«Нічого для молоді без молоді» — кредо, яке задекларувало сьогодні профільне міністерство. І так наголосило на важливості партнерства, діалогу й залученості світлих голів до процесу ухвалення рішень. А якщо фразу масштабувати до «Нічого для громадян без громадян», то отримаємо вичерпне пояснення змісту партисипативної демократії. Вона передбачає безпосередню участь мешканців в управлінні громадою та державою — не через іншу уповноважену особу чи орган, а особисто через відповідні механізми.
Європейська конвенція з прав людини передбачає, що держава повинна забезпечувати громадянам право брати участь в управлінні державними справами. Це дає змогу творити демократичне та правове суспільство. Поінформована, організована, активна й мирна співпраця мешканців з владою сприяє тому, щоб, з одного боку, уряд працював на суспільне благо, а з іншого — громадяни довіряли урядовцям. Залученість громадськості до процесу ухвалення рішень є інструментом демократичних і соціально-економічних змін та фундаментальним способом розширити права й можливості жителів. Влада також має бути зацікавленою у впровадженні громадської участі, адже при укладанні рейтингів прозорості та публічності міст завжди беруть до уваги й розвиток локальної демократії. До трійки найпрозоріших міст в Україні сьогодні належать Маріуполь, Львів і Дрогобич (див. «15 найпрозоріших міст України»).
Найочевиднішою формою партисипативної демократії є участь у виборах. Утім, арсенал інструментів громадського впливу аж ніяк не вичерпується голосуванням. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає можливість проведення місцевого референдуму для розв’язання територіальною громадою питань місцевого значення. Цим самим законом передбачено також можливість громадських слухань. До форм партисипативної демократії, законодавчо закріплених в Україні, належать і місцеві вибори, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання, місцеві ініціативи, опитування громадян тощо.
Чи не найефективнішою та найпопулярнішою формою громадської участі є петиція. Їх подання регулює Закон України «Про звернення громадян». Індивідуальна або колективна скарга щодо стану поточних подій у державі або реакція на державну політику може бути направлена для розгляду до різних органів влади та місцевого самоврядування.
Читайте також: Зондування на кількох напрямах
Популярний серед українців і громадський бюджет. Його перевага полягає в можливості мешканців міст самостійно визначати, на що доцільно витрачати кошти. Облаштування громадських просторів, нетипових дитячих майданчиків, мистецьких шкіл, скейт-парків, навчально-релаксаційних зон, оновлення спортивних локацій, харчоблоків, скверів і водойм — щороку на реалізацію десятків проєктів такого формату ініціативні громадяни отримують від 50 тис. грн до 3 млн грн. У Києві цьогоріч реалізовують 351 такий проєкт на загальну суму понад 169 млн грн. Сьогодні подати та реалізувати ініціативу в межах громадського бюджету можуть жителі більшості обласних центрів і низки менших громад. Феномен такого інструмента участі полягає у високому рівні гуртування мешканців певних мікрорайонів навколо креативних ідей. Адже отримати фінансування можуть лише ті проєкти, які набрали необхідну кількість голосів. «Підтримай ідею нашої школи, будь ласка!», «Проголосуй за сучасну їдальню в ліцеї № 45», «Друзі, допоможіть поширити інформацію про нашу ініціативу», — такі повідомлення щоосені традиційно отримує чи не кожен мешканець міста, де вже запроваджено громадський бюджет.
Як зауважують у Центрі громадянської освіти США, ми маємо бути впевненими, що люди, яких обираємо чи наймаємо на державну службу, спроможні якісно виконувати роботу, для якої ми їх наймаємо. Час, який ми витрачаємо на участь у громадському житті й на контроль дій влади, імовірно, залежатиме від того, як добре, на нашу думку, працюють обранці. Якщо все гаразд, ми витрачатимемо менше часу, а якщо нас щось непокоїть чи хтось порушує наші права — навпаки. Якщо ми задоволені урядом, то можемо голосувати й не робити нічого іншого. Однак якщо невдоволені, то починаємо шукати більше інструментів для впливу на його рішення та усвідомлювати власну відповідальність за стан справ у державі.
Відправною точкою для розвитку демократії в Україні був Євромайдан. Запит суспільства на інформування, комунікування та доступність даних зробив свою справу: робота уряду, використання публічних коштів відразу стали прозорішими. За 2020 рік Україна заощадила 43 млрд грн на тендерах завдяки системі електронних закупівель Prozorro. Лише за чотири роки роботи система заощадила держбюджету України 150 млрд грн.
