Блоку політичних партій «Наша Україна – Народна Самооборона», що у свій час доклав чималих зусиль для досягнення Віктором Ющенком вершини політичного Олімпу, де-факто уже не існує. Фракція політичної сили в парламенті давно не демонструє єдності: частина нунсівців приєдналася до коаліції, інша – хоч і оголосила себе опозицією – проте так і не спромоглася дійти згоди. Тепер, практично втративши довіру та повагу суспільства, політичні сили, що входили до НУ-НС, намагаються втриматись у великій політиці.
Реінкарнація партії Ющенка
Партія Ющенка «Наша Україна», довіру до якої було підірвано як помилками, допущеними її лідером на посаді президента, так і депутатами-тушками, що приєдналися до провладної коаліції, порятунок розпочала із зміни керівництва. Президія політради партії, очолювана Вірою Ульянченко, у повному складі пішла у відставку. Мовляв, узяли на себе відповідальність за провальну президентську кампанію свого лідера, який набрав на виборах трохи більше п’яти відсотків голосів. І вже за тиждень, 24 вересня на з’їзді керівництво партії було перебрано. Та нових облич у президії з’явилося небагато.
У крісло пані Ульянченко посадили екс-голову СБУ Валентина Наливайченка, який нещодавно приєднався до Нашої України. На цій кандидатурі наполягав сам Ющенко. Відроджувати партію буде і колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко, який щойно приєднавшись до помаранчевих, одразу отримав крісло заступника голови політради. У складі політради опинився й екс-бютівець Григорій Омельченко, який запам’ятався як один із ініціаторів гучного скандалу з педофілами, спрямованого проти Юлії Тимошенко, та колишній міністр охорони здоров’я Василь Князевич, який вступив до Нашої України на початку вересня разом з Огризком. Рятувати фінансову ситуацію у партії буде іще один новоспечений нашоукраїнець Сергій Бондарчук, екс-гендиректор підприємства «Укрспецекспорт», який став головою виконкому. Зникло із списку членів політради партії прізвище «любого друга» Петра Порошенка. Що ж до решти керівного складу, нашоукраїнці обмежились рокіровкою старих кадрів. Заступниками Голови Політичної Ради крім Огризка обрано Андрія Парубія та Валентину Королькову. Також до нової політради увійшли Віра Ульянченко, Микола Жулинський, Юрій Єхануров, Петро Ющенко, Лілія Григорович, Юрій Ключковський, Ірина Ванникова. Всього політрада налічуватиме 140 членів – по три представники від кожної обласної організації.
Тепер помаранчеві займуться розробкою тактики участі в місцевих виборах. А кардинальну трансформацію політичної сили нашоукраїнці планують розпочати вже після завершення виборчої кампанії. Як розповіли Тижню в Нашій Україні, зараз проходять переговори із партією В’ячеслава Кириленка «За Україну», що була сформована вихідцями з НУ та Українською народною партією, про злиття в одну політичну силу, яка 2012 року буде змагатися за крісла у Верховній Раді. Головний аргумент за таке об’єднання – можливі зміни виборчого законодавства напередодні парламентських виборів, які заборонять обирати блоки і до Верховної Ради.
Та в експертному середовищі до намагань НУ повернути довіру виборців ставляться скептично: до місцевих виборів партія підготуватись не встигне (за прогнозами деяких експертів НУ може розраховувати на позитивний результат лише на Львівщині), а програвши місцеву кампанію, про перспективи пройти 2012 року до парламенту також можна буде забути. І сама лише заміна кількох головних облич партії політичну силу не врятує.
З часу, коли пан Наливайченко вперше заявив про бажання іти у велику політику і коли з’явилися перші чутки, що він може стати новим обличчям саме НУ(подейкували навіть, що він займе місце Ющенка), він нічим особливо не запам’ятався.
По-друге, колишній керівник СБУ не має досвіду публічного політика. Тривалий час Наливайченко будував кар’єру дипломата, дослужившись у 2001 році до заступника начальника Консульського управляння Міністерства закордонних справ. Наступні два роки він обіймав посаду Генерального консула посольства України в США. У 2003 – 2004 роках був головою департаменту Консульської служби МЗС, потім став заступником міністра закордонних справ. А в травні 2006 року був несподівано призначений першим заступником голови СБУ і вже за рік фактично очолив спецслужбу та керував нею до приходу до влади регіоналів, хоча визначення «в.о» з назви його посади зникло лише 2009 року, після затвердження його парламентом. А от із партійним будівництвом пану Наливайченку зіштовхуватися не доводилось.
