Минуло вже 26 років або п’ять термінів президентства Аляксандра Лукашенка в Білорусі, що стало рекордом для сучасної Європи. За цей час народилося й виросло ціле покоління, яке ніколи не жило за іншого політичного режиму й за іншого глави держави. Про це можна було би написати багато захопливих статей або й книжок із цікавими та часто жахливими деталями. Проте сьогодні Білорусь наблизилася до нового політичного рубікону. Цьогоріч 9 серпня у країні відбудуться чергові президентські вибори. Реєстрація кандидатів триватиме від 5 до 14 липня, але вже зараз, на етапі збору підписів, можна відстежити явища, яких досі не було і які свідчать про те, що нова виборча кампанія буде зовсім іншою, ніж раніше.
Для висунення в кандидати потрібно зібрати 100 тис. підписів, що нині є непосильною умовою для опозиційних партій і рухів Білорусі, і лідери деяких із них у цьому відверто зізнавалися. Тому на початку року було ініційовано спробу об’єднати зусилля й обрати єдиного кандидата від опозиції шляхом здійснення праймеріз. На якийсь час праймеріз опинилися в центрі політичного порядку денного незалежних ЗМІ. Проте скоро коаліція політичної опозиції розвалилася, а з нею рухнули й плани на участь у президентских виборах. Це відбулося через епідемію COVID-19, яка зірвала реалізацію затвердженого регламенту (зустрічі з електоратом, громадські голосування в регіонах тощо), а також через внутрішні конфлікти. Але деякі опозиційні політики таки подали документи в Центральну виборчу комісію й організували збір підписів. Проте варто зазначити, що представники опозиції, більшість із яких провадять політичну боротьбу вже багато років, у нинішній передвиборчій гонці перебувають на периферії уваги суспільства і ЗМІ та мають украй блідий вигляд на тлі інших кандидатів. Документи для реєстрації своїх ініціативних груп подали також особи, які не є активістами, політичними лідерами або хоча б медійними постатями, вони зробили це з різних причин: задля розваги або щоб показати абсурдність виборчого процесу.
Читайте також: Електоральний рубікон
Найбільший резонанс у Білорусі викликають троє кандидатів, які буквально останньої миті заявили про намір балотуватися. Один із них, Віктар Бабарика, банкір, який 20 років очолював Белгазпромбанк, доволі медійна особа, зокрема завдяки культурним проектам, які реалізовував його банк. Він оголосив про намір узяти участь у виборах і пішов із посади глави правління банку. Проте дехто з аналітиків розглядає Бабарика як «кандидата Кремля», особливо в контексті його неоднозначних висловлювань щодо належності Криму й позиції щодо Росії. У будь-якому разі, нині Віктар Бабарика — один із найпомітніших кандидатів: серед суперників Лукашенки в нього найкраща ініціативна група, яка зібрала найбільше підписів (майже втричі більше за потрібний мінімум), а також грамотна діджитал-стратегія. Водночас Бабарика з великим відривом лідирує в онлайн-опитуваннях у ЗМІ й інтернет-каналах, де зазвичай набирає 50% і більше.
Якщо Віктара Бабарику вважали «кандидатом Москви», то Валєрія Цепкала спершу розглядали як можливого спаринг-партнера Лукашенки: підставного кандидата від влади, як це нерідко практикували на попередніх виборах. Підозри щодо цієї кандидатури виникли тому, що Цепкала — виходець із чиновників Лукашенки. До того ж один із керівників його передвиборчого штабу в 1994 році обіймав посаду заступника міністра закордонних справ, посла в США й Мексиці, а також очолював Парк високих технологій. За рівнем підтримки офлайн і онлайн Цепкала, мабуть, третій серед суперників Лукашенки: інтернет-опитування дають йому від 7 до 13%.
За рівнем популярності й підтримки з банкіром Бабарикою може позмагатися блогер Сяргєй Ціханоускі, компанія якого досі була, вочевидь, найбільш гучною й багатою на події. Трішки більше, ніж за рік, гомельський підприємець, який раніше займався продукуванням рекламних роликів, став блогером і на соціально-політичних темах наростив у каналах свого блогу «Країна для життя» величезну аудиторію. 6 травня Сяргєя Ціханоускаго затримали, а вже наступного дня в його блозі з’явилося відео про те, що він планує балотуватися в президенти.
Через затримання йому не вдалося подати документи, тому замість нього зареєструвалася його дружина Святлана Ціханоуска. Власне, збір підписів відбувається формально за неї, але фактично за Сяргєя Ціханоускаго. Ті, хто хоче залишити свій підпис за кандидата, вишиковуються в багатогодинні черги не тільки на пікетах у Мінську, а й у регіонах. Слід зазначити, що такої електоральної активності в Білорусі не було давно.
Подальші події розгорталися не менш стрімко й непередбачувано. На одному з таких пікетів відбулася провокація (як з’ясувалося згодом, за участі працівниці сфери секс-послуг), унаслідок якої начебто постраждали двоє міліціонерів. Також на пікеті Сяргєя Ціханоускаго та його прихильників затримав ОМОН і невдовзі порушив проти нього кримінальну справу. Опісля, в ході третього обшуку, у Ціханоускі начебто виявили $900 тис. Нині кандитат перебуває під слідством, але збір підписів за його дружину триває.
Читайте також: Крен на Захід чи гра із союзником
Сяргєй Ціханоускі, з одного боку, позиціонується як «народний кандидат» (нерідко його порівнюють із Лукашенкою у першій виборчій кампанії) та один із лідерів онлайн-голосувань. Його мітинги збирають натовпи начебто далеких від політики людей. Але водночас аналітики вказують на відсутність чітких передвиборчих меседжів, а також можливий зв’язок із Москвою (зокрема через роботу в Росії, виявлення грошей і різні плітки).
