Цей текст є передруком публікації у фейсбук з дозволу військового ЗСУ та колишнього журналіста Тижня Любомира Шавалюка. Ми вирішили опублікувати його без змін, оскільки на погляд редакції, ця історія на конкретному прикладі демонструє ті проблеми в армії, які дійсно можна і потрібно вирішувати вже зараз.
Хто з вас читає мої нотатки довше, той знає про Бодю. Нещодавно він повернувся. Але, як часто буває в армії, є нюанс.
Бодя пройшов Соледар, де отримав кульове поранення. Проблема полягає в тому, що куля пролетіла під броніком, потрапила прямо в хребет, потрощила два хребці, які змінили її траєкторію, від чого вона полетіла вниз, зупинившись лише перед тазовою кісткою. Бодя пройшов транзитом через кілька лікарень та госпіталів, після чого його виписали й відправили у відпустку за станом здоров’я на один місяць.
Переживати за Бодю і треба, і ні. Не треба, бо він ходить. З огляду на обставини – це головне. А треба тому, що ходить він трішки зігнувшись, як бабця з паличкою тільки без палички. Це видно неозброєним оком, тому, бачачи його, всі адекватні люди розуміють, що в нього не все гаразд зі здоров’ям.
Якщо проаналізувати проблему, то вона складається з двох елементів. Перший – це куля. Її відмовилися витягати в двох госпіталях, бо до неї дуже важко дістатися та зробити це без шкоди. Це дуже тонка робота. Не всі хірурги готові за неї братися. Плюс у тому, що сама куля Бодю турбує поки не критично: іноді вона ниє на погоду, але жити можна. Я так розумію з його слів.
Другий чинник проблеми – це потрощені хребці. Щоб вони зрослися, Бодя носить корсет, йому треба спати на жорсткій рівній поверхні та дотримуватися багатьох обмежень принаймні ще два місяці, протягом яких він у принципі не може повернутися у стрій. Зрозуміло, що якщо цих обмежень не дотримуватися, процес одужання затягнеться, якщо взагалі відбудеться.
Читайте також: Хірург центру Unbroken: «Те, що робимо ми – це досвід того, як реабілітація працює за кордоном»
І ось тут починається найголовніше. Відбувши вдома місяць відпустки за станом здоров’я, Бодя повернувся в частину. Його документи про поранення ще не були в нього на руках, хоча з моменту поранення пройшло майже півтора місяці. Але вони були чи то на фінальній стадії готовності, чи то вже на пошті на шляху до нього. Суть у тому, що йому ще треба було близько тижня чекати, щоб, отримавши папери, поїхати в Київ, щоби пройти військово-лікарську комісію, яка мала б вирішити його подальшу долю.
І от Бодя приїжджає в частину і проситься додому ще на кілька днів, поки не приїдуть документи. Він розповідає все, про що ви вже знаєте і навіть більше. І… дзузьки. Виявляється, що не все так просто.
Оскільки поки Бодя лікувався, його перевели з бойового підрозділу в розпорядження командира, тобто він втратив посаду, то його не можуть просто так відпустити. Його лишають у частині, де йому доводиться спати на ліжку на пружинах, які прогинаються, як дуга. Він відчуває біль, цілу ніч крутиться і зранку йде до медика, щоб той йому вколов знеболювальне.
Наступного дня Бодю призначають на посаду. Але в нього ще немає паперів, тож його знову лишають ночувати. Бодя, навчений гірким досвідом, просить медиків вколоти йому на ніч ще одну дозу знеболювального і знову спить, повертаючись з боку на бік.
Наступного дня Боді привозять документи. Але оскільки його безпосереднього начальника, який повинен підписати рапорт, немає, то Бодя знову змушений ночувати. І це ще одна доза знеболювального.
Наступного дня Бодя вже скаржиться на погіршення самопочуття. Але є надія, що його таки відпустять. Його посилають до фінансиста, який має набрати йому рапорт «за межі», але той, не розібравшись у ситуації, пише рапорт на «проживання за межами», а не «виїзд за межі». Звісно, такий рапорт йому не погоджують, але він йому й не підходить, бо означає, що дозволяється ночувати вдома (Бодя живе відносно неподалік), але щодня приїжджати в частину.
Читайте також: Ветеранів та діючих військових запитали про їхні потреби і проблеми. Результати опитування
Коли по дорозі на обід я зустрічаю Бодю, він розповідає мені це все, і мене шляки трафляють від цього б**дства. Я іду, пишу рапорт, іду з Бодиком до його безпосереднього начальника, який уже схильний футболити Бодю через першу штангу, в якій немає жодної вини самого Боді, що поняття не має про те, які бувають рапорти. Вмовляю його начальника підписати. Потім, коли я хочу зареєструвати рапорт, мене футболять у діловодстві, боячись, що їм перепаде від командира за реєстрацію лівих рапортів, та ще й повчають, що я морочу голову бідному хлопцеві. Ми виловлюємо медика, він іде до командира з тим рапортом, підтверджує слова Боді, все пояснює, і той підписує, після чого діловодство реєструє.
Бодю відпускають. Але тут проявляється мій провтик. Бо я написав рапорт з 08:00 сьогоднішнього ранку, бо думав, що завдяки скороченому робочому дню Бодю відпустять ще вчора. Але ж ні, не відпустили. Тому Бодя знову-таки був змушений ночувати тут. Правда, оскільки він подумки вже був вдома, то, мабуть, уже боліло не так сильно.
З цієї історії випливає два моменти.
Перший – брак лідерства. Не буду деталізувати: ви все читаєте самі.
Другий – Боді потрібна дуууже кваліфікована допомога. Я не знаю, де їх шукати – в Україні чи за кордоном, і не знаю, як робиться так, щоби військово-лікарська комісія дозволила скористатися такою допомогою. І тут я уповаю на допомогу читачів. Друзі, якщо хтось знає спеців і процедури, підкажіть, будь ласка. Допоможіть Боді. Я вас дуже прошу.