Із Національного художнього музею України (НХМУ) звільнився заступник генерального директора з економічних питань, експерт із музейної справи Микола Скиба. За його словами, основним поштовхом для такого рішення стали «криза некомпетентності» та «напружена психологічна атмосфера», що виникли за діяльності нового керівництва. Останнє з’явилося в Нацмузеї після звільнення директора Анатолія Мельника, який нині намагається оскаржити це рішення в суді.
Офіційна версія усунення очільника НХМУ – псування середньовічних ікон унаслідок наднизьких температур у зимовий період. Неофіційна ж причина значно красномовніша: Мельник втратив своє робоче місце через незручні нагадування про викрадення картин Миколи Глущенка з приміщень Кабміну (традиційно музей надає уряду на певний час картини для експонування).
Після цієї напівдетективної історії з неприємним присмаком Мінкульт оголосив, що, допоки триває конкурс на заміщення посади, обов’язки директора виконуватиме Тетяна Міронова. Ця пані доволі відома у столичній тусовці: дружина бізнесмена, галеристка, екс-радниця міністра культури та світська левиця. Свого часу вона вразила публіку глибиною розуміння сучасного мистецтва, виявленою в дописах у блозі. «Art-party, в отличие от fashion-вечеринок, предлагают нам совсем иную атмосферу общения, не говоря уже о более креативных интерьерах, наполненных актуальной творческой мыслью и художественным вдохновением…», – мудро зауважувала Міронова, описуючи враження від Венеційської бієнале. Після низки в’їдливих коментарів записи досить швидко зникли з блогу, проте хтось завбачливий зробив і поширив їхні скріншоти…
«Звісно, музейну спільноту сколихнув і обурив той факт, що призначили людину не з фахового середовища, чим було підкреслено, що або керівництво не розуміє цієї сфери, або в нього є недовіра, що воно не бачить у галузі професіоналів, які здобули певний вишкіл у міжнародних проектах, – розповідає Микола Скиба. – Останнім поштовхом для мого рішення піти з музею був розподіл обов’язків між керівниками структурних підрозділів, коли явно виділилися каста недоторканних і ті, хто й далі тягне всю основну роботу»
«Дівчатка, не сваріться!»
Паралельно з тихим звільненням Миколи Скиби із НХМУ шанувальники жанру мексиканських серіалів мали нагоду насолодитися гучними розбірками в Києво-Печерському заповіднику. Їх влаштували екс-модель Playboy, на той час заступниця гендиректора з міжнародного співробітництва Влада Прокаєва-Литовченко та гендиректор Вікторія Ліснича, лікар-кардіолог за освітою, а в минулому заступник міністра культури. Працівники комплексу звернулися з листом до міністра із проханням усунути колишню модель із її чинної посади через постійні приниження і погрози фізичною розправою з боку останньої. Прокаєва, своєю чергою, заявила, що пані Ліснича взяла в неї хабар у розмірі $50 тис. («особисто для міністра культури») за те, щоб дати їй цю посаду. Ліснича погрожує колезі судом за наклеп та зауважує цілковиту відсутність в екс-моделі таких сум, адже вона «особисто оплачувала зачіску Влади в салоні…».
Читайте також: Прокаєва vs Ліснича: Баба Параска і баба Палажка
Картина, що й казати, анекдотична, проте її джерела аж ніяк невеселі. Адже в цивілізованій країні схожі зізнання спричинили б скандал державного рівня, а міністра на період розслідування усунули б від виконання обов’язків. «Це ненормально, – переконаний арт-критик Костянтин Дорошенко. – Коли є гучна заява про те, що хтось отримав хабар, до розслідування повинні підключатися уповноважені органи і суспільство має право дізнатися, як було насправді. І хтось мусить бути покараний або за наклеп, або за підношення».
Між тим, за словами працівників Лаври, Прокаєва покинула заповідник не сама – після наради керівництва з Кулиняком за нею було звільнено понад два десятки співробітників. Це здійняло нову хвилю галасу, адже чимало людей було усунуто під час відпусток або лікарняних, тобто незаконно. Дехто вже ініціював судовий процес проти колишньої начальниці. Екс-працівники пов’язують своє звільнення з тим, що були «кісткою в горлі» для керівництва, знищивши тіньові схеми роботи (це підтверджує зростання майже втричі офіційного прибутку київської святині за останні два роки). Екс-заступниця гендиректора Світлана Зоринець підтверджує існування сірих фінансових оборудок у системі екскурсійних послуг, а також наявність у Лісничої двох штатних розписів: старого і нового. Гендиректорка натомість усі звинувачення спростовує і вважає конфлікт вичерпаним.
Ті ж, хто залишився, теж не в захваті: «Насправді працювати в такій атмосфері страшенно складно, – неохоче коментує анонімний працівник. – Коли призначають абсолютно некомпетентного керівника, має минути багато часу, доки він опанує бодай основні навички професії. А час у нашій справі на вагу золота».
А ось юна племінниця міністра культури Оксана Гайдук, що віднедавна очолила журнал «Українська культура», певно, має іншу думку щодо фахових здібностей керівництва Києво-Печерського заповідника. Адже в одному з перший номерів, що вийшов під її орудою, з’явилося досить «задушевне» інтерв’ю з Вікторією Лісничою – такий собі дружній реверанс… Призначення Гайдук, що відбулося в найкращих традиціях українського непотизму, свого часу теж здійняло неабиякий галас. Окрім родинних зв’язків із міністром вона відзначилася тим, що навчалася в школі РФ, щоправда, вищу освіту здобула уже в Києві. Обурення громадськості жодним чином не вплинуло на флегматичного Михайла Кулиняка…
віддати у «добрі руки»
Ясна річ, ці та низка інших подібних подій породжують слушні запитання: а чи не йдеться тут про певну планову операцію стосовно музеїв і культури загалом? Чи є зв’язок із попередніми скандалами, пов’язаними із введенням музейних експонатів у економічний облік, через що деякі фахівці пророкували подальший розпродаж і вивезення культурних цінностей за кордон?
Читайте також: Таки пральня: як чиновники деформують українську культуру
«Важко називати конкретні імена, чиї саме ці інтереси, тут потрібне окреме розслідування… Художник Микита Кадан часто вживає вислів «віддати в хороші руки», так як бієнале – у «добрі» руки Пінчука абощо… Напевно, все це відбувається, бо ті люди не мають уявлення, що робити з музеями, і віддають їх у начебто надійні в сенсі особистої відданості руки» – каже Микола Скиба.
Наразі ж «добрі руки», себто нові обличчя музеїв, як один вирізняються відсутністю досвіду роботи в музейній галузі, а подекуди й просто безграмотністю: так, Вікторія Ліснича славна тим, що публічно назвала Олеся Гончара «видатним поетом», а Прокаєва «відзначилася» живим зацікавленням, чи є Візантійська імперія суб’єктом чинного міжнародного гуманітарного права.