По-третє, справа не лише в лідерах, а й в ідеології, яку вони зможуть запропонувати. Загальними патріотичними гаслами, яких помаранчевим вистачило 2004 року, їм більше не обійтись: виборці вимагають прагматичного підходу до вирішення проблем, які їх сьогодні хвилюють. «Висуваючи правильні патріотичні гасла, потрібно не обмежувати їхній потенціал лише нішею націонал-демократичного електорату, треба думати про розширення електорату. Це те, чого так і не зробив Ющенко. Від нього чекали боротьби з корупцією, верховенства права, створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу. Якби Ющенку вдалося цього досягти, зрусифіковані українці підтримали б і його національну та зовнішню політику», – наголошує політолог Олексій Гарань.
Окрім цих проблем, новому керівництву партії доведеться вирішувати і проблему її фінансування, яка наразі є дуже гострою. Брак фінансування призвів фактично до закриття багатьох регіональних офісів партії, працівникам яких НУ заборгувала заробітну плату.
Навряд чи буде реалізовано і план зі створення на базі НУ більш потужної політичної партії: заважатимуть амбіції лідерів партій, які домовлятимуться про їх об’єднання. У випадку злиття кількох партій блоку НУ-НС обов’язково постануть питання правонаступництва, лідера, розподілу місць у списку партії, зрештою доведеться вирішувати, яку назву давати новосформованій політичній силі. І навряд чи хтось із учасників процесу захоче іти на поступки.
Зірка Давида
Інший шлях для повернення у велику політику обрав для себе іще один колишній помаранчевий політик – Давид Жванія. Він вирішив досягти успіху тут і зараз, не чекаючи результатів місцевих чи тим більше наступних парламентських виборів. Мета Жванії дорівнятися до нинішнього статусу Володимира Литвина та комуністів, стати золотою акцією коаліції, перетягнувши до більшості фракцію НУ-НС. А якщо більшості голосів для прийняття рішення про входження до коаліції у НУ-НС не знайдеться, принаймні організувати депутатів-тушок, як нунсівських так і бютівських. Тим більше, що зібрати бютівських перебіжчиків тепер буде легше – за зраду БЮТ усіх їх виключили зі складу фракції. А далі можна буде пропонувати коаліції свої послуги із збирання голосів депутатів, яких наразі не вистачає для отримання конституційної більшості у парламенті та зміни Основного Закону.
Для досягнення поставленої мети Жванія влаштував у партій Християнсько-демократичний союз, що входить до складу фракції НУ-НС, революцію. Вступивши до ХДС, він домігся зміни принципу керування партією: одноосібне керівництво в партії ліквідоване, натомість прийняте рішення, що в період між з’їздами нею керуватиме Колегія. Таким чином попереднього голову ХДС Володимира Стретовича, який також входить до опозиційного уряду, було усунуто з посади, а Жванія фактично захопив керівництво партією та почав агітувати помаранчевих іти в коаліцію.
Але реалізувати свій план Жванії буде нелегко. По-перше, у самій ХДС лишається група людей, опозиційно налаштованих до нового лідера, яка не сприймає та не збирається виконувати його рішень. По-друге, не поспішатиме із прийняттям Жванії до коаліції і партія влади.
Поки що регіонали забезпечені і голосами тушок, і голосами Блоку Володимира Литвина та комуністів. А Литвин і комуністи виступають проти прийняття фракції тушок на чолі із Жванією до коаліції, бо в такому випадку вони втрачають золоту акцію. Регіоналам же сваритися з литвинівцями та компартією зараз не вигідно, оскільки ПР може знадобитьсь 300 депутатських голосів для переписування Конституції. Є у ПР і ще один аргумент проти прийняття Жванії до коаліції: він уже кілька разів демонстрував, що є не надто надійним союзником. Спочатку демонстрував лояльність до Віктора Ющенка, потім висловлював підтримку Тимошенко, і може залишити біло-блакитних так само, як і своїх попередніх союзників.
Що ж до планів Жванії спробувати свої на місцевих виборах, вони навряд чи увінчаються успіхом. ХДС популярністю серед виборців не користується, а загравання новоспеченого лідера ХДС із владою відвертатиме від партії і так невеликий її електорат.
«Наша» решта
Складною залишається ситуація і в інших політичних сил, які вийшли з Блоку НУ-НС. На частковий успіх на місцевих виборах та можливо на невеличку фракцію у наступному парламенті наразі може розраховувати хіба, що «Фронт змін» Арсенія Яценюка. Не поспішає зростати рейтинг «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Навряд чи зможуть самотужки прорватись у велику політику УРП «Собор», Народний Рух України, Європейська партія Миколи Катеринчука чи «Українська платформа» колишнього нашоукраїнця Павла Жебрівського. Усі вони борються за одне електоральне поле, на яке претендують й інші опозиційні сили, зокрема БЮТ, розпорошуючи національно-демократично налаштованих виборців. І поки є можливість, регіонали повною мірою користуватимуться роз’єднаністю опозиції.
