Населення Білорусі на сьогодні становить близько 9,5 млн осіб. Приблизно 4,3 млн із них, за даними Національного статистичного комітету Білорусі, — економічно активне населення, або робоча сила. Приблизно 1,5 млн (тобто третина робочої сили) працює за кордоном. Такі цифри озвучує член Глобальної асоціації експертів із міграційної політики (GMPA), доктор економічних наук Ірина Івахнюк, яка була однією з авторів доповіді Центру вивчення перспектив інтеграції «Навіщо потрібен єдиний ринок праці в ЄАЕС?». За її інформацією, у Росії сьогодні працює близько мільйона білорусів, ще до 500 тис. осіб — в інших країнах, передусім Польщі, Литві, Казахстані, США, Норвегії, Фінляндії.
Росія традиційно є місцем роботи білорусів. Так склалося не лише економічно, а й історично. Ще в радянські часи чимало білорусів працювало на російських родовищах у Сургуті, їздячи туди вахтовим методом. Тому й сьогодні Урал і Крайня Північ для них не проблема. Але там потрібні висококваліфіковані спеціалісти.
Стандартний вид заробітку для білорусів у Росії — будівництво. Як пишуть автори дослідження про єдиний ринок праці в ЄАЕС, більшість білорусів, які виїжджають на заробітки за сприяння фірм-ліцензіатів, зайняті переважно фізичною працею. Найпоширеніший вид діяльності — робота на будівництві, у сільському господарстві, сфері послуг. Трудові мігранти також працюють у деревообробній, машинобудівній, металообробній галузях промисловості, на автомобільному та міському транспорті. При цьому, як зазначено в дослідженні, якщо раніше це була переважно некваліфікована робоча сила, то на початку 2010-х її кількість зменшилася наполовину. Тепер близько 30% становлять кваліфіковані робітники (робітники будівничих професій, маляри, зварювальники тощо). Між іншим, білоруси лідирують за рівнем зарплати серед трудових мігрантів у РФ, заробляючи там у середньому 41,1 тис. російських рублів (майже $684).
Читайте також: Фасад та інтер’єр
Дані про грошові перекази громадян (фізичних осіб) із Росії, які щокварталу публікує Центральний банк РФ, дають змогу підрахувати кількість трудових мігрантів. За інформацією російського регулятора, у 2016 році білоруси переказали на батьківщину $263 млн, середня сума одного чека становила $294. Однак насправді ситуація тут дещо складніша, оскільки через географічну близькість більшість із них (до 90%) воліють перевозити гроші додому особисто, а ще 4% — передавати через друзів, родичів або кур’єрів. Серед причин, із яких білоруси обирають Росію місцем роботи, автори дослідження називають вільний перетин кордону, постійний попит на робочу силу в регіонах і відсутність мовного бар’єра. Загалом білоруські гастарбайтери щороку переказують додому понад мільярд доларів. У 2018-му цифра, за даними Світового банку, сягнула майже $1,2 млрд, або 2,1% ВВП Білорусі.
Багато заробітчан, які їздили до Росії, розповідали про важкі умови праці. Дехто натрапляв на елементарний обман: люди наймалися на будівництво/ремонт якогось котеджу, відпрацьовували належний час, а перед самим закінченням «контракту» на об’єкт «раптом» приїздила російська поліція й депортувала всіх без виплати заробленого. Нерідко траплялися випадки й трудового рабства, розбійних нападів на гастарбайтерів і, звісно ж, поліцейських поборів. Тому люди навчилися їздити на об’єкти бригадами й «караванами» — своїми автомобілями чи мікроавтобусами. З 2014 року потік білорусів на російські будівництва спадає. Це пов’язано з подіями в Криму та на Донбасі, оскільки економічні санкції проти РФ усе ж таки дали результат: економічна криза у 2015 році, падіння рівня заробітків, відплив капіталу. Сьогодні білоруси обирають радше західний вектор.
Білорусь є учасницею програми «Ла Страда». Міжнародна асоціація «Ла Страда» заснована 1995 року з метою протидії торгівлі людьми в країнах Центральної та Східної Європи. Мережа діє в Білорусі, Болгарії, Македонії, Молдові, Нідерландах, Польщі, Україні та Чехії й допомагає заробітчанам більше дізнатися про працедавця, проконсультуватися перед виїздом і, можливо, вирішити якісь питання, перебуваючи вже в іншій країні. За даними цієї організації, у 2018-му Росія посідала третє місце за рівнем зацікавленості серед людей, які шукають роботу. На першій і другій сходинках Польща та Німеччина.
Читайте також: Як Білорусь заробляє на російських контрсанкціях
За даними аналітичного центру Eurasian States in Transition (ЕAST, Варшава), у 2018 році поляки видали білорусам майже 40 тис. робочих віз. Але ці цифри не відображають реальної картини, оскільки працювати в Польщі могла й частина власників картки поляка, а таких у Білорусі вже понад 100 тис. Академічний директор варшавського аналітичного центру EAST Андрій Єлісєєв схиляється до цифри 60–70 тис. білорусів, які працюють лише в Польщі. Як показує аналіз пошукових запитів, нині вони вдвічі-втричі частіше шукають роботу в Польщі, ніж у Росії.
