Кожен похід на Укрпошту вартий оповідання. Трагедії чи трагікомедії — то вже як пощастить. Навіть коли просто треба отримати чи відправити рекомендованого листа, починаєш умовляти себе – «Треба, коню, треба» – дня за три до візиту у відділення.
Хто буде на зміні? Чи буде ота пані на посилках, для якої подивитися, чи вже надійшла бандероль без папірця-сповіщення, просто за трекінгом на сайті — така пробема, що треба п’ять хвилин волати про це фальцетом й тикати перстом в порушника, наче він щойно назвав її старою чорноротою курвою, але ж не назвав, стримався, – ан ніт! Найгірше, що вона, схоже, вже покусала молодших співробітниць, і вони почали входити в голос.
Якими саме словами спроваджуватимуть з другого в четверте вікно нещастного індуса, який безропотно вистояв серед пенсійних бабушок півтори години? Йес іт із, дубовий тейбл, спікінг інгліш еврі дей. І чи вимагатимуть переписати «русскімі буквамі» закордонну адресу на вашому листі?
Читайте також: Розкіш байдужості
Як гучно волатиме: «Та ви що, я начальник відділення!» – пергідрольна блондинка у віконечку, до якого єдиного немає черги, на прохання продати конверт, щоб не стояти в щонайменше півгодинній черзі двічі? Бо ще ж треба написати адресу потім.
Коли вони вже навчаться вводити дані в комп’ютер не одним пальцем? Коли їм скоротять кількість папірців, штрих-кодів, марок, списків і форм та повідомлень , які треба заповнити на одну бандероль чи листа, бо всі комп’ютерні записи те тільки дублюють, пожираючи наш час, а насправді все досі заповнюється кульковою ручкою нечитабельним почерком від руки?
Коли в пенсів день пенсії? Коли в лендлордів день квартплати? Коли вони вже наговоряться своїх розмов? Не підвернутись би зопалу, а головне не почати коментувати їхні думки про президента Зеленського, бомбістку Надєньку (шкода що так нікого й не підірвала) й лікування перекисом водню, яке забирає в них блюзнірська Уляна Супрун, бо бігаєш ти може й добре, але куди ти в цьому натовпі пропетляєш?
Читайте також: Побачити світ
Коли вони перестануть приносити в поштову скриньку одразу перше й повторне сповіщення, щоб поштар двічі не ходив, і лупити пеню за зберігання в перший же день, коли тобі стало відомо про бандероль?
Коли вже ця службова тьотка в гуцульському кептарику знайде свої накладні на туалетний папір і шампунь, які вона, перегукуючись через все відділення з іншою тіткою, як дві трембіти, шукає вже десять хвилин, і знову почне приймати листи? Навіщо тут взагалі туалетний папір і календарі християнських свят на 2015 рік? Це точно пошта?
Хто ці люди, що відправляють одразу по тридцять-сорок рекомендованих листів за раз? Що це за бізнес? Бізнес листів щастя? Ага, майже вгадав з листами щастя – Генеральна прокуратура України. Залізною рукою загонимо людство до щастя.
Чому саме тут, як в заповіднику гоблінів, збереглися оті автентичні радянські черги й прокидається бажання якось пролізти поперед батька в пекло, або запідозрити в цьому інших, не могли ж пенсіонери покусати аж всіх зразу? Я відходив на 10 хвилин випити кави й подихати свіжим повітрям. Стояв ось за цією дівчиною з «Чупа-чупсом» , значить тепер моя черга. Що значить вона без «Чупа-чупса»? Дівчино, скажіть їм, що розсмокталось.
Що значить нема решти з сотні? Це взагалі чиї проблеми? Кабанчиком метніться й розміняйте в колег. Або карткою можу. Не можна карткою? А яке століття надворі, вибачте?
Читайте також: Пізнати арифметикою гармонію
– Що значить за годину? Яка обідня перерва? Я сорок хвилин вистояв, щоб відправити одного сраного листа в інститут Адама Міцкевича! У вас немає решти, тому ви згадали за перерву до якої ще три хвилини? – зриваєшся на лайку.
І наче щоб вберегти твої залишки гідності, жінка з черги біля сусіднього віконця тягне за рукав і каже:
– Давайте свого листа, відправлю разом зі своїми, розрахуємось на вулиці, коли розміняєте.
І це несподіване милосердя до незнайомця так легко урівноважує півтори години трешу під назвою Укрпошта, неначе Господь щойно пообіцяв пощадити Содом і Гомору заради одного праведника.
А Нова пошта — що? Зайшов, продиктував номер телефона, віддав листа — і вільний. Три хвилини, я засікав. Ніяких замальовок. Ніякої творчості. Навіть перед Різдвом. Вони просто виставляють додаткових операторів на свята.
Тож хіба пару панегіриків тій оперативності, з якою увесь наявний у відділенні персонал включається в опрацьовування відправлень, коли збільшується потік відправників, і тому, що в будь-якому вікні оператори оформлюють усі послуги, які надає Нова пошта, а не листівки окремо, марки окремо, як було б на Укрпошті. Начебто так просто. І без туалетного паперу обходяться. Хоча і були в них хвороби росту, не без того. Але реагують на скарги, все фіксять.
Я довгий час думав, що розбудова паралельних структур, коли державні вже безнадійні, і є наш особливий шлях в мінливому світі. В державних лікарнях безкоштовними залишились вже лише сцяні матраси й прибиральниці зі шваброю — а ось вам «Борис», любий укол за ваші гроші. В школах продовжують викладати якусь радянську народницьку ахінею, так що діти на літературі дивуються, що письменники можуть бути живі — а ось вам домашня школа, в якій ті живі дитячі письменниці і викладають мову та літературу. Ну з армією та її тилом – ми всі в курсі, що було б в 2014 році без добровольців та волонтерів.
Я навіть, колонку, здається, писав, де порівнював будівництво нової України з будівництвом «Театру на лівому березі» в радянські часи. Хто не в курсі, міська легенда твердить, що його збудували всередині баракоподібного сталінського будинку культури під виглядом ремонту, поестетствували за рахунок міськради, а потім знесли зовнішні стіни. Вжик — і вже не барак, а театр. І директора карати вже пізно — чик-чирик він в домику. Здавалося, так само можна і з інфраструктурою держави: вжик — і вже Нова пошта, а не філіал пекла на землі.
Аж ні. Варто ентузіастам розбудувати свою логістичну компанію настільки, що вона стає всеукраїнською й починає загрожувати держмонополії, якою б недолугою вона не була, одразу приходять оті відправники листів прокурорського щастя. Щоб життя медом не здавалося. І це всього через кілька тижнів по тому, як прем’єр заборонив маски-шоу в офісах в адміністративних справах . Але паралельну прокуратуру, яка б виконувала накази прем’єра, ніхто з волонтерів досі створити не здогадався, тож конфіскують ноутбуки, документацію, сервери, паралізуючи роботу всієї установи з тисячами філіалів в усій країні, і знаходять порушень аж на 150 тисяч гривень — зарплату пересічного Зураба Аласанії, який провтикав Крим на карті в телевізорі. Що цікаво, в цей же час хтось шалено DDOSить сайт Нової пошти, натякаючи таким чином, що обшуки — то ще не весь арсенал боротьби з конкурентами.
Звісно, це все немислимий збіг обставин. Ніякої конкуренції. Хіба можуть ці усміхнені молоді люди в фірмових червоних жилетках скласти конкуренцію перевіреним чорноротим тіткам?