Хоч би якими похмурими були нині перспективи компанії і якими банальними — меседжі, Twitter доклався до ширшої комунікаційної революції. Інтернет дав громадянам більше політичної влади. Але з новими технологіями приходять і ризики.
Скепсис щодо політичного впливу соцмереж, який панував на початку їхнього існування, сьогодні розвіявся. З появою смартфона, програм для обміну повідомленнями й сервісів для потокового відео Twitter та інші соціальні платформи стали незамінними в найрізноманітніших колективних акціях. Вони допомагають швидко знайти однодумців, полегшують поширення повідомлень та мобілізацію мас. І завдяки їм новонароджені протестні рухи можуть функціонувати, принаймні на початку, без лідерів чи формальної організації.
Усе це заслуговує на похвалу. Twitter та інші соціальні медіа зробили світ демократичнішим. Вони дають голос та силу людям, у яких немає ні того, ні того, і не лише в автократичних країнах. Соцмережі розкрутили рухи проти режиму суворої економії на зразок іспанських індігнадос. А нещодавно за їхньою допомогою виникла й набрала сили ініціатива проти насильства щодо афроамериканців Black Lives Matter.
Утім, вплив технологій не буває виключно позитивним чи негативним. Вони завжди можуть бути використані як із добрими, так і зі злими намірами. Соціальні медіа, окрім іншого, допомагають не завжди ідеальним категоріям активістів. І ксенофобські угруповання Німеччини, і «Ісламська держава», наприклад, широко використовують платформи соцмереж. І навіть якщо ці сервіси демократизують політичні рухи, дані, які циркулюють у них, теж можуть сприяти небезпечній концентрації влади.
Інтернет-кампанії залишають великий цифровий слід, який можна проаналізувати — часто в режимі реального часу. Знову-таки Twitter тут вдалий приклад: той, хто має доступ до мільйонів твітів, може скласти карту мереж активістів, проаналізувати теми їхнього спілкування й визначити найвпливовіших. Таке море цифрової інформації — справжній рай для розвідувальних служб, а надто для автократичних режимів. І ті, і ті можуть використовувати соцмережі як засіб стеження. Щоправда, громадянам залишається шанс захиститися від недремного ока держави шифруванням. Але що більш мережі засекречені, то менш вони соціальні, а отже, у них складніше організовувати політичні кампанії.
Читайте також: Життя офлайн. Чому українці відмовляються від соціальних мереж
Владу алгоритмам!
Доступ до даних може зосередити владу й у руках приватних осіб чи організацій. У політичних кампаніях, передусім в Америці, інформацію про електорат давно використовують для виявлення потенційних виборців, яким потрібен поштовх, щоб піти проголосувати або змінити свою думку. Завдяки соціальним мережам тепер можна конкретніше визначити потрібні цільові групи виборців. Наприклад, Facebook дає політичним організаціям змогу створювати списки виборців і розміщувати у їхніх новинних стрічках спеціально підібрану агітацію. Це може ще дужче посилити політичну поляризацію, бо таким чином електорат відгороджують від альтернативних поглядів. І такі цифрові кампанії коштують чималих грошей, що вигідно як компаніям, у чиїх руках найбільше даних, так і кандидатам із найбільшими фінансовими ресурсами.
Початкове бачення інтернету як самоврядної кібер-Утопії давно вже відійшло в минуле. Але він залишається загальнодоступним надбанням. І небезпека в тому, що централізація даних може знищити багато демократичних здобутків, які з’явилися з приходом соцмереж та інших технологій.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com