Точно підрахувати кількість білоруських заробітчан у цій країні нереально не тільки через білоруську статистику, а й через польську. У 2015-му там максимально спростили найм білорусів: офіційно дозволено не повідомляти місцеву владу й не отримувати дозвіл на роботу, якщо вони працюють менш як шість місяців на рік. Працевлаштування часто відбувається за договором підряду: такий гнучкий і вигідний для роботодавців спосіб найму нині дедалі частіше поширюється й на самих поляків. При цьому можна працювати без вихідних (гастарбайтерам, окрім роботи, все одно займатися нічим). За бажання, звісно, можна брати й вихідні, але білоруси зазвичай не роблять цього. До речі, такий графік не суперечить польському законодавству: у 2013-му там ухвалили нову редакцію Трудового кодексу, що фактично ліквідувала восьмигодинний робочий день. Тепер наймач може збільшувати чи зменшувати робочий день на власний розсуд — головне, щоб загальна кількість робочих годин за рік не перевищувала суму восьмигодинного мінімуму.
Робота в Польщі є: багато поляків воліє працювати в Німеччині, Франції та інших західноєвропейських країнах, створюючи таким чином у себе на батьківщині чималі прогалини на ринку праці. Масштаби трудової міграції із самої Польщі вражають: станом на 2019 рік на заробітки звідти виїхало понад 1,5 млн осіб. І це не тільки поляки: раніше Польща видала 88% посвідок на проживання в ЄС українським громадянам, і в ній осіло 2 млн українців. Але сьогодні й вони активно їдуть з країни: їх переманюють на роботу до Словаччини та Чехії. Спростити працевлаштування може також Німеччина, звільнивши польську нішу для працелюбних і добросовісних білорусів. На Захід найчастіше їдуть відносно молоді люди віком до 35 років, зайняті переважно у сфері послуг, на будівництві, у домашньому господарстві, а також працівники ІТ-сектору та інженерних спеціальностей. Молоде покоління білорусів вбачає в роботі у Польщі та інших країнах ЄС елемент престижу. Посилюється й рекрутинг робітничих спеціальностей до східноєвропейських країн ЄС. Експерти з питань міграції одностайні в тому, що більшість білорусів (як мінімум 80%) проживають у ЄС легально й працевлаштовані відповідно до законодавства країни перебування. Це одна з основних особливостей їхньої трудової міграції до Європи.
Читайте також: Як Білорусь заробляє на російських контрсанкціях
Сусідня Литва також кличе до себе будівельників, працівників сфери послуг та логістики. Приміром, дояркам запропонували зарплату €800, але, зважаючи на відгуки в пресі, білоруські жінки пропозицію сприйняли без ентузіазму. Литва, як розповів в інтерв’ю газеті «Звязда» посол цієї країни Андрюс Пулокас, від початку 2018 року до середини вересня видала білорусам 6 тис. віз, що передбачають працевлаштування. При цьому в січні 2020-го майже вчетверо збільшила список професій, за якими іноземців беруть на спрощених умовах, без спеціальних дозволів. Якщо наприкінці минулого року їх було 15, то на сьогодні 68, повідомляє Служба зайнятості Литви.
Підрахунок трудових мігрантів — завдання складне. За даними білоруського МВС, у 2016-му до Латвії поїхало працювати 18 білорусів. Натомість статистика Управління у справах громадянства та міграції Латвії відрізняється більш як у 50 разів: дозвіл на роботу того року отримали 1018 білорусів.
Не відстає, до речі, й Україна. За два останні роки дорожньо-будівельні компанії з Бреста, Гомеля та Мінська виграли в Україні тендери на ремонт доріг на суму 2,2 млрд грн (майже $90 млн). Останній величезний на сьогодні контракт із білоруськими підприємствами було підписано 11 жовтня 2019-го на будівництво нової ділянки автошляху в Рівненській області, що стане частиною майбутнього проекту «Північний обхід Рівного» (договір укладено між Службою автомобільних доріг і гомельським «Дорожньо-будівельним трестом № 2», що входить до складу холдингу «Белавтодор»). Сума контракту становить близько 746 млн грн (майже $30 млн), що приблизно на 10% менше від очікуваної вартості будівництва. Таким чином, економія для українського бюджету сягне $3,3 млн. У тендері на будівництво цієї дороги, найбільшому з усіх, які проводилися в Рівненській області за весь час незалежності, білоруси обійшли турецьку компанію Onur та азербайджанську EVRASCON, запропонувавши найнижчу ціну. Очікуваний термін завершення робіт — кінець 2020-го, тож на рік білоруські шляховики перетворяться на «гастарбайтерів» й осядуть в Україні.
З одного боку, від трудової міграції виграють сім’ї заробітчан. Грошові перекази допомагають зменшити кількість білоруських домогосподарств, які перебувають за межею бідності. За офіційними даними, торік таких було 4%. «Трудова міграція на сьогодні стала однією з основ виживання білорусів, які мешкають у малих містах і частково в сільській місцевості, через безробіття, дефіцит робочих місць та велику різницю в оплаті праці у низці галузей Білорусі порівняно з іншими країнами», — каже Андрій Єлісєєв.
Але наслідки довгострокової трудової міграції, за оцінкою того самого Єлісєєва, радше негативні. У Польщі сьогодні навчається вже понад 5 тис. студентів із Білорусі. А отже, висококваліфіковані білоруси — і ті, хто ще здобуває освіту, і ті, хто виїхав й успішно піднімається кар’єрними сходами в Польщі, — навряд чи повернуться. Влада намагається стримати міграційні потоки, особливо в критичних для себе галузях. Лукашенка, наприклад, вимагав підняти зарплату будівельникам (це нічим не закінчилося), а тепер обіцяє підвищення медикам (удвічі до 2025 року). Однак такі адміністративно-командні методи ні до чого не приводять. Доки в сусідніх країнах праця цінуватиметься вище і будуть кращими умови життя, трудова міграція процвітатиме.