12 травня в Сочі відбулася зустріч держсекретаря США Джона Керрі з російськими міністром зовнішніх справ Сєргєєм Лавровим та президентом Владіміром Путіним. Після неї в Кремлі заявили, що побачили «перші ознаки розуміння» між РФ і США.
Тиждень.ua зібрав думки авторитетних блогерів про цей візит.
Український письменник, аналітик Сергій Постоловський пише, що ми все рідше чуємо слово «Крим» у переговорах США й Росії.
«Крім того, очевидно, Путін не має ні найменшого бажання йти з Донбасу, розуміючи, що поки він там, офіційний Київ буде залежати від війни, що повністю відповідає очікуванням президента РФ», – зауважує він.
На його думку, ключовим моментом, який може засвідчити готовність Заходу піти на поступки Росії взамін на домовленості по Сирії чи Ірану, можна вважати пункт переговорів, в якому Джон Керрі особливо відзначив, що Вашингтон буде «дуже занепокоєний», якщо Україна піде в наступ на Донбасі.
«Цю фразу можна розуміти, як попередження США Україні про небажаність ескалації конфлікту, навіть якщо в атаку підуть бойовики. Але також ми бачимо в цих словах і готовність Заходу благословити «особливий статус автономії» для українських територій, які тимчасово перебувають під контролем сепаратистів», – припускає аналітик.
Він переконаний, що візит Джона Керрі в Сочі показав, що Америка не бажає великої війни.
«Вашингтон все ще сподівається врегулювати конфлікт в Україні політичними методами, обмежуючись тиском санкцій на Росію і малою військово-інструкторською допомогою нашій країні. По суті, Сочі продемонстрували один важливий момент. Якщо оточення Путіна і його західні друзі, яких залишилося дуже і дуже мало, зможуть переконати президента РФ заморозити конфлікт в Україні, від цього виграють всі, Росія в тому числі. Щоправда, в цьому випадку надовго програє Україна, тому що ми не зможемо говорити про якісні зміни чи який-небудь розвиток, маючи постійно запалену бомбу на східних кордонах країни. І це треба розуміти українській владі під час переговорів із західними партнерами, в чиїх силах надати суттєву допомогу нашій країні, але які продовжують грати у власні ігри», – резюмує Постоловський.
Український дипломат, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко намагається зустрічі Керрі з Лавровим дати загальний аналіз, який, на його думку, свідчить про те, що вимальовується зрушення США стосовно контактів на найвищому рівні з РФ.
«Візит держсекретаря в Росію є сигналом, що переговори намагаються підняти на більш високий рівень. У переговорах з’явилися новації, і це повинно нас, українську сторону, насторожувати. Те, що пізніше президент Порошенко і міністри мали телефонну розмову з Керрі – дуже важливо. Можна припустити, що американська сторона в деталях поінформувала Україну про розмову з Путіним. Так що США не змінили свою позицію. І як і раніше підтримують Україну», – вважає він.
Проте Огризко не поспішає робити висновки.
«Зустріч Керрі з Путіним – це перший контакт, спроба ще раз показати точки перетину і можливості донесення своєї позиції. Тим не менше, візит не стане чимось сенсаційним. Не думаю також, що він ознаменує реальний перелом у ході переговорів по Донбасу», – резюмує дипломат.
Український публіцист Віталій Портников наполягає, що російсько-американські переговори в Сочі та перед цим у Москві вкотре засвідчили неготовність Кремля врегулювати збройний конфлікт в Україні.
«Зустрічі з пресою президента Росії Владіміра Путіна і федерального канцлера Ангели Меркель, а потім міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова і державного секретаря Джона Керрі – непогана демонстрація того факту, що в Москві ніхто не хоче миру. Російські керівники гарячково шукають привід для нової війни», – пише він.
«Так, формально всі учасники перемовин говорять про свою прихильність Мінським домовленостям. Але що таке Мінські домовленості для Путіна? Це негайне – без всяких виборів, переходу регіону під український контроль та відновлення кордонів – відновлення дотування Донбасу та соціальних виплат. І це прямі переговори не з обраними за українськими законами представниками місцевої влади, а з його ставлениками з «ДНР» та «ЛНР». І зовсім не важливо, що насправді написано в Мінських угодах», – зауважує він.
На його думку, важливим є те, який сенс в ці угоди вкладають Путін і Лавров.
«Тому коли Путін говорить про Мінські угоди, Меркель говорить про Мінські угоди і Керрі говорить про Мінські угоди – вони насправді говорять про абсолютно різні документи», – переконаний публіцист.
«Для того, щоб з’явилася можливість – хоча би можливість – справжнього мирного врегулювання – сторони повинні для початку вкладати один і той же сенс в одні і ті ж самі документи, гарантами яких вони є. Але якщо твоє завдання – війна, тоді ти будеш поводитися зовсім інакше. Як, власне, Кремль і поводиться сьогодні», – робить висновки журналіст.
На думку Портникова, питання залишається в тому, чи готовий Путін «перейти від слів до діла й рушити свої полчища далі».
Журналіст Іван Яковина переконаний, що розмова в Сочі була досить серйозною, оскільки з російського боку для її проведення компетенції і повноважень Лаврова виявилося замало, знадобився Путін.
