другій війні в Карабаху стрімко підвищила інтерес до Bayraktar TB2, то російські поразки в Україні заледве посилюють інтерес до продукції ВПК РФ.
Жовті парасольки
Втім, РФ має і деякі інші переваги. У часи імперського Китаю його жителі вважали свою державу центром всесвіту, а імператорському двору було конче необхідно відчувати, що кожна держава визнає вищість Піднебесної. Відповідно, Китай вимагав силою або купував подарунками формальне виявлення лояльності навіть від тих, кого фізично не був здатен контролювати. Символом акту визнання вищості імператорської влади була жовта парасолька. Дещо подібне ми сьогодні бачимо у зовнішній політиці РФ, яка здатна задарювати й захищати на базі ООН країни, які формально ставляться до неї позитивно або нейтрально. Справжній же рівень відносин не має ніякого значення.
Читайте також: Кремлівське насіння у постколоніальних ґрунтах
Через це співпраця з Росією є для африканських країн привабливою. Можна купити зброю, придбати послуги найманців для боротьби з повстанцями, побудувати об’єкт інфраструктури, а потім заплатити частину або не заплатити зовсім. У період з 1991 до 2019 року РФ сумарно списала африканським країнам більше $20 млрд боргів. Таким чином, піднімаючи символічну жовту парасольку, африканські держави можуть отримати для себе цілком реальні і непропорційно великі дивіденди. Ну а для Кремля це спосіб зберігати дружні (хай навіть суто формально) стосунки з далекими країнами. Таким чином, для РФ зовнішня торгівля є не метою, а засобом зовнішньої політики. Про лобіювання інтересів вітчизняного виробника та покращення економічного становища свого населення Москві не йдеться — головним пріоритетом є банальна купівля союзників. Такими угодами себе не прогодуєш, але РФ ще має ресурси, аби деякий час продовжувати цю гру.
Життя по-старому у новому світі
З одного боку, коли російська пропаганда стверджує, що РФ не знаходиться в міжнародній ізоляції, вона має рацію. Багато хто у світі дійсно розглядає можливість співпрацювати з Росією, користуючись її становищем. Країна, якій немає чого втрачати, стає привабливою для тих, хто потребує її ресурсів, товарів чи послуг. Втім, якщо Кремль не змінить стратегію, будь-яка співпраця матиме форму «імператорських подарунків»: коли нафта продається зі знижкою понад 25%, а борги просто списуються, ніякої реальної переорієнтації країн-бенефіціарів не відбудеться.
Крім того, реальна зміна вектору полягає не лише в заміні покупців твоєї нафти. Говорити про те, що РФ «перестала жити Заходом» можна буде тоді, коли діти депутатів Держдуми будуть вчитись не в Оксфорді, а в Пекінському університеті, а замість нерухомості на озері Комо, Соловйов придбає віллу на озері Вікторія. Такі кардинальні зміни теоретично можливі, але вони потребують значної стійкості системи, і невідомо, чи володіє цим ресурсом сучасна РФ.