Білорусь. Повітряна в’язниця

Політика
27 Травня 2021, 08:39

Її повністю затьмарила подія в країні, яку цьогоріч навіть не допустили до пісенного конкурсу з політичних причин. Після опівдня з’явилася новина, що в аеропорту Мінська екстрено посадили літак компанії Ryanair — FR 4978, який прямував рейсом Афіни — Вільнюс. Ще пізніше стало відомо, що на борту перебував Раман Пратасєвіч, журналіст та один із засновників телеграм-каналу NEXTA Live. Цей майданчик був головним рупором торішніх масових протестів у Білорусі, які відбулися після фальсифікації виборів президента країни.

 

Повністю обставини посадки літака в столиці Білорусі досі невідомі. Точно можна стверджувати, що після входження в повітряний простір країни диспетчери повідомили пілотам про замінування. Бомбу нібито мали активувати над Вільнюсом, тому пілотам рекомендували повернути в Мінськ. У повітря підняли літак МіГ-29 збройних сил Білорусі. Фактична влада країни стверджує, що листа про замінування надіслали електронною поштою від «солдатів ХАМАС». У ХАМАС, до речі, уже відкинули причетність до події. Літак обшукали, вибуховий пристрій не знайшли, після чого борт вирушив до Вільнюса. Проте в Білорусі залишилися Пратасєвіч та його дівчина, громадянка Росії Софья Сапєга. У перші дні нового тижня опублікували записи «зізнань» Пратасєвіча та Сапєги в «організації масових безладів». Єдине, що можна сказати про ці «зізнання», — це те, що писати про їхній зміст хоч трохи серйозно було б марнуванням місця на шпальті. На момент здачі тексту Сапєзі дали два місяці тримання під вартою. Пратасєвічу жодного запобіжного заходу навіть не присудили.

 

Щоб розуміти, як багато невідомого залишається в цій історії, можна сказати лише те, що до вечора понеділка не могли встановити кількість пасажирів, які вирушили з Греції до Литви. До Вільнюса прибув 121 пасажир. За інформацією влади Литви, у Ryanair кілька разів коригували дані про загальну кількість людей на борту. За останніми даними, вилетіло 126 пасажирів. Тобто в Мінську, крім Пратасєвіча й Сапєгі, залишилися ще троє осіб. Імовірно, білоруські або російські силовики. За даними з переписувань Пратасєвіча, підозріла особа переслідувала його ще в аеропорту Афін. Також невідомо, яку роль відіграв МіГ-29: наскільки він наближався до цивільного літака й чи подавав сигнали з погрозами. На 27 травня, тобто вже після друку цього числа Тижня, призначено термінове засідання Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Можливо, після нього деякі обставини стануть зрозумілішими.

Читайте також: Чи можливий удар з Білорусі?

Фактичне викрадення цивільного літака стало головною темою для ключових європейських ЗМІ. Однак для України тут присутній свій особливий контекст. Передусім варто нагадати, що майже чотири роки тому, у серпні 2017-го, перший матеріал чергового числа Тижня також було присвячено викраденню людини в Білорусі. Тоді жертвою став українець Павло Гриб, якого насильно вивезли російські спецслужби. На той час 19-річний хлопець приїхав до РБ зустрітися з дівчиною, а зрештою понад два роки провів у російському полоні й був звільнений лише після обміну. Уже тоді стало зрозуміло, що Білорусь — потенційно небезпечна територія для кожного, хто або становить загрозу для Росії та її союзників, або кого просто можна використати у власних цілях. Тодішня реакція української влади була досить млявою. Точніше, її не було. Можна шукати різні пояснення цього. Частково причина полягала в тодішній популярності Лукашенки й Білорусі загалом серед українців. Сваритися з другим «братнім народом» було не на часі. Частково причиною могло стати переконання в помірній незалежності Лукашенки від Росії. Мовляв, якщо не зважати на окремі ексцеси, то Білорусь може бути якщо не союзною, то принаймні нейтральною до України.

 

У травні 2021-го таких ілюзій більше немає. І це плюс, якщо його можна шукати в нинішній ситуації. Українська влада продемонструвала дуже швидку реакцію. Що саме по собі незвично. Уже ввечері понеділка повідомили про доручення президента «підготувати рішення щодо припинення авіасполучення між Україною та Білоруссю». Фактично його припинили з опівночі середи. Україна стала другою після Литви, хто пішов на такий крок. У більшості країн Європи поки що обмежилися «рекомендаціями» своїм авіакомпаніям не літати через Білорусь. Також запроваджують обмеження щодо державної білоруської авіакомпанії Belavia.