«У свою чергу, Керрі не летів би в Сочі, порушуючи дипломатичну блокаду РФ заради деякої формальності чи «тікучки». Слова держсекретаря про «переломний момент» у конфлікті також засвідчують важливість бесіди, що відбулася», – вважає він.
Крім цього, Яковина називає перемовини дуже детальними.
«На брифінгу після переговорів Керрі щедро сипав назвами дрібних українських населених пунктів на лінії розмежування, з очевидними труднощами вимовляючи, наприклад, «Shy-ro-kyi-ne». Було видно, що він досить детально володіє ситуацією і Донецькій та Луганській областях, знає подробиці їхнього географічного розташування та оперативний стан», – зауважує Яковина.
«Судячи з примирливого тону російських ЗМІ, які раптом почали відгукуватися про США без звичайної отруйної слини – нейтрально і навіть із деяким схваленням – в Москві вважають, що вірогідність реалізації домовленостей Керрі і Путіна є, – припускає він.
Проте, за його словами, для України це не дуже хороші новини.
«Будь-яка домовленість по Донбасу повинна базуватися, перш за все, на думці Києва, а не Вашингтона чи Москви. І якщо заради цього доведеться вийти із мінських домовленостей, то так тому і має бути», – наголошує він.
Російська правозахисниця та політик Наталья Гулєвская вважає, що зустріч Керрі з Лавровим та Путіним засвідчила готовність Кремля шукати якийсь компроміс з Вашингтоном за умови збереження за собою Криму.
«Неочікуваний візит держсекретаря США Джона Керрі викликав різні тлумачення, від потепління відносин до категоричного ультиматуму. Прес-конференція хоча й була наповнена демагогією та пустослів’ям, але дала чітко зрозуміти, що Путін готовий розглянути всі вимоги США в комплексі і спробувати поторгуватися й обміняти все на Крим.
На її думку, саме з цієї причини про Крим не обмовилися й словом.
«Але Кремлю час уже нарешті зрозуміти, що міжнародне право – це не список Чурова, за яким ЄР змінює під Путіна положення Конституції і продовжує його перебування при владі. Міжнародне право – це верховенство закону й невідворотність покарання, тож повернення Криму неминуче, і ця проблема може стати персонально дорогою особисто для Путіна та його оточення», – пише правозахистниця.
Український журналіст Олександр Міхельсон пише, що його спочатку дуже шокували масові повідомлення українських ЗМІ про те, що держсекретар США Джон Керрі наче розкритикував президента України Петра Порошенка за наказ відвойовувати Донецький аеропорт.
«Як дуже швидко з’ясувалося, Петро Олексійович і справді ні до чого подібного не закликав. Так – виступив на цю тему в своєму розкішному стилі, але Кремль уже обурився вище рубінових зірок», – зауважує він.
Журналіст наголошує, що на зустрічі в Сочі Україна не стала топ-темою обговорення.
«На жаль, подобається нам це чи ні, але Україна в цій прес-конференції займає останнє місце. Набагато більше говорили про Іран та Сирію. Наприклад, слова «Україна» та «український» згадуються англійською шість разів, а «Сирія» і «сирійський» – 22 рази. Уважний читач, звісно, помітить, що Мінськ – в контексті Мінських домовленостей – згадується аж цілих 25 разів. Але якщо цей читач уважний, то він також помітить, що всі ці згадки – це або «подачі» придворних російських ЗМІ відомому тенісисту Лаврову, або ж його відповіді на ці подачі, або, в крайньому випадку, вимучено-дипломатична реакція Керрі», – зазначає Міхельсон.
Він зауважує, що українська тема держсекретарю США явно не цікава.
«Адже доля далекої країни, яку захопила інша далека країна, на жаль, не буває цікава супердержавам. На відміну від країни-загарбника. Як виявилося, Керрі навіть не чув заяв Порошенка, прокоментувати які від нього вимагав телеканал «Россія», – пише він.
Російський журналіст Алєксандр Баунов, аналізуючи переговори в Сочі, робить висновки, що в Америці гостро відчувають потребу вийти з безвиході.
«Президент Обама задумується про місце в історії, як і президент Путін: Путін поки що знайшов відповідь у печальній Тавриді, а Обама отримав на початку правління премію миру, розморозив відносини з Іраном і Кубою і не хоче йти, залишивши після себе нову холодну війну зі старим противником, Росією. Вийде,що президент надії і майбутнього відправив країну в минуле. Тим більше, що цю холодну війну, цілком вірогідно, доведеться розморожувати його колезі Хілларі Клінтон, а вона вже натискала кнопку «перезавантаження» і вдруге святково робити це саме не буде», – пише він.
На його думку, під час свого візиту в РФ Керрі потрібно було зрозуміти, чи можна Путіну вірити, чи готовий він розмовляти чесно, адже без цього не можна рухатися далі, до зустрічі на вищому рівні.
На його думку, завдання всієї західної політики – переконати Росію, що можна бути важливою, не будучи при цьому погрозою.
«Але це справа не одного візиту, а цілої зовнішньої політики», – пише журналіст.
Також читайте: Таких слів у Москві не говорили з часів "холодної війни" – блогосфера про візит Меркель