Як «Наша Україна» втрачала довіру виборців
Результати парламентських виборів 2002 – 23,57%
Результати президентських виборів 2004 (повторний другий тур, кандидат Віктор Ющенко) – 51,99 %
Результати парламентських виборів 2006 – 13,95%
Результати позачергових парламентських виборів 2007 – 14,15 %
Результати президентських виборів 2010 (перший тур, кандидат Віктор Ющенко) – 5,45%
Рейтинг підтримки «Нашої України» у 2010 році:
Травень – 1,1%
Червень – 0,7%
Серпень – 1,2 %
Джерела: Центральна виборча комісія, Центр Разумкова
Вони знищили НУНС
Депутати-перебіжчики, які почали приєднуватися до провладної коаліції ще в лютому, і яких тушкують досі, остаточно вбили репутацію політичної сили.
Давид Жванія
Кум президента Віктора Ющенка, що перебував у Нашій Україна з 2002 року. У червні 2010 вирішив стати на бік партії влади, приєднавшись до коаліції «Стабільність і реформи», і тепер перетягує до коаліції інших нунсівців.
Іван Плющ
Народний депутат усіх скликань Верховної Ради, двічі обирався спікером парламенту. У команді помаранчевих з 2004 року. Кілька останніх років був прихильником ідеї створення парламентської коаліції «Нашої України» та Партії Регіонів.
Олександр Омельченко
Колишній мер міста Києва. До «Нашої України» приєднався 2007, потрапивши під її прапорами до Верховної Ради шостого скликання. Ніні прагне грати на стороні влади.
Владислав Каськів
Один із активних учасників помаранчевої революції. Лідер політичної партії «Пора». До коаліції ще не приєднався, натомість прийняв іншу пропозицію від влади – очолити робочу групу Комітету з економічних реформ і національних проектів.
Олександр Бабильов
Колишній начальник одного із управлінь МВС України. З червня 2010 року – член депутатської групи «Право вибору», створену Давидом Жванією з депутатів-тушок.
Валерій Борисов
Народний депутат п’ятого та шостого скликань. Обидва рази до парламенту проходив під прапорами «Нашої України».
Юрій Бут
Колишній громадянин Росії, депутат шостого скликання Бут, якого привів в НУ-НС Юрій Луценко набув слави перебіжчика ще у 2008 році. У червні 2008 року депутат оголосив про вихід із коаліції, яку НУ–НС створив із БЮТ та Блоком Литвина, позбавивши парламентську більшість хиткої переваги в один голос. У 2010 році вирішив приєднатися до коаліції «Стабільність і реформи».
Сергій Василенко
Колишній начальник Головного Управління МНС в Автономній республіці Крим, нині член депутатської групи «Право вибору».
Станіслав Довгий
Міністр з науки і технологій за часів президента Леоніда Кучма, який вперше потрапив до парламенту 2002 року за списками прокучмівського блоку «За єдину Україну», а у Верховну раду п’ятого та шостого скликань обирався уже за списками «Нашої України», у черговий раз вирішив стати ближчим до влади.
Микола Куць
Виходець з Івано-Фраківщини. Депутат четвертого, п’ятого та шостого скликань, увесь час до парламенту проходив з «Нашою Україною».
Катерина Лук’янова
Колишня соратниця Юрія Луценка. У 1998-2006 роках — член Соціалістичної партії України. Брала участь в акції «Україна без Кучми». Через незгоду з позицією голови СПУ О. Мороза про створення коаліції у Верховній Раді України з Партією регіонів та Комуністичною партією України вийшла з лав СПУ.
Володимир Марущенко
Народний депутат п’ятого та шостого скликань, член партії Християнсько-демократичний союз, член депутатської групи «Право вибору».
Олег Новіков
Депутат шостого скликання. Колишній соратник Юрія Луценка, член депутатської групи «Право вибору». В 2005-2006 роках працював у Департаменті державної служби охорони при МВС України. Протягом 2007 р року обіймав посаду заступника директора ТОВ «Охоронна фірма «Варяг».
Ігор Палиця
Народний депутат шостого скликання, секретар Комітету з питань економічної політики. Н час обрання до парламенту обіймав посаду голови правління ВАТ «Укрнафта».
Володимир Поляченко
Народний депутат п’ятого та шостого скликань, голова правління компанії «Київміськбуд», член партії «Наша Україна».
Сергій Харовський
Колишній соратник Юрія Луценка. Народний депутат шостого скликання. До обрання до Верховної Ради працював на посадвМВС на посаді першого заступника начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю.
Віктор Шемчук
Народний депутат шостого скликання. Колишній заступник Генерального Прокурора України, а згодом представник президента у Криму. До списку НУ-НС потрапив за квотою Юрія Луценка. Зараз входить до депутатського групи право вибору.