У радянські часи співали: «С нами сегодня идут миллионы – каждому двадцать лет!» Є така сентенція: для кохання і війни потрібен один вік – двадцять років. Стільки ж років минуло відтоді, коли на київських майданах двадцятирічні (тепер вони – сорокарічні) скандували: «Україні – волю!» І весь обшир Софійського майдану та майбутнього майдану Незалежності тоді затопив розмай блакитно-жовтих національних прапорів. Їхні ніжні кольори дуже вдало відповідали самому духові української ментальності – романтичній поетиці, лагідності, миролюбству та вродженому естетичному сприйняттю довкілля. У тих кольорах – сонце й небо, волошки в пшениці та безліч інших сполучень, запозичених із українського буття.
Поєднання цих кольорів сягає глибини століть, практично відбившись в часи Української революції 1917-1921 років, коли її кольоровим символом став саме жовто-блакитний прапор. Блакитний, а не синій! Блакитний колір на національному прапорі був прийнятий Українською Центральною Радою 22 березня 1918 року, він розміщувався внизу, під жовтим і тому прапор називався жовто-блакитним. Оскільки московських шовіністів – затятих ворогів України завжди страшенно дратувало її прагнення незалежності, вони порівняли поняття «жовто-блакитний» з глибоко негативним підтекстом, який ототожнювався вже з вкрай «антирадянськими» поняттями, як-от «буржуазний», «націоналістичний», «ворожий» і навіть «антірускій».
Втім, жовто-блакитний прапор проіснував недовго, бо вже за часів Гетьманату та Директорії УНР прапор став блакитно-жовтим. Було й пояснення: блакитне небо та золоті, жовті лани. Але запам’яталося саме перше, бо й легше вимовляється.
Час від часу Москва мусила робити деякі реверанси – поступки національним почуттям українців. Так, з початком Другої світової війни – нападу нацистської Німеччини на Польщу, СРСР рушив у «визвольний похід» на Західну Україну, причому війська Київського особливого військового округу, які 17 вересня 1939 року перетнули прикордонну річку Збруч, були офіційно названі Українським фронтом. Цікаво, що западенці щиро зустрічали визволителів з … жовто-блакитними прапорами… Восени 1943 року чотири радянські фронти були названі Українськими, встановлено радянський орден Богдана Хмельницького, місто Корсунь став Шевченківським, а Переяслав – Переяславом-Хмельницьким. 21 листопада 1949 року з нагоди десятиріччя возз’єднання українських земель було вперше затверджено двоколірний Прапор УРСР – єдиний з-поміж інших союзних республік. В ньому дві третини по висоті займав червоний колір, третину нижню – блакитний. Але, щоб уникнути цього «одіозного» слова, колір назвали лазурним! 1954 року, з нагоди так званого «возз’єднання» України з Росією» тодішня РРФСР і собі вигадала прапор – червоний з синьою (sic!) вертикальною смужкою біля древка. Тоді ж поспіхом наробили прапорів і всім іншим союзним республікам, причому неодмінно дві третини поля тих прапорів було червоним – «союзним».
Десятиріччями втовкмачуване несприйняття слова «блакитний» стосовно прапора і спричинилося до затвердження в новій, вже нібито незалежній Україні, 28 січня 1992 року національного прапора як державного синьо-жовтого, а не блакитно-жовтого кольору.
Стандарт кольору державного прапора існує в усьому цивілізованому світі. Але тільки в Україні продукують цей колір в широкому діапазоні, і чим вище посадовець, тим темніший колір прапора він обирає – аж до темно-темно-синього, мало не чорного, аби тільки не «отого націоналістичного» блакитного!
Спершу і на київських майданах спробували встановлювати «букети» з прапорів темно-синього з жовтим поєднання, але воно виглядало настільки неестетично, і, мабуть, настільки дратувало своїм дисонансом проектантів святкового оформлення, що довелось звернутися до традиційно національних барв – блакитно-жовтих.
В продажу є синьо-жовті прапори й прапорці, де синій можна обрати на будь-який смак. Напевно, таку неповагу до прапора можна спостерігати, повторимось, тільки в Україні. До речі, мабуть, тільки в Україні можливо вивісити державний прапор догори дригом, як це сталося на офіційній частині святкування дня народження гаранта.
А повертаючись до кольорів: виправити очевидну помилку законотворців, ще й затверджену Конституцією, не просто, але цілком можливо. Для цього слід затвердити стандарт кольорів Державного прапора. Адже синій колір має багато відтінків, і найдоречнішим має стати світло-синій, якщо вже «не можна» блакитний. Наш Прапор має бути однаковим в кольорах будь-якого виготовлення і будь-де встановлений. Хай собі у Росії буде синь, а в нас має бути блакить. Шануймося!