Біс спойлерів

5 Лютого 2022, 11:09

Саме слово spoiler фіксують в англійській мові ще з XV століття, але теж із негативним смислом «грабіжник», і за тих часів воно ще означало не «псувати», а «здирати одяг» (із ворога). У 1950-х воно набуло нового значення — «той, хто шкодить перемозі іншого» (спочатку в боксі, потім у політиці). У сучасному розумінні його чи не найраніше вжив Даґ Кенні в 1971 році, а популярним воно стало порівняно недавно — 1982-го. Власне, можна вважати, що десь тоді ж ми й стали серйозно боятися спойлерів.

Скидається на те, що античні читачі-слухачі (тоді ще тексти вміли читати лише вголос) цінували історії не за їхню непередбачуваність, а за формальну майстерність у формулюванні вже відомого. Середньовічні люди натхненно читали Біблію, чудово знаючи, що там буде далі. А в добу Відродження розділи романів містили їхній короткий переказ, заздалегідь готуючи читачів до карколомних колізій. Нині ж буквально кожен кіноглядач до перегляду панічно боїться натрапити на натяки про сюжетні події в коментарях, відгуках чи рецензіях. А з кінооглядачів на преспоказі беруть домовленість передчасно не розголошувати деталі сюжету. Найновіші приклади — четверта «Матриця» («The Matrix», 2021) і завершення трилогії про Людину-павука («Spider-Man: No Way Home», 2021), коли навіть побіжно просто згадати їх у розмові неймовірно важко, мимоволі не проспойлеривши.

Читайте також: Грай, кальмаре, грай!

Парадокс: розповідаючи про спойлери, не можна обійтися без спойлерів, вони як вибухівка, що реагує на саме слово «вибухівка». Інколи так можна підірвати весь фільм. «Бійцівський клуб» («Fight Club», 1999), наприклад, чи «Шосте чуття» («The Sixth Sense», 1999). І цим прекрасний Тарантіно, у якого то Гітлер гине не так, як історично склалося («Безславні виродки», «Inglourious Basterds», 2009), то вагітна дружина Романа Поланскі так і лишається… (а далі вже дивіться «Одного разу в Голлівуді», «Once Upon A Time In Hollywood», 2019).

Спойлером можна зіпсувати навіть цілий серіал («Загублені», «Lost», 2004–2010), франшизу (не підкажете, чиїм батьком був Дарт Вейдер?) або гру («The Last of Us 2»), а є цілі жанри, які завжди перебувають під загрозою розкриття фіналу (насамперед детективи з їхнім канонічним «убивцею виявився дворецький»). І коли здається, що є загальновідомі сюжети й факти, про які точно всі знають, то не забувайте про тих рідкісних щасливців, які колись ішли дивитися фільм про Титанік і вірили в хепі-енд або чекали від кіно про Перл Гарбор якихось несподіванок у кінці.

Звичний шлях знайомства з історією (текст — його візуалізація на екрані) зараз уже довільний, тож є люди, які, починаючи дивитися «Гру престолів» («Game of Thrones», 2011–2019), просять читачів не розповідати, що там буде далі. Одначе є й такі, кому значно складніше, і вони, ідучи на чергову екранізацію, скажімо, «Ромео і Джульєтти», мають робити просто головокрутні кульбіти, щоб зненацька не дізнатися, як усе складеться в юних коханців. Хоч у того ж Шекспіра на початку п’єси є сонет (який часто звучить і в фільмах), де скорочено переказано весь подальший сюжет.

Спойлеристів ніхто не любить. Диявол, звісно, ховається в деталях, однак усі сюжети все одно завершуються смертю. Людина — єдина істота, яка знає про свою смертність, але не дуже любить, коли їй про це спойлерять

Загалом раніше назва художнього тексту була водночас і рекламою, і анотацією (до честі тодішніх видавців, спойлери на обкладинці друкували все ж дещо меншим шрифтом, аніж основну частину). Пригадую, що коли вперше читав «Робінзона Крузо» («Robinson Crusoe», 1719), то дуже хвилювався, чи вдасться бідасі вибратися з того клятого острова. А от якби я тоді прочитав повний заголовок роману Даніеля Дефо (68 слів в оригіналі, власне, тому я його й недочитав), то дізнався б, що він (далі СПОЙЛЕРИ) пробув там 28 років і зрештою був урятований піратами.

Нещодавно стався цікавий інцидент, який увесь виріс зі спойлеру. У грудні минулого року почали показувати «І просто так…» («And Just Like That…», 2021–…), продовження культового серіалу «Секс і місто» («Sex and the City», 1998–2004). Наприкінці першої серії несподівано (далі СПОЙЛЕРИ) помирає Містер Біґ (Супермен в українській озвучці), потренувавшись на велотренажері Peloton. Про цю торгову марку постійно говорять, тож, найімовірніше, це спланований продакт-плейсмент. Невдовзі після виходу серії акції Peloton упали. Компанія одразу випустила рекламу з велелюбним Крісом Нотом (який і зіграв того Супермена) і дівчиною на канапі, а Раян Рейнольдс за кадром начитав комерційний текст, сакраментально завершивши: «Він живий». Незабаром Нота звинуватили кілька жінок, яких, за їхніми словами, він зґвалтував понад десять років тому. Рекламу Peloton прибирають виробник і Рейнольдс. Від актора йде дружина, один за одним відмовляються спонсори, його звільняють з інших проєктів… А потім ще до завершення серіалу онлайн-платформа повідомляє, що сцену з ним вирізали з останньої, ще не показаної нікому серії «І просто так». Ото просто так взяли й вирізали, аби ще чогось не сталося.

Читайте також: Країна бальзаківського віку

У цій історії все настільки показове, вона — як та краплина, у якій відбилося море, уся наша доба: інформаційне плетиво, хитрі маркетингові схеми, гіперактивність медіа, культура скасування й жадібне до чуток-пліток «суспільство спектаклю». І щоразу в статтях про цю ситуацію всім обов’язково переповідати все від самого початку, тобто спойлерити на повну. Спойлеристів ніхто не любить. З криками «не спойлери, гад» їх навіть можуть побити або піддати остракізму в мережі (читай: обкласти матюками й забанити). Диявол, звісно, ховається в деталях, однак усі сюжети все одно завершуються смертю. Людина — єдина істота, яка знає про свою смертність, але не дуже любить, коли їй про це спойлерять.