Блоги: Перекручене уявлення росіян про Захід пов’язане з заздрістю і почуттям неповноцінності

13 Лютого 2015, 19:45

Олексій Гарань, історик-міжнародник, політолог, коментує «мінські домовленості».

«Для нас ключове, звичайно, щоб припинилася війна, щоб росіяни вивели свої війська і щоб був відновлений контроль над російсько-українським кордоном. Заради цього ми ідемо на такі речі, як проведення місцевих виборів за українським законодавством. Ну, припустимо, що Захарченко буде обраний головою Донецької міської ради. Але якщо там не буде росіян і чеченців, то, очевидно, можливості у нього будуть абсолютно іншими», – наголошує Гарань.


Журналіст Віталій Сич також ділиться сімома спостереженнями щодо «мінських домовленостей».

«Головне, чого я не розумію, це як жити в одній країні з цими людьми. Без кордону. Навіть з міркувань безпеки. Там в будь-якому випадку залишиться багато зброї і ненависті. Фактичне відділення з контрольованою кордоном для багатьох було б більш прийнятним варіантом. Але в тому-то й парадокс російсько-сепаратистської позиції – воювали за незалежність від хунти, а на переговорах наполягають на тому, щоб залишитися у складі хунти всяку ціну», – дивується він.


У той же час Богдан Яременко, дипломат, екс-генконсул України в Стамбулі, глава правління "Майдан закордоних справ" вважає, що «мінські домовленості» – це згода утримувати і відбудовувати в не зовсім сприятливих політичних, правових та економічних умовах те, що Україна не має ресурсів утримувати і відбудовувати, і що може будь-коли спалахнути новим конфліктом, або, щонайменше, буде чорною дірою в кримінальному сенсі. 

«Важливо і позитивно, що тепер Російська Федерація не має жодних підстав заявити, що ніяк не пов’язана з цими домовленостями. Це підсилює можливість тиску на неї. В той же час, по факту, в разі мінімальної деекскалації ситуації продовження санкцій і тиску з боку ЄС буде дуже сумнівним. Важливо, що Путін не міг поїхати без домовленості. Значить, все дуже непросто для нього», – зауважує Яременко.


Письменниця Лариса Денисенко шкодує, що доводиться домовлятися з маніяком, в котрого є ядерна зброя, хоча й розуміє, що це потрібно, зокрема ради життя Надії Савченко

«А тим часом Надія Савченко, котра все більше схожа на Жанну Д`арк залишається за гратами до травня. І про це ще до завершення судового засідання повідомили по «говноньюз». Що повертає до думок про маніяка, котрий володіє ядерною зброєю. А ще про мужню молоду українську жінку, котра голодує, носить одяг з національною символікою, не ховає очі та не здається попри все. І нам не можна здаватися. Попри все», – додає вона.


Тетяна Чорновіл, урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики, кидає на тінь на фінансування «Самопомочі», яке не проголосувало за законопроекту 1839 (щодо забезпечення захисту майнових прав акціонерів).

«Під час виборчої кампанії багато хто дивувався звідки кошти партії "Самопоміч" на потужну рекламну компанію, участь у телеефірах, які під час виборів платні? Тоді мені трапився примірник "чорного піару" – газетка, в якій "Самопоміч" пов'язували з Коломойським. Якщо тоді ці обвинувачення і були безпідставними, то нині Коломойський точно тішиться з поведінки "Самопомочі"… Законопроект дає можливість повернути державі контроль над "Укрнафтою"», – відзначає вона.


 

Лєв Гудков, російський соціолог, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Левада-Центру) розмірковує над тим, чому росіяни так не люблять Захід, акцентуючи увагу на пропаганді.

«Дуже важливий момент полягає в тому, що перекручене уявлення про Захід пов'язано з заздрістю і почуттям власної неповноцінності з приводу того, що росіяни ніколи не будуть жити так само, як там, через власні дефектів, моральних вад або соціального устрою. Заздрість ця і розуміння, що Росія все одно залишиться деспотичною і відсталою країною, трансформується в прагнення прибрати саме джерело напруги і невдоволення собою», – наголосив Гудков.


Історик Олександр Мотиль вважає, що у Путіна зараз багато проблем із іміджем.

«П'ятнадцять років тому він міг видавати себе за харизматичного лідера, який, попри свій невеличкий зріст, міг переслідувати, за його власними словами, чеченських повстанців «навіть в сортирі». Образ крутого фацета мав суттєве значення для Путіна, що заявляв про відновлення імперської слави Росії і мусив відповідно виглядати. Тепер, у свої 62 роки, Путін виглядає втомленим, його обличчя розпливлось, і важко уявити, щоб дві довгоногі співачки, які колись співали «хочу такого, як Путін», мали б і нині такі бажання», – наголошує Мотиль.

«Путін знає, що він у дуже тяжкій ситуації. Він почав війну в Україні і тепер мусить показати якийсь прийнятний результат, навіть якщо його хаотична поведінка демонструє, що у нього немає стратегії. Він не може знищити Україну без того, щоб не розв'язати ґлобальний конфлікт. Він не зможе підірвати економіку України без того, щоб не знищити економіку Росії. За іронією долі, те, що Путін міг би легко зробити, а саме оголосити перемогу на Донбасі і вивести свої війська, є поза межами можливого і не з причин політичних (більшість росіян раді були б вибралися з цього бедламу), а тому, що його власний культ особи не допускає слабкості», – зауважує історик.