Вже напередодні 19 грудня почали бити лідерів опозиції, а громадянських активістів затримували й арештовували з надуманих причин, як то дрібне хуліганство або лайка. У цей час у Мінську й околицях, за свідченнями багатьох людей, звільняли всі СІЗО – готувалися їх завантажувати. Загалом рік тому було затримано близько 700 людей. Дехто відсидів двічі: отримав адміністративне, а відтак ще й кримінальне покарання.
За адміністративними справами суди відбувалися конвеєром, та й тривали 3–5 хвилин кожен. На те, що людина казала, не зважали взагалі. Формулювання були дуже подібними: людина перебувала на Площі о такій-то годині, виголошувала антидержавні гасла, зокрема«Живе Білорусь!» і «Йди» на адресу президента. Те, що вона у такий спосіб протестувала проти фальсифікації виборів, написано не було.
Зазначалося це незалежно від того, у якому місці, коли й за яких обставин затримали людину. Для прикладу, Олега Гулака, голову Білоруського Гельсінського комітету, затримали після півночі за межами Площі далеко від неї. До того ж він мав табличку спостерігача на виборах, хоча це йому не допомогло. Судді не брали до уваги навіть стан здоров'я підсудних. Одна жінка сказала судді, що у неї запланована операція. Це можна було перевірити, проте її не відпустили, дали 15 діб. Пізніше у неї виявили третю стадію раку. Чоловік цієї жінки також був затриманий на Площі, після цього він втратив роботу. Це також різновид репресій, один із найбільш відчутних для білорусів, адже потім вони не можуть працювати за фахом.
Зерна солідарності
Після такого ґвалтовного порушення прав людини у багатьох організацій з'явилося бажання хоч якось діяти, кожен робив це по-своєму. Було проведено чимало як публічних, так і непублічних акцій. Згаданій жінці у Варшаві зібрали 2 тис. злотих (4,5 тис. грн) у рамках акції «Запроси білоруську сім'ю на каву». Ідея полягала в тому, що можна не випити одну чашку кави, натомість віддати гроші на допомогу постраждалій білоруській родині. Організувала цю акцію звичайна журналістка.
У білоруському суспільстві посилилося відчуття солідарності. Після Площі люди, яких там не було – підприємці, бізнесмени, – збирали гроші. Доволі немалу суму зібрали в самій Білорусі. Можна було написати у скайпі або соціальній мережі: необхідна тепла ковдра. Наступного дня хтось її привозив. Коли виникала потреба в ліках, їх так само хтось привозив. Всі говорять про пасивність білорусів, але вона не така вже й суцільна. Дуже великий відсоток населення вже дивиться інакше.
Держава задіяла чимало репресивних механізмів і відокремила ту частину суспільства, яка хотіла щось робити, від решти. Доклала усіх можливих зусиль для того, щоби цю частину суспільства ніхто не чув і не бачив. Придушували будь-яку активність. Наприклад, акції велосипедистів, які були дозволені владою раніше. Коли вони цього року влаштували проїзд містом, їх було затримано – деяких із них оштрафували за порушення громадського спокою. Активісти вже – у якомусь сенсі – звикли до арештів. Деякі мої колеги пишуть листи такого штибу: «Завтра спишемося десь о другій годині, а якщо мене заарештують, то десь о сьомій». Або: «Завтра мене, можливо, арештують, тому не буду на зв'язку».
Обмеження роботи адвокатів
Після 1 січня 2011 року білоруський Мін’юст почав ухвалювати постанови, обмежуючи можливості для роботи адвокатів. Тепер він має право напряму позбавляти їх ліцензії, цілком ігноруючи думку адвокатської колегії. Також Мін’юст заборонив адвокатам виїжджати з Білорусі навіть на освітні заходи або конференції без згоди колегії, яка підпорядкована йому ж. Правозахисна діяльність часто трактується не на користь адвоката як така, що суперечить нормам професії.
Кілька адвокатів після справ 19 грудня були позбавлені ліцензії, найчастіше за «неетичну поведінку». Наприклад, коли адвокат сказав журналісту, що не бачив свого клієнта або що його клієнт перебуває у поганому фізичному стані. Також лунали висловлювання про неприпустимість того, щоби правоохоронці грубо поводилися із затриманими. Це розцінювалося як «неетична критика». Я не знаю, що в такому разі могло би бути «етичною критикою».
Якщо в Білорусі журналісти пишуть про адвокатів, не спілкуючись із ними та без їхнього відома, потім відповідають адвокати. Навіть якщо адвокат не мав до публікації жодного стосунку, нічого не говорив або протестував проти того, щоби журналісти щось написали. Це неважливо. Білоруський Мін’юст говорить, що адвокат має створити навколо себе таку ситуацію і так домовитися із медіа, щоби вони про нього не писали. Факт появи у медіа також може бути не на користь учасників незареєстрованої громадської організації. Адже в Білорусі за участь у такій організації загрожує кримінальна відповідальність.
Посилення репресій
На жаль, за рік після подій 19 грудня ми спостерігаємо лише погіршення ситуації всередині країни. Економічна криза вплинула на зростання протестної активності звичайних громадян. Влада на це відреагувала новими репресіями, схваленням законів, котрі безпосередньо обмежують права та свободи людини. Неприпустимою є наявність політв'язнів і репресій проти правозахисників. Позбавлення волі на 4,5 роки у колонії суворого режиму з конфіскацією майна Алєся Бяляцкаго, голови правозахисного центру «Вясна», стало апофеозом прояву політично-мотивованого переслідування.
Також потрібно пам'ятати про проблему застосування смертної кари в Білорусі: 30 листопада було винесено черговий смертний вирок двом молодим людям, яких звинувачують у проведенні теракту в мінському метро. При цьому суд над ними не відповідав стандартам справедливого, незалежного та безпристрасного судочинства – у доведенні провини сумнівався навіть дехто із потерпілих. У засуджених немає права на касацію, їхнє життя тепер залежить лише від рішення Лукашенки. У зв'язку з цим необхідні безперервні вимоги міжнародної спільноти до влади Білорусі із закликами дотримання прав людини.