Усі троє кандидатів: Ціханоускі, Цепкала й Бабарика — викликали й досі викликають чимало питань, зокрема щодо зв’язків із Москвою або чинною владою, реальною позицією щодо Росії й урешті щодо власних політичних програм. Водночас їм вдається стимулювати активність навіть тих, хто раніше намагався оминати політичні процеси, а також викликати резонанс, інтерес і, що важливо, надію й віру в можливі зміни. Як свідчать зізнання учасників пікетів, багато хто приходить залишити підпис не стільки за певного кандидата, а більше проти Лукашенки, тому вони готові підтримати майже будь-якого опонента чинного глави держави.
Але про цю особливість передвиборчої ситуації більше говорить навіть не надзвичайна електоральна активність, а реакція влади. Провокації, активну дискредитацію і спроби усунути суперників із політичного поля влада реалізовує на ранніх етапах, коли ще навіть не завершено збір підписів. До того ж у зв’язку з украй низькими рейтингами президента в ході онлайн-опитувань (і високими в його опонентів), ЗМІ заборонили публікувати такі дані. Щодо цього, до речі, з’явився мем «Саша-3%», що вже перекочував з інтернету на маски й футболки, бо на стихійний попит відреагували підприємці.
Звична хамська риторика Лукашенки нині доходить до межі й набуває панічних відтінків. Чого вартує порівняння дружини одного з кандидатів зі свиноматкою й натяк на її проблеми з можливістю народити дитину, висловлювання на зразок «Нє аддам ім страну», погрози розстрілами («Забули, як Карімов в Андіжані розстріляв тисячі людей і придушив путч? То ми нагадаємо!») тощо. До того ж у незалежних ЗМІ з’явилася інформація, що у КДБ почалася внутрішня перевірка працівників на поліграфі щодо лояльності до чинної влади.
Читайте також: Застій 2.0
Водночас можна припустити, що така реакція пов’язана не лише з внутрішніми, а більше із зовнішніми факторами, а перевірка на лояльність до КДБ, працівників якого навчають у Росії, і погрози розстрілами є киванням у бік Москви, яка може спробувати вплинути на результат виборів у Білорусі. Але поки що в рівнянні надто багато невідомих, до того ж події розвиваються вкрай несподівано та стрімко, тому реально щось прогнозувати не доводиться. Чіткіша картина вималюється, швидше за все, ближе до 14 липня, коли буде завершено етап реєстрації кандидатів у президенти.
—————————
«Нерідко званий останнім диктатором Європи і п’ятиразовий президент Білорусі Аляксандр Лукашенка може постати перед справжнім викликом біля урн для голосування — уперше за чверть століття», пише політичний аналітик Вікторія Закревська для Altantic Council.
Цьогоріч позиції Лукашенки суттєво ослабли. Насамперед Білорусь переживає найсерйознішу економічну кризу за останні 25 років. За оцінкою Світового банку очікуване падіння ВВП Білорусі у 2020-му становитиме 4%. Для населення це означатиме труднощі, що їх можна порівняти із кризовими 1990-ми. А також руйнування консенсусу, нав’язаного суспільству режимом, у межах якого автократія Лукашенки є платою за «парадак» і стабільність. Також це позбавляє сенсу попередні обіцянки Лукашенки щодо підвищення рівня добробуту й економічного зростання. Не останню роль у створенні цієї кризи відіграла Росія. Її експансіонізм змусив Лукашенку дозволити серію масових акцій проти інтеграції з РФ, якими опозиція скористалася для мобілізації своїх прихильників. У відповідь на нафтовий шантаж Москви Мінськ був змушений шукати альтернативних постачальників, зокрема в Норвегії та США, що також руйнує усталену геополітичну парадигму Лукашенки, дезорієнтуючи багатьох його прихильників. І наостанок, режим виявився неспроможним протидіяти епідемії COVID-19. На тлі 56 тис. підтверджених випадків захворювання оголошена кількість померлих (324 особи) виглядає неправдоподібною. А легковажна балаканина Лукашенки про цілющі властивості горілки й сауни лише посилює недовіру та роздратування.
Імовірність демократичних виборів чи «білоруського Майдану» залишається примарною, але цього разу в Лукашенки з’явилися реальні конкуренти. Якщо блогер Сяргєй Ціханоускі залишається здебільшого виразником молодіжних протестних настроїв, то Віктар Бабарика й Валєрій Цепкала є досвідченими вихідцями з істеблішменту. Бабарика пішов на президентські перегони з крісла голови Белгазпромбанку, афільованого з російським Газпромбанком. Цепкала був послом Білорусі у США й Мексиці, представником Лукашенки в білоруському парламенті, у 2005–2017 роках керував Парком високих технологій, одним із найбільших ІТ-кластерів у Центрально-Східній Європі. І хоча шанси обох на перемогу залишаються сумнівними, їх важко вважати суто технічними чи заздалегідь непрохідними кандидатами, яких режим допустив до перегонів заради імітації боротьби. Для Білорусі це може стати нагадуванням про те, що конкурентна, хай і нерівна, боротьба все ж можлива. «Для білоруського суспільства політичне залучення останніх тижнів стало справді безпрецедентним. Тому не дивно, що багато хто говорить про президентські перегони 2020 року як про переломний момент у пострадянській історії країни», пише Вікторія Закревська.