Після Революції гідності в Україні також з’явився офіційний державний портал, призначений для інформування громадськості про основні цілі, завдання та пріоритетні напрями бюджетної політики України «Бюджет для громадян» Openbudget та інформаційний ресурс з відкритими даними про використання бюджетних коштів. На першому порталі доступні дані про державний бюджет і всі місцеві бюджети, планові й досягнуті результати використання бюджетних коштів у доступній для розуміння формі, а на Spending наявна інформація про трансакції, звіти, договори, супутні до них документи від розпорядників, державних цільових фондів, державних і комунальних підприємств.
Читайте також: Хто крайній
Найкраще й найдієвіше розв’язувати важливі питання щодо життєдіяльності держави, міста чи села вдається через громадські об’єднання. Сьогодні ж важливо не тільки створювати такі організації, а й об’єднуватись у коаліції, вважає керівниця магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства Українського католицького університету Ліна Полихата. «Це вимога часу. Хоч інколи важко знайти точки дотику, потрібно працювати над реалізацією спільних ініціатив. Добрим прикладом сьогодні є молодіжні центри, які свою політику часто будують, зважаючи на досвід колег з інших міст. Маючи власну траєкторію розвитку, що базується на потребах кожної конкретної громади, їм таки вдається рухатись у спільному напрямі», — зазначає вона.
Наявна тенденція до створення об’єднань, діяльність яких спрямовано на певну цільову аудиторію. Робота в такому форматі, як показує досвід, ефективніша. Багато громадських організацій сьогодні обирають пріоритетним напрямом роботу з молоддю, плекання свідомої громадянської позиції. Проте є й чимало таких, що виникають на запити певних груп, наприклад для батьків, які всиновили дітей з фетальним алкогольним синдром, чи тих, хто виховує дітей зі СМА.
Сьогодні є запит на професіоналізацію компетентностей керівників громадських організацій. Здебільшого очільники таких об’єднань до певного часу інтуїтивно керують, фандрейзять, комунікують і стратегують. Проте згодом виникає розуміння, що для подальшого зростання бракує знань і компетентностей. Уміти виводити організацію на системний рівень — те, на чому серед іншого й акцентують під час навчання на програмі з управління неприбутковими організаціями.
Як зазначають в Інституті економічних досліджень та політичних консультацій, сьогодні розвиток інструментів місцевої демократії часто залежить від політичної волі керівництва громади. Пандемія для одних стала можливістю повністю відмежуватися від спілкування з громадянами, а для інших — мотивацією впроваджувати електронні інструменти участі на місцях. У громадах, де влада була закритою, карантин використали як привід менше співпрацювати з громадськістю.
Читайте також: Далі від змін
Успіх певних інструментів громадської участі часто зумовлений їхньою публічністю. Громадські слухання, до прикладу, часом не анонсують на такому високому рівні, щоб охопити достатню кількість зацікавлених у розв’язанні проблем мешканців. Важливим є також розвиток спеціалізованих громадських рад. Для влади це можливість побачити реакцію на рішення невеликої фокус-групи, а для фахівців та активістів певної галузі — донести до урядовців позицію громадян.
Юлія Гвоздович, експертка проєкту Ради Європи «Зміцнення громадської участі у демократичному процесі прийняття рішень в Україні», вважає, що потребує доопрацювань у цьому сенсі й українське законодавство. Зокрема закон повинен чітко визначати, у яких питаннях органи місцевого самоврядування мають організовувати публічні консультації перед ухваленням рішень. Доцільним буде також посилити відповідальність за ігнорування позиції громадян.
«Сьогодні в Україні насправді є дуже багато інструментів для громадської участі. Якщо говорити про перспективи, то, як на мене, можна впроваджувати також напрацювання спільних політик розвитку певної галузі методом світового кафе чи спільного брейнстормінгу. Набирає обертів в Україні і Шкільний громадський бюджет. Проте нічого нового насправді ми вже не вигадаємо: це всілякі форми публічних консультацій, а варіанти їх фасилітації — найрізноманітніші», — зазначає Юлія Гвоздович.
Цьогоріч уряд розпочав роботу над створенням Єдиної онлайн-платформи для взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства «ВзаємоДія». Тут, як анонсують у Кабміні, можна буде долучитися до обговорення рішень, подати звернення, петиції, взяти участь у конкурсі проєктів тощо. Якщо платформа справді належно запрацює й ознайомитися з важливими державними ініціативами стане не складніше, ніж зайти у фейсбук, ми отримаємо суттєво вищий відсоток залученості громадян у державотворення.
Механізм творення громадянського суспільства та розвитку локальної демократії в Україні запущено ще у 2014 році. Сьогодні ж ми впевнено рухаємося до суспільства змінотворців — громадян, які розуміють, що відбувається на їхній вулиці, у їхній громаді та країні, належно оцінюють дії влади, готові до конструктивного діалогу та партнерства, а також до єднання навколо важливих ініціатив.