По суті, єдиним результатом двох візитів Лукашенки до Москви протягом п’яти днів стала згода на створення робочої групи з посилення інтеграції двох країн.
І ось тут є кілька «але». Перше: високі сторони поки що так і не домовилися про порядок денний роботи цієї групи, про те, які питання виносяться на обговорення та про її персональний склад. Лукашенка — майстер затягувати переговори, коли йому це вигідно. І тому білоруський керманич може тут зробити багато: запропонувати свідомо неприйнятні для Росії питання в перемовинах, незручних договірників, довго сперечатися про місце переговорів, щоб «усе було чесно». І так далі.
Зрештою, він уже почав це робити. На нараді щодо соціально-економічного розвитку країни у 2019-му й підходів до подальшого просування в інтеграційних напрямках президент заявив: союз Білорусі та Росії може розвиватися тільки на паритетних засадах. «І не тому, що так хоче Лукашенка, як це подається в Москві, а тому, що то є фундаментальні принципи побудови будь-якого союзу. Немає рівноправності — немає союзу. Усе повинно відбуватися на рівноправній основі, і на це потрібна воля двох народів: Російської Федерації та Білорусі», — сказав білоруський керманич.
Читайте також: Від трьох до п’яти або ніколи
Свого часу одним із пунктів «рівноправної основи союзу», на думку Лукашенки, було створення двох емісійних центрів Центробанку Росії: у Мінську й Москві. Тобто щоб президент Білорусі міг друкувати російські рублі, не озираючись на Кремль. Вислухавши цю вимогу, Москва впала в ступор. Саме тоді Путін заявив, що «мухи окремо — котлети окремо», інтеграція інтеграцією, а гроші нарізно. Сторони «буцалися» щодо того три роки, — із 2002-го по 2005‑й, — і саме це питання торпедувало інтеграційні процеси Білорусі та Росії.
Друге: абсолютно незрозуміло, навіщо потрібна окрема робоча група з інтеграції. У межах різних інтеграційних об’єднань Білорусі та Росії (Союзна держава, Митний союз, Євразійський економічний союз) і так утворено безліч бюрократичних структур, які в принципі покликані вирішувати питання, підзвітні робочій групі. Наприклад, Парламентські збори Союзу Білорусі та Росії. Депутати обох країн із задоволенням зустрічаються одне з одним, але ніхто не знає, що вони там роблять, за винятком ухвалення бюджету Союзної держави, коштом якої фінансуються спільні наукові проекти на кшталт створення суперкомп’ютера «Скіф». То навіщо створювати нові робочі групи, якщо вже є чинні й оплачені структури, які могли б вирішити питання інтеграції?
Привертає увагу й те, що сторони по-різному формулюють завдання робочої групи. Перший віце-прем’єр і міністр фінансів Росії Антон Сілуанов зазначав, що вона створюється «для підготовки пропозицій щодо інтеграції та вирішення спірних питань». Тобто на першому місці саме тема побудови Союзної держави. Білоруські чиновники ухиляються від точного формулювання того, що ж вони збираються обговорювати. Ця різниця була помітна й під час переговорів у Москві 29 грудня. Владімір Путін у вітальному слові на початку зустрічі зазначив головне питання білорусько-російської дискусії: «Попрацюємо в напрямку розвитку наших планів щодо будівництва Союзної держави. Відповідні репліки Аляксандра Лукашенки стосовно теми переговорів були розпливчастішими.
Найімовірніше, білоруський президент узяв на озброєння не політику відкритого протистояння чи лобового опору російській пропозиції, а тактику поступового затягування росіян до білоруського переговірного болота. Тобто, здається, лінія поведінки офіційного Мінська така: якщо Москва наполягає, то почнімо переговори про будівництво Союзної держави одночасно з питанням про «податковий маневр». Переговори про союзне будівництво можуть тривати роками без будь-яких конкретних результатів, а тим часом компенсація за нафту повинна надійти з 1 січня 2019-го.
Чесно кажучи, у Лукашенки дуже багато варіантів лавірування в цьому питанні, які можуть не сподобатися російській стороні. Варіант затягування переговорів ще м’який. Найрадикальніший: Білорусь виходить зі складу Союзної держави. Таке рішення можна ухвалити лише через всенародний референдум. Але про цей референдум чутки в Білорусі ширяться вже років п’ять — відтоді, як Лукашенка ліквідував Вищий господарський суд (ВГС) і передав його повноваження економічному суду. Однак згадка про ВГС залишилася в Конституції. Останню можна змінити тільки на референдумі — ось і формальний привід для проведення референдуму.
Як у Білорусі проводяться вибори та референдуми, пояснювати не треба. Голова білоруського Центрвиборчкому намалює будь-які цифри й забезпечить «елегантну перемогу» з будь-якого питання Аляксандра Лукашенки. І не думаю, що Росія зможе «перекупити» Ярмошину (голову ЦВК. — Ред.) навіть за дуже великі гроші: і вона, і Аляксандр Ригоравіч потенційно є фігурантами кримінальної справи про державний переворот та узурпацію влади в 1996 році. Жодні гроші не варті того, щоб до кінця життя (якщо до влади раптом прийде «не той» президент) гнити у в’язниці.
Читайте також: Білорусь на голці Москви
Та й без Лідії Ярмошиної білоруси навряд чи погодяться на вступ до Росії. Після ліквідації в країні незалежної соціології (її немає з 2016-го) багато хто оперує цифрами опитувань у соцмережах. Так ось після Криму, Донбасу та Сирії об’єднатися з РФ готові лише 29% населення. Це немало, але й не 50%, як роки чотири тому.
