.jpg)
Сьогодні подіумом упевнено біжать вони – топ-моделі. Часу на відпочинок немає – за сценою на дівчат чекають ще півсотні подруг – голодних, худеньких та охочих до хвилини слави. Швидкий темп життя не дозволяє зупинитися, зняти високі підбори та перепочити. Українська модель Сніжана Онопка має контракти із брендами Calvin Klein, Dolce&Gabbana, Gucci, Lanvin, Prada, Yves Sаnt Laurent, Louis Vuitton, Shiseido. Це високий рівень за будь-якими мірками модельного бізнесу, але статус топ-моделі означає, що Сніжана живе у літаках і рідко бачить рідних. Тижні моди йдуть один за одним – Нью-Йорк, Мілан, Париж, Лондон, але про освіту світового рівня, тобто здобуття іншого фаху в майбутньому вже і не йдеться. У «звичайних» моделей, переважно студенток-молодшокурсниць столичних ВНЗ, проблема схожа. «Якщо пропустиш хоча б один «Тиждень моди», на іншому дизайнери тебе просто забудуть», – жаліються вони, постійні прогульниці занять: примірки, репетиції, покази…
Безликі обличчя
Втім, нові дівчата-зірочки сьогодні не викликають і частки того відчайдушного захоплення, якого колись досягали топ-моделі одним рухом стегна. «Я не встану з ліжка менше ніж за десять тисяч баксів», – ця геніальна в своїй егоїстичності фраза належить Лінді Євангелісті. Так і було. У вісімдесяті роки, коли вершину модельної кар’єри визначали фото на обкладинках і участь у рекламних кампаніях, краса була дорожчою. В ексклюзивних контрактах з косметичними фірмами стали з’являтися шестизначні суми: тоді дизайнери хотіли, щоб будинок моди мав «живе обличчя». Тепер є потреба в уніфікованому образі – наприклад, цього року – білява світлошкіра дівчина-примара…
«Сьогодні на подіумі править бал мода, а не моделі, як було у 1990-х», каже екс-топ-модель Клаудіа Шиффер, – «Сучасні дефіле вже не схожі на покази десяти – та двадцятирічної давнини. Тоді публіку ще цікавили емоції моделей…». З відносно нещодавнім початком 21-го сторіччя відбулася кардинальна зміна. «На більшості показів режисер попереджує нас: сміятися та посміхатися заборонено. Обличчя повинні бути безликі, – каже українська модель Вікторія Рожанська. – Ми стримуємо свої емоції на подіумі».
З комерційної точки зору все правильно: коли модель посміхається, ви дивитесь на її обличчя й посмішку. Коли не посміхається – приділяєте увагу саме одягу, який вона демонструє. Це, поза сумнівом, краще для продажів. «Я обираю манекенниць під одяг, а не одяг для них, – розповідає «Тижню» українська дизайнерка Наталя Глазкова, – Колекція в мене вже пошита. Якщо для певної сукні дівчинка має завеликі груди чи замалі стегна, вбрання буде сидіти негарно, а клієнти не зупинять свій погляд».
Генетична закономірність
Сьогодні не потрібні ікони стилю чи королеви подіуму. Манекенниці – це гвинтики для величезних машин, сировина для гігантської фабрики, ім’я якої – мода. Бізнес є бізнес. А він капризний і розбещений, бренди постійно потребують нових облич. Те, що ти була на обкладинці Vogue, через три місяці вже нічого не означає. Немає моди на відоме прізвище, є мода на потрібний образ. «Сьогоднішнім успіхом на світовому модельному ринку Україна завдячує Йосипу Віссаріоновичу Сталіну та змішанню народів і націй, яке відбулося років 50 тому, – каже Стас Янкелевський, керівник з міжнародних зв`язків київської агенції Л-моделс. – В Іспанії, наприклад, мало топ-моделей – тому що нація замкнена. В Лівані також така проблема моно нації: гарних моделей дають ті країни, в яких іде постійна міграція населення. Це генетична закономірність – красиві обличчя з’являються в результаті змішання крові».
Останній рейтинг світових топ-моделей містить цілих п’ять українських прізвищ – Сніжана Онопка та Валерія Шеремета, Марія Маркіна, Маша Тельна й Олена Османова. Це високий показник, якого досі Україна не мала. Але так само це – й випадковість, збіг обставин і, насправді, примха непередбачуваної моди.
«Модельний бізнес – дуже дивний, чимось схожий на казино, – додає Янкелевський. – Це, так би мовити, бізнес п’яти хвилин. Дівчинка із більш-менш симпатичним обличчям може вмить стати топ-моделлю й так само швидко втратити свої привілеї. Кожного fashion-сезону з’являються десять – п’ятнадцять нових облич. Тримаються рік-півтора і зникають невідомо куди. Ці дівчата потім ходять приголомшені й запитують: «Чому я вчора була зіркою, а сьогодні мене ніхто не обирає?!». А в нашому бізнесі немає жодних гарантій, тому потрібно бути готовими як до боротьби, так і до поразки».
Але вони, 15-20-річні, і далі прориваються на подіум, летять на світло юпітерів, збирають свої фотографії у «буки»-портфоліо й ревниво гортають глянцеві журнали. Вони ще не знають цеглин, із яких побудований модельний подіум. Але кого це хвилює? Одиниці поїдуть «у світ», десятки залишаться на вітчизняних показах і, можливо, потраплять на очі тим, для кого подруга-модель – елемент престижу в своєму колі, сотні й тисячі заплатять гроші за своє навчання в модельній агенції, схуднуть до потрібних параметрів, нехтуючи здоров’ям, але так і не зійдуть на омріяний подіум. Та це вже не матиме ніякого стосунку до високої моди, яка потребує дівчат, вищих 175 сантиметрів.