Довгий час президент Білорусі Аляксандр Лукашенка казав, що його країна є острівком стабільності на теренах СНД, однак наприкінці травня цю стабільність було втрачено лише за сім днів. Про ситуацію в країні Тиждень поспілкувався з лідером однієї з опозиційних білоруських партій.
У. Т.: Криза в країні зумовлена об’єктивними причинами чи все ж, як казав сам Лукашенка, цьому сприяли зовнішні чинники?
– Звісно, значна частина провини лежить на президенті. Той економічний совок, який практикувався впродовж його правління, природно, вичерпав себе. Але річ не тільки в цьому – допускалися політичні помилки, не можна було робити так, щоб країна аж настільки залежала від Росії. З останніх стратегічних прорахунків – нещодавні вибори. Лукашенка повірив, що коли він різко порве відносини із Заходом, то здобуде відповідну економічну підтримку, а в результаті його розвели, як пацана. Крім того, великі економічні гравці в Білорусі теж сприяли тому, щоб у країні сталася девальвація. Адже справа ось у чому: Лукашенка витиснув багатьох білоруських бізнесменів, а їхнє місце посіли російські. Вони пов’язані з криміналом, а кримінал зі спецслужбами, тож у мене немає сумнівів, що тут була зовнішня гра. Як наслідок – це зумовило сильні антиросійські настрої, яких раніше не було. Люди вже говорять, що Росія хоче перетворити нас на Смоленську губернію й використовувати білорусів як робочу силу.
У. Т.: Ви можете припустити, що буде найближчим часом з білоруськими політичними в’язнями?
– Лукашенка потрапив у пастку, тому що рух у будь-якому напрямку буде згубним для нього. Якщо остаточно продасть нашу економіку Росії, то якийсь час для себе виграє, але в такому разі рано чи пізно білоруси порвуть його на шматки. Адже це було те, чим він завжди козиряв: так, це наш шлях, так, це наша економіка, так, ми живемо бідно, але гордо, так, у нас стабільність. Якщо він піде на зближення із Заходом, то треба випускати всіх політв’язнів. Але ви уявляєте, що буде, якщо всі вони зараз, у період нестабільності, вийдуть на волю? Одразу ж розпочнуть діяльність проти Лукашенка. Це активні люди зі зв’язками на Заході, яких вважатимуть героями. За великим рахунком, про права людини говорити не випадає – здійснюються біснуваті атаки на правозахисників, журналістів, усіх опонентів. «Мочать» усіх.
У. Т.: Бодай якісь незалежні ЗМІ у вас є?
– Є офіційні видання, є так звані незалежні. До речі, хочу зазначити, що заможні люди дивляться українське телебачення через супутник. Інтернетом у Білорусі користується менш як третина населення. Є три-чотири умовно опозиційні видання, але їхній розвиток відбувався в такій жорсткій авторитарній системі, на них так довго тиснула влада, що вони, на жаль, стали напівопозиційними, на третину опозиційними, частково опозиційними, трохи опозиційними і так далі. До того ж усі сконцентровані навколо однієї політичної групи і далекі від протестних настроїв простого народу.
У. Т.: В Україні Українська православна церква Київського патріархату існує нарівні з Українською православною церквою Московського патріархату. В Білорусі, як я розумію, панівна церква одна – білоруський екзархат Російської православної церкви?
– З церковною ситуацією у нас цілковитий ідіотизм. У кожному русі має бути міра пристойності. Патріарший екзарх Філарет (митрополит Мінський і Слуцький Філарет (Вахромєєв), не плутати з першоієрархом УПЦ КП Філаретом (Денисенком). – Ред.) поводиться так по-холуйськи, що це викликає огиду навіть у Патріарха Московського Кірілла. Коли Філарет каже, що ми ваші, все для вас, ми готові йти в підпорядкування Росії, той відповідає: ні, все ж таки йдеться тільки про духовну єдність, все ж незалежність – це промисел Божий. Зрозуміло, що за цією церковною інтелігентністю Кірілла стоять плани вибудовувати «Русскій мір» і в цьому немає нічого хорошого, але його дії хоча б зовні адекватні, на відміну від абсолютно рабської поведінки Філарета.
У. Т.: А в якому стані перебуває Білоруська автокефальна православна церква?
– БАПЦ є найбільш переслідуваною церковною організацією в країні. У її вірян забирають усі храми за однією й тією самою схемою: вони збудували його, довели практично до кінця, але відразу ж приїжджають державний інспектор та ОМОН, усіх виганяють і передають церкву РПЦ. Попри це, віряни ставляться до автокефальних священиків дуже добре, знають, що це справжній духівник, а не московський піп. Коли священик БАПЦ відвідує село, то збираються юрби людей, беруть його за руку і ведуть до себе додому, щоб він похрестив дитину або відслужив молебень. Вплив Білоруської автокефальної православної церкви дуже великий. Я впевнений: як тільки в країні з’явиться свобода, це буде дуже серйозна, шанована і впливова організація. Зараз їм дуже допомагає Україна – семінаристи БАПЦ навчаються в семінаріях УПЦ КП.
У. Т.: Не секрет, що основною рушійною силою Помаранчевої революції були студенти. Які нині настрої поміж студентів вашої країни?
– Студентські настрої дуже протестні й більш прозахідні, ніж у білоруської консервативної опозиції. «Швидше в ЄС, швидше в НАТО», – ось що вони кажуть. Я впевнений, невдовзі, коли почнуться якісь протестні події, молодь підтримає їх.
У. Т.: На ваш погляд, революція все ж таки буде?
Хочете – називайте це революцією. Я називаю це потрясіннями. Потрясіння будуть, і влада зміниться. Може, через рік, може, через три місяці – точно сказати не можу, але більш ніж два роки цей режим не проіснує.
ХРОНІКА ОСТАННІХ ПРОТЕСТІВ У БІЛОРУСІ
7 червня
Мінські автомобілісти провели акцію «Стоп-Бензин» проти підвищення цін на пальне,
фактично заблокувавши центральну вулицю столиці. Люди, які стежили за подією з тротуарів, кидали під колеса авто дрібні купюри. Кількох учасників виступу було оштрафовано більш як на 3,3 млн білоруських рублів (близько $660), проте їм не довелося платити – гроші зібрали активісти. Наступного дня Лукашенка наказав знизити ціни на бензин
8 червня
На заклик групи «Вконтакте» «Революція через соціальну мережу» в різних містах Білорусі близько 1 тис. користувачів інтернету вийшли на мовчазну акцію протесту без жодних політичних гасел на транспарантах чи прапорах. Зокрема, у Мінську в ній узяли участь 400 осіб, у Гомелі – 200, у Бресті й Могильові – по 100. Подібна спільнота з’явилась і у Facebook
12 червня
Жителі Гродненської області перекрили дорогу біля переходу «Брузги» на білорусько-польському кордоні. Люди були невдоволені обмеженнями на вивезення з країни деяких товарів, що їх запровадив офіційний Мінськ. Із близько 200 учасників протесту 22 були затримані