 

Інше питання в тому, чи готовий Київ до відповіді Лукашенки. Україна залежить від імпорту білоруського палива. За деякими категоріями — на понад половину. Наголошувати на цьому почали ще торік у серпні, коли в сусідній країні почалися протести, а Україна виступила на підтримку опозиції. Водночас, за даними ЗМІ, імпорт з Білорусі не лише не зменшився, а, за підсумками 2020-го, зріс на чверть. Також підприємства, власники яких близькі до Лукашенки, постачають в Україну бітум для будівництва доріг. «Велике будівництво» — відомий складник піару Володимира Зеленського. Звісно, така залежність не одностороння. Лукашенка потребує валюти, особливо в умовах ізоляції. Проте Україні варто від цього відмовитися й шукати альтернатив. Передусім для посилення власної безпеки.

 

Читайте також: Як налякати диктатора?

 

Викрадення літака в Білорусі вплинуло й на внутрішню політику в Україні. Керівна «Слуга народу» (СН) виключила з фракції нардепа Євгенія Шевченка. Мажоритарнику, обраному в Запоріжжі, не загрожує позбавлення місця в Раді — імперативний мандат поширюється тільки на депутатів, обраних по списках. Та й узагалі схоже на те, що Шевченко чекав на рішення колишніх партнерів і всіляко його наближав. Майже одразу після обрання він почав будувати собі імідж своєрідного захисника радянського минулого «з сусіднього двору». На цьому полі або співпрацював, або конкурував з іншим захисником і представником СН Максимом Бужанським. Однак Шевченко пішов значно далі від заяв у Раді та на телешоу. Наприкінці квітня він відвідав у Мінську Лукашенку та зізнавався тому в безмежній повазі й підтримці. Це тоді, коли Україна офіційно не визнала результатів торішніх виборів президента Білорусі. А раніше, у грудні, Шевченко став учасником скликаних Лукашенкою «Всебілоруських зборів», які мали створити ілюзію реформ у країні. Щоразу «слуги» знаходили аргументи, щоб залишити Шевченка в лавах фракції. Проте після того, як Шевченко у своєму телеграмі написав: «Оце так державність!», тобто висловив захват від затриманням Пратасєвіча, — аргументів не знайшлося. «Нарешті мене вигнали з фракції «Слуга народу»! Ми підемо своїм шляхом. А ці соросята знищать країну і президента остаточно», — відреагував на рішення колег Шевченко.

 

Ця історія була б просто черговим малоцікавим прикладом депутатської самодіяльності, якби не одна деталь. Свого часу рейтинг ОПЗЖ накачували, зокрема, періодичними зустрічами Віктора Медведчука з Владіміром Путіним, які широко висвітлювали на партійних каналах. Лояльному електорату прямо вказували, хто тут намісник царя. Тепер Шевченко постійно з’являється поруч із Лукашенкою, який досі популярний серед частини українського населення. Депутат сповідує не проросійську, а радше прорадянську риторику, що теж ріднить його з господарем Білорусі. Водночас ходять чутки про створення нових партійних проєктів для «південного-сходу» на тлі поступового падіння рейтингів ОПЗЖ. Імовірно, з Шевченка ліпитимуть «українського бацьку».

 

Читайте також: Безкінечна інтергація

 

Інша деталь, яку складно оминути в міркуваннях про український контекст білоруських подій, — це схожість обставин викрадення Протасєвіча та обставин планованого «затримання вагнерівців» вітчизняними спецслужбами. Жорстка світова реакція на дії Білорусі вже спричинила низку заяв захисників Банкової про те, що такою була б реакція й на дії України. Натомість критики, які звинувачують Офіс президента у зриві операції, відповідають, що ситуації непорівнювані, а українську операцію було погоджено з Туреччиною, якій належав літак. В обох випадках можна лише здогадуватися, бо точні деталі тих подій досі невідомі. Проте не полишає відчуття, що швидка реакція України на дії Білорусі частково спричинена саме цією історією. До речі, Росія й Білорусь намагаються виправдати дії Мінська, посилаючись саме на Україну. У 2016-му Київ розвертав у повітрі літак Belavia, щоб зняти з борту одного російського політтехнолога. Якого, до речі, швидко відпустили, й він вилетів наступним рейсом. У Мінську та Москві кажуть, що Україна тоді підняла в повітря винищувачі. У Києві це спростовували ще у 2016-му.

 

Про головний наслідок білоруського викрадення поки що не говорять аж надто голосно. Не факт, що він буде, хоча передумов побільшало. Україна намагається переглянути мінські угоди й частиною цих намагань є перенести майданчик для перемовин з білоруської столиці. Поки тривають карантинні обмеження, це не так важливо — зустрічі все одно віртуальні. Однак рано чи пізно питання таки постане серйозно. Повітряна ізоляція Білорусі може стати аргументом на користь України в цій темі. Найгірше, що може статися, — Росія не погодиться на перенесення й подальші перемовини офіційно буде заблоковано. Однак це найгірше для переговорів, але аж ніяк не для України.

102