І тому незрозуміло, як поведеться «республіка-партизанка» в разі насильницького «об’єднання» з Росією. Утім, уже тепер гарячі голови «інтеграторів» охололи. «Ми постійно, формуючи цей союз, повинні оглядатися на думку наших людей. Тому з огляду на багато причин, ви самі розумієте, про об’єднання двох держав не йдеться», — заявив Аляксандр Лукашенка. За його словами, про це саме йому на переговорах казав і Владімір Путін. «Ми з президентом Росії однозначно визначили, що сьогодні на порядку денному такого питання немає — про об’єднання», — звернув увагу керманич Білорусі. Однак ще до зустрічей Лукашенки й Путіна щодо цього висловився прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков. Питання інтеграції Росії та Білорусі з Владіміром Путіним на чолі не обговорюється, заявив він. За його словами, у такому формулюванні ця тема не з’являлася на порядку денному й навіть не розглядалася. Нині розмови про те не ведуться. Після чого додав: «Усі питання розширення союзної інтеграції концептуально прописані в тих документах, які є в арсеналі договірно-правової бази нашої Союзної держави».
Власне кажучи, питання поглинання Білорусі Росією розбивається об економіку. Що матиме РФ із цього об’єднання? Якщо уважно придивитися: нічого, крім збитків. Кремлю ця «інтеграція аж до об’єднання» навряд чи вигідна. Якщо припустити (у жанрі ненаукової фантастики), нібито Лукашенка раптом каже: «Робіть що хочете й інтегруйтеся хоч до кінця!», що виграє Москва?
Щонайменше «інтеграторам» із Росії доведеться піти на те, на що вони не погоджуються тепер: забезпечити російські ціни на нафту й газ для шести білоруських регіонів. Варто зазначити, що ці регіони будуть дотаційними, а прибуток від них мінімальним, а то додаткові витрати. Об’єднання грошових систем — теж справа, по-перше, недешева, а по-друге, загрожує стабільності російського рубля. Адже забезпечити більше ніж 9 млн осіб російськими грошима — те ще завдання. Чесно кажучи, створення сьогодні «єдиного емісійного центру» двох країн видається зовсім смішним. Який може бути єдиний емісійний центр у Москві, коли сам тільки російський рубль коштує три білоруські копійки? Гроші на утримання білоруської армії, білоруської міліції, нової митниці та нових прикордонників, створення нового адміністративного апарату, проведення виборів за російськими законами… І це ми ще не враховуємо політичних і геополітичних наслідків «тіснішої інтеграції».
Читайте також: Білорусь і Польща: складна рівновага
Мені здається, прихильники цієї «тісної інтеграції» просто не підраховували, у які витрати виллється їхній проект. Росія навряд чи потягне те все просто фінансово. Або це серйозно підірве її економічну стабільність. На тлі «інтеграційної істерики» білоруські історики згадали, що ідея Союзної держави, об’єднання грошових систем та іншого зовсім не належить Аляксандру Лукашенці. Усе те було ще до нього.
Одним із затятих апологетів зближення з Росією в 1992–1994 роках був керівник уряду Білорусі Вячаслав Кєбіч. 20 липня 1992-го уряди Білорусі та Росії підписали низку угод у фінансово-економічній сфері (що включають і підготовку до єдиної грошової системи). А також угоди про координацію діяльності у військовій галузі й про стратегічні сили, тимчасово розташовані на території Білорусі. 8 вересня 1993 року Кєбіч і голова російського уряду Віктор Чєрномирдін підписали угоду про об’єднання грошової системи Республіки Білорусь із грошовою системою Російської Федерації. Відповідно до неї Білорусь і Росія повинні були створити умови для об’єднання до 1 січня 1994‑го, причому Національний банк Білорусі та Центральний банк Росії зберігали однакові права.
18 листопада 1993 року угоду ратифікувала білоруська Верховна Рада, більшість депутатів якої становили комуністи й аграрії. Із 255 учасників голосування проект постанови про ратифікацію підтримали 207 парламентаріїв за кворуму 173 голоси. Проти ратифікації висловилося лише 25 можновладців. Серед них був народний депутат Віктор Алампієв. Він казав: «Для мене ясно, що об’єднання грошових систем Республіки Білорусь та Росії, яке тут названо вищою формою економічної інтеграції, — це не що інше, як ліквідація держави Білорусь». А підтримати ратифікацію та припинити «грати в націоналізм» закликав депутат Аляксандр Лукашенка.
1 березня 1994-го у виступі перед депутатами Кєбіч заявив, що Російська Федерація — виправданий та історичний вибір: мовляв, немає альтернативи «спільності білоруської та російської культур». 12 квітня того самого року він зробив, певне, найвагоміший і найрішучіший крок у своєму політичному житті: разом із російським прем’єр-міністром Віктором Чєрномирдіним підписав договір про об’єднання грошових систем Білорусі та Росії й умови формування єдиної грошової системи.
Теоретично угода передбачала введення на території обох країн єдиного платіжного засобу — російського рубля. Згідно з нею єдиним емісійним центром був Центробанк Росії, що явно порушувало білоруську Конституцію. 27 квітня 1994-го договір про об’єднання грошових систем Білорусі та Росії ратифікувала Верховна Рада Білорусі.
Відтоді минула чверть століття. Результат — нуль. Отже, казати про «поглинання» Білорусі Росією поки що рано й абсолютно невиправдано. Цими розмовами в Кремлі хотіли радше вказати на місце керманичеві країни Аляксандру Лукашенці. Йому прозоро натякнули (напередодні президентських виборів 2020 року), що підтримка Москви може закінчитися.
Але це аж ніяк не означає крах білоруської держави. Як уже сказано: у Білорусі є поле для маневру. А от Москва в разі його провернення може втратити ще одне — підтримку на міжнародній арені єдиної держави в Європі, яка до Росії її усе ще виявляє. І це теж коштує дорого.